Вівторок, 24 Травня 2022 р.
1 Квітня 2022

СПАДЩИНА ПІД ЗАГРОЗОЮ

Нам усім болить кожна жертва цієї війни, кожен зруйнований будинок, кожне село в окупації. Але людям мистецтва боляче ще й за те, що, крім міст і сіл, ворог знищує і нашу спадщину.

ОБСТРІЛЯНІ І З НЕБА, І З ЗЕМЛІ

Чернігів. Будинок ТарновськогоДля мистецтвознавців та архітекторів назва Охтирка завжди насамперед асоцію­валася з масштабним Покровським собором (1753-1825),
а Ізюм – із витонченим за си­луетом Преображенським собором (1682-1684), зведеним у стилі козацького бароко. Ніжин, Чернігів, Харків – це міста з великою культурною спадщиною, котра пережила і розгром Січі, і Першу світову, і німецьких загарбників. Чи пережили ніжинські старовинні храми, унікальний футуристичний харківський авангард і цегляний модерн Маріуполя нескінченні повітряні атаки рашистів?
Якщо інформацію про те, чи встояв собор у Ізюмі, знайти поки що неможливо, то з міс­том-мучеником Маріуполем усе більш-менш зрозуміло: ще 16 березня заступник мера міста Сергій Орлов у інтерв’ю «Forbes Україна» казав, що в місті не залишилося жодного цілого будинку. Вдумайтеся – жодного в мегаполісі з населенням, рівним населенню Хмельницького та Тернополя разом узятих!
Коли треба рятувати людей із-під завалів, часто не до порятунку споруд чи музеїв.
Тому прості й сухі факти: з 21 березня 2022 р. в Маріупо­-лі вже немає особняка у стилі модерн (1902), в якому розташовувався міський художній музей ім.А.Куїнджі. Його прямим влучанням зруйнувала російська бомба. Немає, швид­ше за все, і експонатів музею, серед котрих були роботи видатних художників Івана Айвазовського, Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса.
Українські мистецтвознавці роками боролися з Міністерством культури за те, щоб радянські мозаїки отримали статус пам’яток. Саме в Маріуполі була одна з перемог на цьому фронті: мозаїку «Підкорювачі космосу» авторства Віктора Артаутова на маріупольсь­кому Будинку зв’язку в січні 2022 р. взялися рятувати. Вже шукали фірму, котра б її рестав­рувала. Та в перші березневі дні Будинок зв’язку знищила росія.
Немає вже й краєзнавчого музею в Охтирці, що розташовувався в гарному старовин­ному будинку зламу ХІХ-ХХ ст. На одній із зовнішніх стін музею був великий мурал: храми Охтирки під мирним зоряним вангогівським небом. Повніс­тю зник із лиця землі й ошатний охтирський вокзал (1895).
У Чернігові 11 березня зруйновано неоготичний особняк Василя Тарновського (злам ХІХ-ХХ ст.), у котрому розташовувалася юнацька бібліо­тека.
У перші ж дні окупації російська солдатня вибила браму в Круглому дворі (1749) – найвидатнішій архітектурній пам’ятці міста Тростянця на Сумщині. Аналогів у будівлі в Україні немає – це овальна за формою садиба з баштами по периметру стін. Окупантів із Тростянця вибили наші війська, тож пам’ятка тепер уже не під загрозою, а браму… Браму відновимо після війни. Як і крає­знавчий музей у величній садибі Кьоніга: він був дуже пошкоджений під час війни за нашу остаточну незалежність.
Міжнародна організація з охорони пам’яток Docomomo International повідомляє, що у Харкові зруйновано щонайменше 30 об’єктів культурної спадщини. Cкажімо, пошко­джено Палац праці – колишній дохідний будинок, зведений на замовлення страхового товариства «Росія» 1916 року;
будинок із магазинами кінця ХІХ ст. на площі Конституції; будівлю колишнього обкому (1951, теж мала статус пам’ятки); Будинок працівників Наркомату просвіти (1925); де­кілька міських особняків кін­ця ХІХ ст. Дуже пошкоджені масштабні вітражі Харківського національного університету будівництва та архітектури.

СТАЮТЬ ЖЕРТВАМИ

Російські окупанти, що так пишаються своїми православними «скрєпами», руйнують церкви, які належали саме громадам РПЦвУ. 6 березня 2022 р. в Малині на Житомирщині вна­слі­док авіаудару було пошкоджено Покровську церкву (ХІХ ст.). Постраждала тоді вся центральна площа міста. Сусідній двоповерховий будинок, де розміщувалася держустанова, було зруй­новано майже вщерть, а у храмі повилітали всі вікна та пошко­­джено стіну. Велетенських змін після приходу «русского мира» зазнала дерев’яна синодальна церква Різдва Богородиці в селі В’язівка на Житомирщині (1862). Значно легше буде вже побу­дувати новий храм, ніж відбу­дувати з руїн існуючий. Ще одну де­рев’яну церкву в типовому неоросійському стилі було знищено 7 березня в селі Заворичі на Київщині (1873).
12 березня під час бомбування міста Святогірськ (Донецька область) було частково зруйновано Святогірську лавру. Яка гірка іронія: цей оплот московсь­кого патріархату завжди вороже ставився до проявів українства, а намісник Лаври митрополит Арсеній не визнавав агресії Росії проти України, підтримував бойовиків так званої ДНР, а війну на Донбасі називав «громадянською». Це не захистило хра­ми-пам’ятки від «братніх» російських бомб.
Частково було пошкоджено Єлецький Успенський монастир у Чернігові, заснований ще 1069 року.

ПІД ЗАГРОЗОЮ – СВЯТИНІ ВСІХ КОНФЕСІЙ

с.В’язівкаОкупанти знищують приблизно по два храми щодня з моменту свого звірячого вторгнення на українську землю. Подивити­ся, скільки храмів зруйновані російськими окупантами, можна на карті (google.com/maps). Правда, левова частка цих святинь – новозведені церкви, які не мають статусу пам’яток.
Страждають і релігійні цент­ри інших конфесій: 19 березня обстрілами пошкоджено Ісламський культурний центр «Бісмілля» в Сіверськодонецьку на Луганщині. 12 березня 2022 року російська армія обстріляла Мечеть султана Сулеймана Пиш­ного та його дружини Роксолани в Маріуполі. У будівлі в той момент переховувалися майже 90 людей. 1 березня внаслідок російського обстрілу пошкоджено Костянтинівську мечеть і прилеглі господарські приміщення в місті Костянтинівка Донецької області.
15 березня російська ракета влучила в будівлю єшиви Харківської єврейської громади на вул.Чоботарській, 17. Будів­-ля використовується для шко­ли хлопчиків і гуртожитку. По­-ст­раждали в місті також харків­сь­ка хоральна синагога та фі­ліал єврейської студентської організації «Гілель».

ПОЛЬЩА ПРОСТЯГАЄ РУКУ ДОПОМОГИ

Польські друзі допоможуть із захистом скульптурЧи є можливість щось зробити для захисту пам’яток нині? Є. У Києві та Львові закривають захисними екранами вітражі храмів і громадських споруд, ховають у запасники високомистецькі статуї з площ та фасадів. Наша архітектурна спадщина, вічно недофінансована, вічно позбавлена уваги влади, сьогодні здається ще вразливішою. Але вона має вистояти, вона – наш фундамент, вона – мегаважлива.
Кам’янчанам, мешканцям міс­та-музею, біль культурологів та пам’яткознавців зрозумілий. І поки війна триває на українській території, жодна наша па­м’ятка не є у цілковитій безпеці. Це розуміють також наші друзі та партнери. Польський національний інститут польської куль­турної спадщини за кордоном «Полоніка», який допомагає і львівським пам’яткам, простягнув руку допомоги і Кам’янцю.
У наш історико-архітектурний заповідник уже прибули вогнегасники для трьох релігійних громад. Як розповів «Подолянину» директор НІАЗу «Кам’янець» Василь ФЕНЦУР, «Полоніка» обрала катедральний Петропавлівський, домініканський Ми­колаївський і Тринітарський костели. Безумовно, пам’ятки і так були забезпечені засобами для тушіння пожеж, а польські вогнегасники будуть додатковими. Крім того, за домовленістю з директоркою Інституту «Полоніка» Доротою ЯНІШВСЬКОЮ-­ЯКУБЯК заповідник отримав спеціальні вогнетривкі ткани­-ни, котрими будуть захищати цінні скульптури на фасадах храмів. «Полоніка» також оплачує вартість висотних робіт на костелах – власне, ця сума складає велику частину допомоги. Скажімо, лише на Тринітарському костелі (нині церква св. Йосафата УГКЦ) буде захищено вісім скульптур. Наша архітектурна спадщина – доказ тяглості нашої культури на нашій же землі.
І жодний злочин проти спадщини не повинен бути пробачений колишнім «братам».

Ірина ПУСТИННІКОВА.