НАПОЛЕОНІВСЬКІ ПЛАНИ ОРДИ

Поділля ІІ половини ХІХ ст. ми знаємо завдяки не надто численним фотографіям і його акварелям. Він назавжди зафіксував для історії Кам’янець і Устя Смотрицьке, Дунаївці й Зелені Курилівці, Чорнокозинці та Кудринці, Панівці й Смотрич, Рихту і Жванець, а його ім’я все ще не надто відоме широкому загалу.
Прожити багате на події життя, працювати директором паризького театру, писати музику, керувати партизанським загоном, об’їхати пів світу, дружити з артистичним бомондом Європи – і увічнити себе завдяки милому хобі, яким захопився у 65 років. Ідеальний сюжет для якогось місячника «Щас­лива пенсія», та не було в другій половині ХІХ ст. таких видань.
Хоча історія Наполеона ОРДИ і сьогодні могла б надихнути не одного пенсіонера та стати канвою для цікавого байопіка.

ДЗВІНКЕ ІМ’Я

Його ім’я складно забути, воно дзвінкіше за найнахабніші псевдоніми – Наполеон Орда. Українські краєзнавці й не забувають: важко переоцінити значення цього білоруса для вивчення нашої архітектурної спад­щини. За часів, коли фотоапарати були дорогими і дивовижними іграшками, фарби та папір замінювали собою об’єктив. Акварелі Орди – машина часу.
Від його рідних Вороцевичів під білоруським Кобрином до сьогоднішнього українського кордону – 35 км. По прямій узагалі 20 км, але все лісами і болотами. Полісся. Глуш. Перша світова війна залишила лише фундаменти від маєтку інженера-­фортифікатора Михайла Орди. Саме там 11 лютого 1807 р., 215 років тому, народився хлопчик, названий на честь наймоднішої людини того часу – імператора Наполеона Бонапарта. Згідно із сімейною легендою, прізвище Орда рід отримав у XIV ст., коли предок-татарин чесним служінням князю Вітовту заробив собі дворянський статус.

ВІД ВОРОЦЕВИЧІВ ДО ПАРИЖУ

Ніхто і подумати не міг, що дворянський син, студент фізико-математичного факультету Віленського (Вільнюського) університету прославить старовинний рід якимись картинка­-ми. В університеті Наполеон не довчився – відрахували з четвертого курсу за участь у таємній студентській організації й навіть посадили на 15 місяців.
З ув’язнення Орда повернувся до Вороцевичів, де за ним продовжувала спостерігати поліція. Навіть незважаючи на те, що колишній студент 1830 р. пішов у гвардійський кінний полк Литовського корпусу. Отже, військова кар’єра замість математичної? А це ще побачимо.
Польське національно-виз­вольне повстання, що прокотилося західними землями Російської імперії в 1830-1831 рр., захопило юного Наполеона. Поручик познайомився з лідером руху Тадеушем Костюшком, пішов у партизани, командував загоном. Хоробро боровся в битві під Коцьком влітку 1831 р., став капітаном і був удостоєний найвищої військової нагороди Польщі – золотого хреста «Virtuti Militarі».
Але царизм пройшовся по поляках, які прагнули свободи і державності, важким солдатським чоботом, назавжди змінивши соціальний клімат колиш­ніх Кресів – земель, що дісталися Романовим після декількох розділів Речі Посполитої. Шляхетські вотчини конфісковувалися та передавалися російсь­ким дворянам, у костелах облаштовували православні церк­ви, монастирі закривали. Багато етнічних поляків після повстання емігрували. Орда був
одним із них. Він обрав Париж,
де дихалося вільніше, ніж у задушливій поліцейській імперії. Він ішов туди пішки – декілька тисяч кілометрів через Австрію, Італію, Німеччину, Швейцарію. З фальшивим паспортом на ім’я слуги свого товариша Тита Плон­ського. І дійшов.

БОГЕМНІ РОКИ

У Парижі Наполеон подружився з Фредеріком Шопеном, учився в нього грати на фортепіа­но, брав уроки музики та композиції у великого угорця Ференца Ліста. Яка фізика, яка математика – у новій країні з’явилася нова кар’єра. Орда починає писати музику – і в нього виходить. Музика ця пронизана Батьківщиною: пісні, мазурки, полонези та ноктюрни. Зірок із неба не хапав, у композиторстві був твердим середнячком, але в богемних паризьких салонах його нахвалювали. Шопен навіть допоміг 1833 р. видати збірку фортепіанних і вокальних опусів.
Того ж року Орда почав відвідувати студію популярного на той час художника П’єра Жірара, який прославився ведутами – архітектурними краєвидами. Ось він, перший дзвіночок майбутнього безсмертя. Юнак жадібно вбирає в себе Європу, відвідує Шотландію та Іспанію, Голландію та Австрійську імперію, Бельгію та Португалію. Бував і в Північній Африці. І всюди малював ведути.
У Франції Орда познайомився з головними богемними зірками епохи: Стендалем і Гектором Берліозом, Оноре де Бальзаком та Шарлем Гуно. Пан капітан дружив з Адамом Міцкевичем, Іваном Тургенєвим та його коханою Поліною Віардо, відомими італійськими композиторами Джоакіно Россіні та Джузеппе Верді. З 1839 р. Наполеон Орда став учасником польського Історико-літературного співтовариства, з 1848-го – Комітету польської еміграції. У 1856 р. Наполеон Орда видав у Парижі «Граматику польської мови». Підручник декілька разів перевидавався у Варшаві. 1873 р. вийшла ще одна книга Орди – «Граматика музики».
У Парижі наш герой зустрів майбутню дружину – француженку Ірену Багле. Музику не закидав – і 1847 р. став директором популярної паризької Італійської опери. Директорував недовго. У лютому 1848 р. Європа вибухнула черговою лавиною революцій, і театр закрився.

ДОДОМУ!

1856 р. російський цар Олександр ІІ оголосив амністію для учасників повстання. В Орди з’явився шанс повернутися на милу Батьківщину, до матері. Дружина і син залишаються в ситому Парижі, а він переступає через себе, присягаючи на вірність цареві, аби знову опинитися у Вороцевичах.
Там згадує захоплення юнос­ті – ведути. Його серце розривається від болю – рік тому померла мати, яка мешкала у Вороцевичах весь час, який він провів в еміграції. Маєток мав би успадкувати Наполеон, але амністія маєтків не торкнулася. Вороцевичі відтепер належать владі. Судовий процес не допоміг. Орда може лише орендувати рідний будинок, не більше. 1862 р. Орда переїжджає до Гродна, але там надовго не затримується.
Треба якось заробляти, і математик та ексдиректор Опери знаходить роботу на Волині. 1862 р. у Верхівні біля Бердичева, у розкішному маєтку гене­рала Адама Жевуського, шукають гувернера та вчителя музики. 12 років тому в цьому ж маєтку мешкав паризький знайомий Орди, Бальзак, але коли це все було. Орда їде у Верхівню.
А 1863 р. спалахує нове антицарське польське повстання. Неблагонадійний ексреволю­­ціо­нер уже немолодий, але влада пильнує. 1866 р. за звинуваченням в організації селян у «зграю бунтівників» і зберіган­ня забороненої літератури та зброї його саджають у Кобринський тюремний замок, а наступного року військово-польовий суд відправляє у віддалені губернії Росії. І якби він туди вирушив, краєзнавство декількох країн збідніло б. Але не вирушив: дружина з Парижу постаралася, покликала на допомогу посла Франції в Російській губернії, той поклопотав, і вирок скасували. Але й права на оренду маєтку у Вороцевичах позбавили. Жити доводилося в маєтку сест­ри Гартензії в Моладаві. Незручно це якось, неправильно, а виходу немає.

СПРАВА ЙОГО ЖИТТЯ

Може, саме фантомний біль по колишній вотчині й підштовхнув на новий шлях. 1872 р. він повернеться до малювання та подорожей. Відтепер щоліта Наполеон подорожує по Київщині та Волині, Поділлю та Білорусі, Галичині та Прусії, Литві та Латвії. Він дуже багато малює. Кожна акварель підписана: що зо­бражено та коли це було намальовано.
За декілька років (1872-1874 та 1878 рр.) він побував чи не в усіх куточках сьогоднішньої Центральної та Західної України. Десь – на бричці, десь – на простому селянському возі, а десь і пішки – він ішов від палацу до палацу зі своїм альбомом. Мав місію.
Він знав, як час впливає на людей і світ. Він бачив революції та розумів, що політика іноді змінює краєвид гірше за землетруси. Він хотів зберегти для нащадків свій світ, рідний із дитинства – світ шляхетських садиб, скромних храмів та нікому не потрібних замкових руїн.
Владі цей броунівський рух дідуся-художника здавався пі­дозрілим. 1880 р. начальник мін­ської жандармерії писав: «Міщанин Орда займається кресленням якихось планів наших замків, які переправляє за кордон». Але, на щастя, не заважали – і за це дякуємо.
Шкода, що, крім щоденників акварельних, Наполеон Орда не вів і звичайних. Як приймали його у дворянських гніздах? Де йому подобалося, де ні? У яких сімейних архівах вдалося попрацювати – судячи з підписів до малюнків, Орда мав доступ до старих дворянських грамот та документів? Як узагалі він подорожував, скільки часу доводилося добиратися з Кам’янця до Чорнокозинців? Жодних подробиць. Жодної деталі. Лише акварелі.
Титанічна праця, професійна одержимість завжди приносять плоди. Перший кресовий малюнок Вороцевичів був досить невпевненим. Але роки практики викристалізували стиль білоруса. Його ведутам далеко до архітектурних пейзажів його вчителя П’єра Жірара, часто на зображеннях спотворено перспективу. Але цінність їх у іншому. Місія здійсненна: на сторінках серії «Альбомів історичних видів Польщі, присвячених землякам» усе ще живуть дворянські гнізда та пам’ятки архітектури, від яких часто не залишилося й сліду.
Найбільше він малював у Правобережній Україні. Подорожі нашими краями наштовхнули на думку впорядкувати та надрукувати колекції видів.
Ще за життя Орди вийшло вісім альбомів, що налічували 260 літографічних малюнків та ак­варелей. Це лише чверть від загальної спадщини художника. Літографії на основі робіт Наполеона Орди виконав Алоізій Місірович, а надрукувала альбоми друкарня Максимілліана Фаянса. Більшість малюнків Орди зберігаються в архівах краківських і варшавських музеїв.
Наполеон Орда був далеко не єдиним художником-мандрівником – таких було чимало в Європі. Пізнавати свою країну ногами, цікавитися пам’ятниками минулого стало трендом. Ще у 1830-х Львівщиною ходив і малював чех Кароль Ауер. У 1840-х замки в Підгірцях, Бучачі, Галичі, Олеську, пам’ятники Тартакова та Підкаменя зафіксував Мацей Богуш Стенчинський. Тарас Григорович Шевченко 1843 р. чимало подорожував, перш ніж випустив альбом «Живописна Україна». Але в Наполеона Орди були фантастична завзятість і плодючість. Масштаб його робіт вражає.
Помер Наполеон Орда 26 квіт­ня 1883 р. у Варшаві після тяжкої хвороби. За заповітом, поховали революціонера та мандрівника в Янові біля Кобрина, на південному заході сьогоднішньої Білорусі. 1995 року в підземеллях костелу в білоруському Пінську знайшли хрест, виготовлений самим Ордою, нині він у Янові. Більше нічого й немає, крім хреста: старий цвинтар у містечку було повністю знищено 1980 р. під час будівницт­ва школи. Частину могильної плити вдалося врятувати і відвезти до пінського музею Полісся. А 1997 р. на ринковій площі Янова відкрили пам’ятник знаменитому землякові.
* * *
Саме в Кам’янці живе і працює чи не головний спеціаліст зі спадку Наполеона Орди – мистецтвознавиця, педагогиня та кандидатка архітектури Інна Березіна. Творчість білоруса стала темою її кандидатської дисертації. Ми запитали в пані Інни про значимість творів Орди для Ка­м’янеччини:

– Наполеон Орда – унікальний художник у широкому значенні цього поняття. Він присвятив життя фіксації цінних із погляду мистецтва об’єктів архітектури, серед яких маєткове та палацове зодчество, культова архітектура, панорами населених пунктів, руїни, подвір’я, оборонне зодчество, садово-паркові ансамблі, та приніс у свідому жертву власний талант і творчі амбіції, – розповідає пані Інна. – Рисунки і акварелі художник за участі професійного гравера переводив у літографії, та саме вони стали цінним документальним джерелом для сучасної історико-архітектурної та реставраційної справи. Серед численних графічних аркушів половина – зображення па­м’яток архітектури на теренах сучасної України. Кожна літографія супроводжувалася змістовним
текстом щодо історії пам’ятки архітектури та її стилістики.

Ірина ПУСТИННІКОВА.