Субота, 28 Травня 2022 р.
18 Лютого 2022

НЕВИДИМІ ЗВ’ЯЗКИ: РОДИНА ЛАУРИ ПШЕЗДЕЦЬКОЇ

«Подолянин» уже писав про сумну долю Лаури Пшездецької, чий мармуровий надгробок зберігається в Катедраль­ному костелі св. Апостолів Петра та Павла у Старому місті. Невже й справді Лауру і Кам’янець пов’язує лише історія колишнього музею атеїзму?
Звичайно ж, ні. Тоненькі ниточки, що тягнуться від міста до родини Пшездецьких, ми і спробуємо дослідити.

БРАВИЙ ДІДУСЬ

Замок у Шпикові на акварелі Наполеона Орди (1870-ті)Дід Лаури Пшездецької з боку матері Юрій (Георг) Лахман (1787-1861) у спогадах сучасників описувався як галантний і розумний красень із досконалою французькою мовою, який мав шалений успіх у жінок і неперевершено тримався в сідлі. Навіть його арабський скакун міг похвалитися популярністю: про нього мрія­ла княгиня Юлія Радзівілл. Так, про коня, не про полковника. Лахман скакуна їй чи продав, чи позичив, але за декілька днів попросив княгиню повернути тварину, чим дуже засмутив жінку.
За походженням Георг був чи іудеєм, чи мав німецьку кров та був протестантом із Курляндії (західної частини сучасної Литви). Подільський письменник Петро Якса-Биковський писав у своїх ме­муарах «Щоденники волоцюги», що батько Лахмана був бароном і генералом чорних гусарів. Коли його біологічний син помер, він усиновив дуже схожого на нього хлопчика-єврея.
Лахман служив у російському війську і отримав у Петербурзі звання полковника Олександрійського гусарського полку. Онуки ж у своїх спогадах називали діда генералом – чи справді він дослужився до такого звання, невідомо.
Дружиною собі Юрій Лахман обрав красуню Елеонору Пашковську, київську родичку Тадеуша Костюшка. В колах аристократії про неї ходила погана слава: нібито юність провела в Бердичеві серед місцевих офіцерів. Та жило подружжя душа в душу і невдовзі мало двох донечок. 1828 року народилася Елеонора Олександра, яку в родині називали Лаурою (це тітка нашої мармурової красуні). Ще через два роки, 1830-го, народилася мати нашої Лаури – Єлизавета, яку називали просто Ліза.
Із Петербурга Юрій Лахман вирішив перебратися до Варшави – до друга Івана (Яна) Вітте, внука славетного коменданта кам’янецької Старої фортеці Яна де Вітте. Іван був військовим генерал-губернатором Варшави і наводив жах на польську аристократію: судив поляків, які брали участь у антицарському повстанні 1830-1831 рр. Лахман, котрий придушував повстання як російський військовий, був правою рукою Вітте, завідував його бюро і виконував спеціальні завдання. Коли 1863 р. поляки на теренах Російської імперії знову повстануть, усі три доньки Лахмана, ніби спокутуючи провину батька, будуть допомагати повстанцям.

ШЛЮБ ІЗ ДОНЬКОЮ ПЕРШОГО ПОДІЛЬСЬКОГО АЕРОНАВТА

Граф Літта, до котрого завітав дідусь ЛауриТа повернімося в 1830-ті. Поки батьки вели світське життя у Варшаві, дівчат виховувала бабуся в маєтку Глибока на Волині. Розмовляла з Лаурою і Лізою французькою.
А за їхнім батьком-красенем усе так само сумували аристократки – тільки вже варшавські. На початку 1832 р. до кабінету Юрія Лахмана зайшла у справах Тереза Бадені (1805-1868), донька першого подільського аеронавта, відомого етнографа та письменника Яна Потоцького. Прийшла молити про звільнення з російської в’язниці родича, учасника повстання. Це вдалося, і Тереза попросила ще про декількох знайомих. Невдовзі юна, але заміжня за Себастіаном Бадені графиня зрозуміла, що до нестями закохалася в красивого військового, який був старшим за неї на 18 років. Це було б половиною біди, але Юрій закохався теж. Тереза не вирізнялася вродою, але була розумною, начитаною, з почуттям гумору, очі її палали – цього вистачило. Пара почуттів не приховувала, часто з’являлися разом. Це не дуже подобалося варшав’якам: Тереза була патріоткою, доглядала поранених повстанців у лазареті, а в Лахмана у польській столиці була репутація окупанта. Від графині відвернулася вся родина. Та гормональна буря була настільки сильною, що Тереза на те не зважала, а на початку 1834 р. вийшла за Лахмана заміж. Україною ширилася легенда, що Елеонора, перша дружина, нібито погодилася продати свого гарного, але не дуже багатого чоловіка коханці за 30 тисяч карбованців (за іншими джерелами, 200 тисяч злотих). Правда ж була ось яка: Елеонора погодилася дати розлучення за умови, що графиня зробить у банку вклад на 100 тис. злотих на ім’я її доньок. Тереза навряд чи торгувалася – була вже вагітною. Копію умови між двома жінками, датовану 1834 р., можна було побачити в бібліотеці кам’янецького лікаря та краєзнавця Антонія Роллє. Оригінал же не зберігся.
28 квітня 1834 р. у Вроцлаві народилася донька Терези і Юрія – Констанція. Охрестили дівчинку 19 серпня 1835 р. в реформаторському храмі Варшави. Невдовзі Лахман вирушає до Дрездена, а звідти разом із новою родиною оселяєть­ся десь на Сокирянщині, потім – в Одесі.
Перша дружина ревниво слідкує за життям свого екса, як тепер колишні вивчають соціальні мережі минулих пасій. В її очах усе не так райдужно: вона розпускає чутки, нібито Констанцію хрестив православний піп, бо в глушині, куди перебрався Лахман, навіть католицьких храмів не було.
Родинної ідилії в Одесі не сталося. Най­молодшу з доньок віддали до престижного пансіону для дівчат (Тереза була позбавлена материнського інстинкту), а сам бравий кавалерист невдовзі заскучав за першою дружиною й повернувся до неї, прихопивши діаманти другої дружини. 16 лютого 1841 р. після тривалої хвороби Юрій Лахман помер у селі Карабачин під Радомишлем. Перед смертю примусив старшу доньку Лауру пообіцяти, що буде опікуватися зведеною сест­рою Констанцією.

КИЇВСЬКІ НАРЕЧЕНІ

Портрет матері Лаури, Лізи Пшездецької з Лахманів, авторства Франца-Ксавера ВінтерхальтенаПеренесемося в середину 1840-х рр. Елеонора з доньками Лізою та Лаурою мешкають у Києві. Сюди на знамениті ярмарки-контракти приїжджає весь цвіт польської аристократії. Кращого міста, щоб підшукати вдалу партію для дочок, не знайти. Найбільш бажаними були б кавалери з Поділля, багатющої житниці Європи.
Бурхливе минуле Елеонори Лахман, бабусі нашої Лаури, і тут наздоганяє жінку: далеко не всі шляхтянки навідуються до її салону, де шампанське тече рікою, чоловіки грають у карти, а веселощі не припиняються до ранку. Та графи Тишкевичі й Пшездецькі не відмовляють веселій удові та її прегарним, добрим і ви­хованим донечкам у товаристві. І Лізу, і Лауру мама таки видала за багатих подолян. А сама осіла в маєтку Волиця під Бердичевом. Крутила романи, судила­-
ся із сусідами, вважалася шпигункою. 1870 р. бабусю Лаури поховали на католицькому кладовищі в Житомирі. Її надгробок із лабрадориту зберігся до нашого часу.
За кого ж Елеонора видала доньок?
Лаурі дістався справжній Крез – Леон Свейковський зі Шпикова (нині містечко на Вінниччині). Він на той час уже поховав двох дружин і самостійно виховував донечку Леонію. Людиною був м’якою, спокійною, чудово куховарив і бездумно тринькав гроші.
Уже невдовзі стало зрозуміло, що в Леона з Лаурою мало спільного. Єдиною розрадою для красуні стали недільні поїздки до костелу, де на її карету завжди очікував невеликий натовп чоловіків.
З ними можна було трохи пофліртувати.
Іван (Ян) де Вітт - онук коменданта фортеці та варшавський сатрапПодільська шляхта до нової пані Свейковської ставилася зверхньо. Коли її з сестрою запросила в село Василівку на бал немолода графиня Роза Собанська, багато хто був цим обурений.
Спеціально для дружини Свейковський збудував у селі Касперівці невеликий палацик, загублений у красивому парку – Леонін. Свейковський дуже ревнував дружину і був проти її частих поїздок у світ. Сільську тишу Лаура довго витримати не могла і відпрошувалася в паломництва до католицьких святинь. Так раз попросилася в польську Ченстохову до чудодійної ікони, а опинилася аж у Парижі.
А що ж наймолодша з доньок бравого Лахмана, Констанція? Лаура, як і обіцяла батькові, поїхала влітку 1849 р. до Одеси, щоб забрати звідти сестру. Її поява стала сенсацією в аристократичних колах: люди спеціально приходили, щоб побачити її красу. Август Іванський писав, що щотижня на недільних службах у костелі колір обкладинки Біблії пані Свейковської з Лахманів повністю спів­падав із кольором її шат. Невдовзі Констанцію з ініціативи старшої сестри охрестили в костелі, а далі вона з Лаурою вирушила до Шпикова. Там швидко здружилася зі старшою донькою Свейковського Леонією, з того часу дівчата разом навчалися.
А от стосунки Леона і Лаури з часом ставали все гіршими. Вона все рідше приїжджала до Шпикова, сина Стефана теж забрала до Парижу, а в середині 1850-х народила сина Єжи від графа Браницького.

СТАРОСВІТСЬКІ ГРАФИ З ЧОРНОГО ОСТРОВА

Сучасний жалюгідний стан маєтку Свейковських у Шпикові на ВінниччиніДавайте познайомимося з батьком Лаури та його родиною.
16-річна Ліза 1846 р. вийшла заміж за шалено закоханого в неї 28-річного графа Кароля Густава Юзефа Пшездецького (1818-1882) з Чорного Острова. Його мармуровий бюст і тепер стоїть біля надгробка юної Лаури в Петропавлівському костелі. Батько графа, маршалок подільської шляхти Костянтин Пшездецький (1782-1856) вибір сина не схвалював. Він був страшенно консервативним – і в його всесвіті саме батьки обирали партію своїм дітям. А тут… Наречена незнатного роду, майже без приданого, про матір її до цього часу погане розповідають. Молода пара ще довго і подумати не могла з’являтися у Чорному Острові.
Свекор Лізі, а дідусь Лаурі дістався таки непростий. За старою модою носив перуку та всипану діамантами табакерку (подарунок російського царя Миколи І), любив одягати всі свої ордени, під час розмови часто голосно ляскав себе по колінах. У панських дворах як анекдот розповідали, як одного разу граф Костянтин прийшов на бал до царського міністра графа Джуліо Літта без запрошення. Коли господарю представили непроханого гостя, Літта, знітившись, пробурмотів, що забув вислати Пшездецькому запрошення. На це подільський маршалок поважно відповів: «Я тому і приїхав, бо як не був запрошеним, то повинен був бути».
Кароль отримав гарну освіту: спочатку в Кременецькому ліцеї на Волині, далі – в берлінському університеті. Під час військової служби бував у Алжирі. Писав не дуже гарні вірші (про це ми вже розповідали читачам 2019 року) та перекладав польських романтиків на французьку – теж не надто вдало. Робив це під псевдонімом «Шарль де Нуар-Іль («Кароль із Чорного Острова» французькою).
Палац Пшездецьких у Чорному Острові в наші дніКароль не дуже зважав на численних кавалерів, які роїлися навколо його дружини, і жив із Лізою душа в душу. 1847 р. Ліза гостювала в Немирові у Потоцьких і справила неабияке враження на композитора Ференца Ліста. Звідти геніаль­ний музикант вирушив до Чорного Острова, де Костянтин Пшездецький приймав його з королівським розмахом.
До порозуміння між свекром і невісткою дійшло у дрезденському театрі, де вони випадково зустрілися. В антракті старий граф лорнетував красунь, які прийшли на виставу. Побачив неймовірної вроди жінку в ложі навпроти. Запитав знайомих, що за дама. Вони з подивом відповіли, що це його невістка. Кажуть, Костянтин Пшездецький пробурмотів тоді: «На місці сина я б зробив так само».
І вже невдовзі запросив молоду пару в Чорний Острів.
Це була багата і красива резиденція, що потопала у квітах та зелені парку. До наших днів збереглася частина палацу з прекрасними печами та ліпниною на стелях.
Опис мами Лаури залишила аристократка Еліза Красінська (1820-1876): «Була неймовірно гарна, волосся розпущене, іспанська вуалька на голові, виглядала, як із картин Буше. Є дуже милою і виглядала щасливою, що опинилася в тому (вищому) світі».
1850 р. і Лаура, і Ліза спостерігали за кінними перегонами у графів Браниць­-ких у Білій Церкві, пізніше їздили до Варшави. Та мріяли про Францію. На заваді стояла бюрократична махина царської Росії: навіть давши хабаря чиновникам, паспорта для виїзду за кордон доводилося чекати дуже довго. Та красуні їх дочекалися. Як подільських поміщиць зустрів Париж, дізнаємося в наступній статті циклу.

Ірина ПУСТИННІКОВА.