Неділя, 03 Липня 2022 р.
10 Червня 2022

ПРО МОВИ І САНКЦІЇ

Кам’янець XVIII століття – той ще тигель із купою різномастих складників. Тут і русини-українці, і поляки, і євреї, і вірмени, і німці, і татар трішки є, а вже серед вояків кого тільки не було. І кожна з цих мініспільнот послуговується своєю мовою. А ще ж турки за Дністром… Оце був гамір! Оце різноголосся! Як їм вдавалося порозумітися між собою? А торгувалося як?

НА ПОСАДІ ДРАГОМАНА

Александр Маврокордат IПочнемо з кінця – з турків. Нагадаємо, що між кам’янецькими комендантами фортеці (скажімо, Яном де Вітте) і хотинським пашею відносини були дружні й товариські, чиновники часто обмінювалися кореспонденцією та іноді візитами. Невже кам’янецькі коменданти знали досконало турецьку, а паша – якусь зі слов’янських мов? Ні, їм вистачало мати в своєму штаті драгомана. По-сучасному – перекладача.
Тільки обов’язком кам’янецького тлумача було не лише перекладати листи. Він мав налагоджувати нові дипломатичні контакти з турецькими можновладцями, підтримувати добрі відносини з пашею в Хотині та молдовським господарем у Яссах, дискретно і непомітно збирати інформацію з того боку Дністра. Допомагати торговцям Речі Посполитої, які хотіли налагодити бізнес із сусідньою державою. А ще – тримати рота на замку про все, що чув під час переговорів. Словом, це був мікс із Джеймса Бонда і дип­ломата-поліглота.
Зависока планка очікувань, і не всі з нею могли впоратися. Чи то через брак вмінь, чи через бажання вести власну політичну гру. Зберігся документ із 1793 р., де тодішнього драгомана Станіслава Костку Піхельштайна (1742 – близько 1820-го) міський радник Юзеф Городницький звинувачує в «найнегідніших шахраюваннях у прикордонних інтересах». А Піхельштайн, як ми невдовзі ді­знаємося, був ого-го якою людиною та дипломатом.

ВІРМЕНИ-ПОЛІГЛОТИ І СТАНІСЛАВ, СИН ОКУЛІСТКИ

Якщо драгоман був не дуже, треба було шукати іншого. Завдання непросте: подоляки і нині, і декілька століть тому не дуже охоче вчили іноземні мови. У Східній і Центральній Європі того часу загалом та в Речі Посполитій зокрема у XVIII столітті вважалося, що найкращими і найталановитішими драгоманами є вір­мени. Нація купців, котра століттями вела торгівлю на чужих для себе землях, здавалося, мала особливі здібності до мов. Тож, можливо, кам’янецькі драгомани були саме з вірменської громади міста, і їх було вдосталь?
Не завжди. Більше того, бували ситуа­ції, коли в місті не могли знайти жодного тямущого тлумача, тому коменданту доводилося писати у Варшаву і просити вислати до Кам’янця королівського драгомана. Зберігся лист Яна де Вітте, датований 8 лютого 1777 р., до варшав’янина Й.Огродзького – саме з таким проханням.
Збереглося декілька імен кам’янець­ких драгоманів-вірменів. Доктор Йозеф Антоній Роллє згадує у своїх працях якогось Ломаку (швидше за все, це прізвище з помилкою, бо є нехарактерним для вірмен). Цей був якраз із джеймс-бондівської когорти – і з 1717 р. більше був агентом короля Августа ІІ, ніж власне перекладачем. Ще відомо про Захаріяша Криштофовича (1730-ті), Миколая Черкеса (у часи правління короля Августа ІІІ, до 22 грудня 1776 р.), Антонія Лукаша Крутта (цей вірменин походив з Албанії). Останній допомагав Черкесу з роботою в часи Барської конфедерації (1768-1772).
Були і не вірмени: волинський шляхтич Дедеркал (із середини 1777 р. до 1778 р.); син неаполітанця П’єтро Джу­ліані (1779-1785), вже згаданий Стані­слав Костка Піхельштайн (1786-1793). Цей пан був молодшим сином австрійського офіцера та окулістки Регіни Саломеї з Русецьких. Регіна Саломея (її прізвище часом у польській літературі подається у варіанті Пільштинова) була першою відомою лікаркою в Речі Посполитій і працювала за фахом у султанському гаремі в Стамбулі. Тож турецьку мову Станіслав вивчив завдяки матері, котра знала її досконало.
Біографія цієї родини, певно, стала б непоганою канвою для історичного роману чи серіалу. Та ми про драгоманів. Відомо, що 1780 р. Станіслав Піхель­штайн став неофіційним представником Речі Посполитої в Стамбулі (до того на цій посаді перебував граф Антоній Дідушицький, якого викликали на Поділля влаштовувати протиепідемічні заходи – в країні лютувала спочатку джума-чума, а потім сталося нашестя сарани).

ТОРГОВІ ВІЙНИ ЗА ГОРІЛКУ

Піхельштайн працював не просто тлумачем – був керівником польської школи східних мов. Коли отримані відомості були не дуже важливими, Піхельштайн переписувався з коронним писарем у Варшаві. Коли вдавалося дізнатися якісь значущі або делікатні факти, звертався безпосередньо до польського короля. Для людини з таким дипломатичним і перекладацьким досвідом, із чудовою освітою праця кам’янецьким драгоманом була певним дауншифтингом, та доля склалася саме так.
Як дипломат, діяв у інтересах Польщі в її торговельному конфлікті з Молдовою. Зупинимося на ньому коротко – це цікаво у світлі сучасних торговельних воєн і боротьби санкцій.
1778 року молдовський господар Костянтин Морузі заборонив імпортувати в свої землі польську горілку. Ніби цього мало, він заборонив використовувати польське зерно для виробництва своїх трунків. Тож завданням Станіслава Пі­хельштайна було лобіювання польських алкогольних інтересів. Самому Морузі драгомани були не потрібні: він вільно розмовляв арабською, турецькою і фран­цузькою, знав грецьку та латину.
Піхельштайн діяв хитро: повідомив господаря, що Польща у відповідь заборонить імпорт молдовських вин, а ще – експорт свого зерна до Молдови. Ну, бо ж сарана скільки всього з’їла, а раптом ще й голод почнеться. Це вже були не жарти: в Морузі під боком була не Вар­шава, а родюче і бунтівне Поділля. А за ним – Центральна Україна, ще один претендент на звання житниці Європи. Коли рік був урожайним, ціни на збіжжя на наших теренах дуже падали – так сталося, наприклад, у 1779 та 1782 рр. Пшеницю в такі роки було важче збувати, але ж подільським шляхтичам це було необхід­но – і молдовський ринок слугував для цього ідеально. Закрити для подоляків та українців цю можливість – роздратувати вічно готових взятися за шаблю місцевих шляхтичів. Ой, небезпечно… Якщо б цей шлях не подіяв, Піхель­штайн за наказом варшавської Постій­ної ради (тодішній аналог парламенту) також взявся підбивати опозиційних до Морузі молдовських бояр до перемовин із Портою. Паралельно і сам Станіслав Костка домовлявся з Туреччиною про продаж у її землях польських товарів.
Султан пішов назустріч і 11 травня 1781 р. видав фірман (документ), щоб молдовський господар не заважав польській торгівлі, бо це проти волі Порти. Фірман відразу передали естафетою до Кам’янця. Далі завданням Яна де Вітте було надіслати фірман до Ясс – із лис­том, написаним Костянтину Морузі від імені короля та Постійної ради. Лист 17 черв­ня 1781 р. писав П’єтро Джуліані, тодішній кам’янецький драгоман.

HORILCA ТАКИ ПЕРЕМОГЛА

Минув місяць, як Морузі отримав фірмана. І що? І нічого: жодних поступок полякам. Тож на вимогу Варшави Піхель­штайн виказує султану вдячність за прия­тельське ставлення до Речі Посполитої та висловлює здивування, чому молдовський господар, васал Порти, не слухається наказів султана. Наприкінці липня кур’єр від Морузі привіз Яну де Вітте пояснення: господаря напружило, що лист був не лише від короля, а й від якоїсь Постійної ради. Цей орган здався валаху «новою якоюсь владою, супротивною давнім уставам країни, якої Порта і він знати не повинні». Ну, і потім, у фір­мані жодним словом не згадана горілка.
Наприкінці вересня 1781 р. мешканці Подільського, Брацлавського та Київського воєводств усе голосніше вимагали роз’яснення, чому «молдавський князь» не виконує указів султана. Польський король тоді якраз збирався зу­стрітися на українських землях із російським великим князем Павлом та його дружиною, вюртемберзькою принцесою. Зустріч запланували в палаці Мнішеків у Вишневці поблизу Тернополя. Звідти король планував поїхати на По­діл­ля – розбиратися в торговельному конф­лікті з Молдовою. На той момент обивателі закидали молдовського гос­подаря гнівними листами, а генерал де Вітте невтомно вимагав від хотинського паші інформувати султана про скарги на Морузі.
Тактика все так само не подіяла.
Султан Адбулхамід І 10 грудня 1781 р. видає новий фірман – і так, горілка в ньому згадується прямим текстом. Так і пишеться – horilca. Та на Морузі й це не подіяло. Пішов лише на незначні поступки, дозволивши доставляти зерно через свої землі до Стамбулу. В лютому фір­-ман отримав де Вітте і далі мав відправити драгомана Джуліані до Ясс: спитати в господаря, чи збирається він ви­конувати султанські накази. А летичівський підкоморій Казимир Юзеф Липинський мав знову написати Морузі гнів­ного листа від подільських «аграріїв».
Ситуація переламалася аж влітку 1782 р. Недарма ще з весни прусські дипломати очікували, що влада в Яссах от-от зміниться: розвідка не підвела.
8 червня 1782 р. на троні замість Костянтина Морузі вже сидів Александру Маврокордат І, «божевільний князь», хитрий та екстравагантний. Він купив собі міс­-це господаря в турків за 1 млн піастрів. Санкції на горілку та зерно було знято 1783 р.

ЯК НЕ ПОСЛОМ, ТО ДРАГОМАНОМ: ПІХЕЛЬШТАЙН У КАМ’ЯНЦІ

Зображення колишньої столиці Молдавського княжества (нині Румунія) - міста ЯссиВперту боротьбу Піхельштайна за права подоляків, на думку місцевої шляхти, сейм мав би винагородити якимось орденом чи званням. Та сеймик у Кам’янці проігнорував заслуги драгомана. Той узяв справу у власні руки – і 26 серпня 1782 р. просив у листі коронного писаря, аби його рекомендували до обрання подільським послом на сейм. Та й це починання не увінчалося успіхом. Він ще певний час лобіював польські інтереси, змагаючись із конкурентами-австрійцями, а потім осів у Кам’янці. Міські книги називали його «консультант, секретар Най­яснішого Польського Короля і тлумач при­кордонний Подільського воєводства».
Піхельштайн часто їздив до Хотина, звідки привозив цікаві відомості. Допитливість драгомана не мала меж, а його чудове знання Орієнту допомагало в роботі. У часи турецько-російсько-австрійської війни (1787-1792) він відсилав до Варшави докладні й чіткі звіти про рух військ та військові плани різних сторін того конфлікту.
Ян де Вітте цінував Станіслава Піхель­штайна і навіть просив хотинського пашу дозволити драгоману перекласти польською місцеві літописи та хроніки. Чи до­зволив це паша, на жаль, невідомо.

Ірина ПУСТИННІКОВА.