Субота, 21 Травня 2022 р.
6 Травня 2022

«МОСКВА НАПИРАЄ ДО КАМ’ЯНЦЯ ПО СВЯЧЕНІ ЯЙЦЯ, АЛЕ З БОЖОЮ ДОПОМОГОЮ ПОЧАСТУЄМО ЇЇ ЗАЛІЗНИМИ, ЯКИХ НЕ ЗМОЖЕ ПЕРЕТРАВИТИ»

Ці слова сказані не на пасхальні свята навесні 2022 року. Вони прозвучали 20 квітня 1734 року (чи робили з цією фразою наліпки для карет, історії невідомо). Автором був подільський воєвода Стефан Гумецький, а написав він їх у листі до коронного маршалка. Що змусило поважного пана так висловитися? Давайте розбиратися.

ВИБОРИ, ЩО ЗАКІНЧИЛИСЯ ВІЙНОЮ

Джеймс Френсіс Едвард КейтПісля смерті польського короля Августа ІІ 1733 р. у Речі Посполитій почався бурхливий передвиборчий процес: різні партії та угруповання пропонували на трон своїх кандидатів. Головних претендентів було два: син покійного монарха – 36-річний Фрідріх (поляки називали його Фредеріком) Август Сас із німецької династії Веттінів, та 56-річний льві­в’янин Станіслав Лещинський, тесть французького монарха Людовика XV. Група підтримки Фрідріха Августа запевняла подільську шляхту, що їхній обранець приведе в порядок фортеці в Кам’янці та Окопах (св.Трійці) й забезпечить солдатів шпитальною опікою. Місцеві шляхтичі солодким обіцянкам не вірили і переважно були на боці Лещинського.
Та поки справа дійшла до виконання обіцянок, між прихильниками обох кандидатів розгорілася справжня війна – з нападами на супротивників. Багато хто з шляхти втік тоді на креси (окраїни) країни – на Поділля, сподіваючись пересидіти тут воєнні дії.
Неспокоєм у Речі Посполитій відразу скористалася пожадлива країна-сусідка. 11 серпня 1733 року в Річ Посполиту ввійшла російська армія. Одним із її завдань начебто було посадити на троні сина померлого короля.
Французький посол у Варшаві почав вмовляти Станіслава Лещинського тікати зі столиці та сховатися у фортеці Ка­м’янця-Подільського. Наше місто француз радив з огляду на те, що Туреччина мала бути на боці Польщі, а скільки там із Кам’янця до Порти – лише перейти Дністер у Жванці. Та кандидат у королі історію вчив непогано і пам’ятав, що турки мали звичку зраджувати союзників заради власної вигоди. Тому став внут­рішньо переміщеною особою у Гданську.
Тим часом тодішній кам’янецький староста Ян Тарло побоювався, що війна з московією буде затяжною. Тож заздалегідь почав готуватися: наказував по Кам’янеччині робити запаси сіна для коней і зерна для людей. Кам’янецькі прихильники Лещинського вимагали посилити Стару фортецю та регулярно платити гроші солдатам кам’янецького гарнізону. Московське вторгнення розлютило подоляків: їхні серця тепер одностайно були за претендента-галичанина.

КОЗАКИ ПІД ПРОВОДОМ МАСОНА

Фрідріх Август СасУ грудні 1733 р. в різних містах і міс­течках Поділля почали утворюватися угруповання прихильників Лещинського. 7 січня 1734 р. ці угруповання об’єдналися в подільську конфедерацію. Її ватажком став белзький підстолій Ян Стадницький. Було вирішено відправити на війну дві панцерні хоругви. Кожна налічувала по сто вершників і 300 піхотинців.
Тим часом російські збройні сили вві­йшли в київське воєводство. З кінця січня на Поділлі почали концентруватися польські війська. Річ Посполита все так само сподівалася на допомогу від Ос­манської Порти: була надія, що турки дадуть зброю. Фортеці в нашому місті та в Окопах (нагадаємо, що нині це село на Тернопільщині) розглядалися як імовірні форпости в обороні краю.
А ворожа армія все насувалася – її наступною метою було Подільське воєводство. Чужинські загони складалися не з бурятів, а із… запорізьких козаків. Так, тоді вони були громадянами іншої держави. Невдовзі впала фортеця в Барі (тепер Вінницька область). На чолі козацького війська, що зайняло Бар, стояв не довговусий отаман, а 37-річний шотландець Джеймс Френсіс Едвард Кейт, засновник масонства в Російській імперії та вправний вояка.

КАМ’ЯНЕЦЬ ГОТУЄТЬСЯ ДО ВІЙНИ

Обороною Подільського, Волинського та Київського воєводств керували Станіслав Свідзинський і волинський воєвода Міхал Потоцький. Та козаки займали місто за містом. У березні 1734 р. Сві­дзинський посилив кам’янецький гар­нізон декількома загонами солдатів. Цього не вистачало – і 15 березня до київського воєводи Юзефа Потоцького направили листа з проханням надіслати підкріплення в Кам’янець та Окопи. За 4 дні до того Потоцький уже звернувся до хотинського паші з проханням вступити у війну проти Росії, котра віроломно порушила угоди прусського миру, підпи­саного між Пруссією та російською імперією в Потсдамі 1720 р.
Юзеф ПотоцькийПодільська шляхта зобов’язувалася направити до обох фортець весь про­віант, який ще не знищила російська армія. На потреби Старої фортеці також
було спрямовано податок із млинів. Оборону Кам’янця прихильники Лещинсь­кого вважали мегаважливою. Місто не мало права капітулювати. Юзеф Потоцький не довіряв тодішньому коменданту фортеці Флоріану Шилінгу. 24 лютого 1734 р. магнат звільнив його з посади, а на вакантне місце призначив Вацлава Жевуського. Цей коронний писар був людиною настільки незвичної долі, що обов’язково заслужить на окрему статтю зі своєю біографією. Жевуському заборонили здавати фортецю. Підмогою писарю призначили подільського воєводу Стефана Гумецького.
Жевуському дісталося місто-фортеця, зовсім не готове до оборони. Та він амбітно писав у листі до старости Яна Тарла, що протягом чотирьох тижнів так підготується до оборони, що кам’янець­ка залога чисельністю 1000 людей зможе дати відсіч 15-тисячній московській армії. Знав, що буде непросто: воякам залоги регулярно затримували виплати, вони буркотіли, що «офіцер без оплати не має ризикувати своїм життям». Невдоволення заспокоїли грошима, котрі надали турецькі союзники. У листах Жевуський регулярно просив направити до Кам’янця більше солдатів, прислати інженерів для посилення фортифікацій, а також потребував пороху та амуніції.
У кам’янецькій залозі служили чимало іноземних офіцерів. Їм теж регулярно недоплачували. Юзеф Потоцький змусив усіх іноземців заприсягнути на вірність Речі Посполитій. А ще для підсилення обороноздатності відправив у місто 500 піхотинців. Жевуському все одно не вистачало живої сили, та на всі прохання допомогти Потоцький відповідав, що надішле ще вояків лише тоді, коли на Ка­м’янець нападуть.
У лютому 1734 р. місто з півночі закривали волинська дивізія та «українська партія» (ймовірно, озброєні мешканці Центральної України). Співпрацювали з Жевуським і подільські конфедерати.
З наближенням ворога вирішили перевести у Стару фортецю гарнізон із замку в Окопах. Щоб залишений форпост не став легкою здобиччю, віддали наказ висадити в повітря фортечні брами.
Невдовзі до хотинського паші направили листа про наближення російської армії. Попри ворога, що стояв буквально на порозі, настрій серед захисників Ка­м’янця був бойовий. 28 квітня 1734 р. шляхта, що зібралася в місті, видала маніфест, де обіцяла боронити Кам’янець, скільки вистачить сил.
4 травня розвідка донесла, що з-під Дунаївців на місто суне кількатисячне військо. Оборонці скликали зібрання, назване лікарським словом «консиліум», аж 18 травня. На ньому маршалок подільської конфедерації Ян Стадницький просив шляхту підтримувати спокій у Подільському воєводстві та не забувати про податок на військо. Містом кружляли чутки, що татарський хан висунувся з армією на підтримку Кам’янця. Правди в них не було зовсім. Конфедерати видали відозву до шляхти, де просили обороняти край від московитів, козаків і бунтівників, що примкнули до ворогів. Навала, що сунула, здійснювала злочини та насильства.

НАКАЗИ КОМЕНДАНТА ЖЕВУСЬКОГО

Людвиг Груно Гессен-ГомбурзькийУ липні до кам’янецьких брам декілька разів приходили татари і просилися на службу, та комендант фортеці їм відмовив і запропонував лише місця в піших загонах, що стояли поза містом.
У фортеці Вацлав Жевуський зібрав стільки зброї, скільки зумів дістати. З березня 1734 р. в нашу фортецю перевозили з менших замків, які не змогли б дати відсіч орді, гармати та амуніцію. Не всі власники замків ділилися гарматами добровільно. 12 гармат передав волинський воєвода Міхал Потоцький, але не всі з них були в гарному стані. Занедбаними були і дві коротенькі гармати, доставлені з Чорткова. Кращим був стан зброї з Язлівця та Трембовлі (сучасна Теребовля на Тернопільщині). Привезли до Кам’янця і все озброєння фортеці св.Трійці з Окопів. Та комендант розу­мів, що цього недостатньо. Бракувало ще хоча б 13 гармат (і це при тому, що кількість гармат у місті збільшилася зі 115 у 1733 р. до 236 у січні 1735 р.).
Без упину продовжувалися роботи з укріплення міста. Частину їх оплачувало Подільське воєводство, частку коштів дістав із власної кишені Вацлав Жевуський. Не вистачало рук, тож комендант наприкінці березня просив надати йому ще 5000 ремісників, а 24 березня наказав кам’янчанам платити по 70 злотих на тиждень на утримання Регіменту (загону) королеви. Жевуський підкреслив: монети мають бути доброї якості (в ті часи ще побутував звичай стесувати зі срібних і золотих монет трохи металу для якихось власних подальших потреб).
А ще комендант заборонив молоти борошно на млинах поза містом і тримати в кожному будинку напоготові засоби для гасіння пожеж. Домогосподарства на фільварках, які не матимуть достатнього запасу води, пообіцяв спалити. Звелів запастися хлібом, жінки з міста мали доставляти його скрізь у місця, де стояли вартові. На ринку біля яток шевців для вартових звели спеціальне приміщення. Ті ж із містян, хто здавав свої кам’яниці чи двори під житло, мусили
заплатити по 10 злотих на освітлення фортеці.
У самій же фортеці утримувалися в’яз­нями противники Лещинського. Серед них був і 35-річний граф-багатій Ян Клеменс Браницький, майбутній великий коронний гетьман, та сини мазовецького воєводи Станіслава Понятовського. Так уперше в нашому місті побував Станіслав Август Понятовський. Майбутньому останньому королю Речі Посполитої на той час було лише два рочки. За наказом Юзефа Потоцького маля з братиком були своєрідною гарантією лояльності їхнього батька до Станіслава Лещинсь­кого. Потоцький категорично заборонив Вацлаву Жевуському відпускати хлопчиків із Кам’янця.

ЗРАДА МІЖ СВОЇХ

Станіслав ЛещинськийПо-справжньому війна розгорілася аж у листопаді 1734 р. Деякі загони польських військ усіляко уникали на Поділлі сутичок із російськими загонами, в найбільш небезпечні хвилини ховаючись за мурами Кам’янця. Між подільськими кон­федератами почалися непорозуміння та сварки. 1 лютого 1735 р. розвідка донесла, що всі російські загони, що стояли у Шаргороді, Тульчині, Браїлові, Копистирині, Мурафі, Немирові (ці населені пункти сьогодні розміщені на Вінниччині) та в Меджибожі, готові до удару на Кам’янець. Подільська шляхта почала переходити на бік конкурента Лещинського – Фредерика Августа. На бік сина короля перейшли і Юзеф Потоцький із Стефаном Гумецьким. Майже з усіх східноподільських міст конфедерати тікали за Збруч, до Чорткова. Єдиним місцем, де військо трималося, залишилася кам’янецька фортеця.
Росіянами керував 30-річний князь Людвиг Груно Гессен-Гомбурзький, який з юності служив при російському царському дворі, й котрого з Кавказу імператриця Анна викликала очолити армію у війні за польську спадщину. Коли Гессен-Гомбурзький закликав Вацлава Жевуського здаватися, комендант фортеці не піддався. 22 лютого 1735 р. наказ здати фортецю віддав Жевуському і Юзеф Потоцький, та комендант і не подумав так вчинити. Тим часом сина покійного короля встигли коронувати під титулом Августа ІІІ. Він у лютому 1735 р. призначив своїм кам’янецьким комісаром пе­ребіжчика Стефана Гумецького. Гумецький мав прийняти від обох магістратів міста (польсько-русинського і вірменського) та гарнізону фортеці присягу на вірність, а за це Кам’янцю король обіцяв підтвердити всі старі привілеї. І хоч молодий монарх обіцяв місту свою «батьківську ласку», присягати йому Кам’янець не став. Ян Тарло писав у листі дружині: «Кам’янця Москві чи Сасам не віддали, щоб до присяги тому Фрідріхові не привели».
Сам Лещинський писав 24 квітня 1735 р. Жевуському, що не просить його більше зміцнювати Кам’янець, бо вірить, що і так зробив усе, що міг. А 11 травня 1735 р. на сеймику подільської шляхти було створено реконфедерацію прихильників нового короля. 1 червня 1735 р. незламний комендант Жевуський передав керів­ництво фортецею подільському воєводі. Так у нашому місті закінчився етап кампанії, яка ввійшла в підручники історії під назвою «війни за польську спадщину».

Ірина ПУСТИННІКОВА.