ТАК НАРОДЖУВАВСЯ «ПОДОЛЯНИН»

Десять років тому, в травні 1992 р., в лоні державної газети «Кам’янець-Подільський вісник» непомітно, але згодом усе зриміше та зриміше, стала зароджуватися та визрівати ідея створення в регіоні першої приватної газети «Подолянин». Оскільки це досить важливий і повчальний етап у становленні свободи кам’янецької преси, то сьогоднішній погляд на події десятилітньої давності матиме, напевно, не тільки історичне значення.

У травні 1992 р. «Кам’янець-Подільський вісник» був газетою молодою, яка ще тільки намацувала свій шлях. А задумувалася газета новою міською владою, обраною в березні-квітні 1990 р., як видання демократичне, альтернативне до компартійного «Прапора Жовтня». 7 вересня 1990 р. тодішній голова міськради Михайло АНОСОВ, висловлюючи своє бачення нового видання, навіть назвав створювану газету народною, тобто «доступною, зрозумілою і близькою всім». У вересні, жовтні та грудні 1990 р. побачили світ три пробних випуски нового часопису, а з 1 січня 1991 р. було налагоджено його регулярний – двічі на тиждень – випуск і тим самим покладено край багатолітній монополії «Прапора Жовтня» на висвітлення подій у регіоні. Нову газету очолив досвідчений редактор, депутат обласної ради (а в ній – голова фракції «Демократичне Поділля») Іван ПОКОТИЛО.

«Вісник» одразу ж став рідним рупором для зголоднілих на публікації демократичних сил міста і, отже, здавалося би, з перших чисел зарекомендував себе як видання антикомуністичне. Проте ні: газета, ведучи свою лінію, спокійно надавала шпальти опонентам (як, скажімо, 20 квітня 1991 р. першому секретареві райкому КПУ Тарасові МУРАВЦІ для розлогої статті «Зосереджувати зусилля на головних напрямках», 19 червня 1991 р. для добірки листів читачів, сповнених дошкульної критики на адресу газети). На жаль, міськрада як засновник газети досить швидко забула про своє дітище. І довелося колективу редакції вже 20 квітня звернутися з відкритим листом до голови міськради і міськвиконкому Михайла Аносова та депутатів: шановні, якщо заснували газету, то дбайте про неї хоча би на перших порах, коли дитя стає на ноги, а ні -відпустіть на волю. Проте сесія міськради не знайшла часу розглянути листа. Все закінчилося тим, що в жовтні Іван Покотило подав заяву на звільнення, оскільки «в умовах фінансової та інформаційної блокади» не зміг належним чином виконувати свої обов’язки.

З 4 листопада 1991 р. «Вісник» очолив Віталій БАБЛЯК, спочатку як в.о. редактора, а з 24 січня 1992 р. як редактор, затверджений сесією міськради. І новий редактор газети відчув: щоб видання набирало силу, треба щось робити. А для цього потрібні певні важелі. І в травні 1992 р. колектив редакції «Кам’янець-Подільського вісника» виходить з пакетом конкретних пропозицій на сесію міськради: 1) трудовий колектив стає співзасновником видання; 2) газета набуває обласного статусу; 3) періодичність виходу часопису поступово зростає з двох разів на тиждень до чотирьох; 4) газета на область виходить під лаконічнішою та промовистішою назвою «Подолянин». 15 травня сесія міськради з усіма пунктами, крім 4-го, погодилася. Отже, «Подолянин» тоді, 10 років тому, не народився. Але слово «Подолянин» як можлива назва газети вже було промовлено…

«Вісник» усе активніше та прицільніше аналізує дії владних структур міста. І в тому немає нічого дивного: адже в газеті працюють два депутати міськради (Віктор ЄРМЕНЧУК і Олег БУДЗЕЙ), а редактор Віталій Бабляк і його заступник Олександр ДОЛОЖЕВСЬКИЙ – досвідчені журналісти, що пройшли добрий вишкіл у «Прапорі Жовтня». І тому гострі і разом з тим аналітичні публікації «Приватизація розпочалась?» Доложевського у свівавторстві з депутатом міськради Анатолієм КУЧЕРОМ (20 червня), «Загадка Михайла Аносова» Будзея (24 червня), «Лобашов повертається?» Бабляка (27 червня), «Логіка абсурду» Єрменчука (1 липня), серія «Чи була у мисливця голова?» Будзея (15, 18 липня і 5 серпня) викликають широкий резонанс у читачів і водночас роздратування голови виконкому та його найближчого оточення. З кінця червня починається фінансова блокада «Вісника» – закладена в бюджеті дотація, незважаючи на численні звернення редактора, газеті не надається.

Процитую думку про тогочасний «Вісник» відомого музичного коментатора Українського радіо Оксани ПРИЛИПКО, яка в червні 1992 р. проводила відпустку в Кам’янці-Подільському та регулярно купувала «Вісник» у кіоску. Ось що написала Оксана Анатоліївна в листі до редакції: «Завжди читала Вашу газету із зацікавленням, хоча номери були за якістю нерівнозначними – і це природно. Подобається мені і верстка, і влучні, з інтригою, назви рубрик, статей, дописів. Є якась магія у тому, що, коли береш номер, – відчуваєш, з яким настроєм робилася газета: чи натхненно, чи байдуже. А Ваш «Вісник» – повторююсь – щоразу брала в руки із задоволенням. Одним словом, вітаю колектив і бажаю успіхів, натхнення».

І справді, творчий потенціал «Вісника» був тоді надзвийчайно високим. Адже, окрім названих вище журналістів, у газеті працювали дотепний художник Ігор РОМАНЕНКО, прискіпливий літературознавець Віталій МАЦЬКО, всюдисущий непосида Михайло КОЦЮБАНСЬКИЙ, майстриня задушевних розмов Юлія ЯВОРСЬКА, досвідчений фотокор Микола СІДАШ (у жовтні його змінює Микола МОСТОВИЙ). Здавалося, варто тільки демократичній владі та колективу редакції сісти за «круглий стіл» переговорів і затіяти діалог, як усе стане на свої місця. Але влада на діалог не йде.

Ситуація загострюється. 15 серпня на знак протесту проти невиконання владним співзасновником газети своїх обов’язків щодо видання, відстоюючи право журналістів мати свою думку та вільно висловлювати її, «Вісник» виходить з численними білими плямами. 9 вересня побачив світ спеціальний блокадний випуск газети (де, до речі, вперше було вміщено карикатуру на чинного найвищого місцевого діяча). Часопис видається на гроші, взяті в кредит. І депутати нарешті (після літніх канікул) звертають увагу на газету і 14 вересня ухвалюють: 1) фінансувати газету до кінця бюджетного року; 2) для розгляду конфлікту створити спеціальну депутатську комісію.

І все ж, коли горшки побито, хіба вже звариш у них кашу? Інтереси сторін діаметрально розбіглися: влада мріяла накинути вуздечку на газету, а газета мріяла вирватися на волю. У листопаді 7 працівників редакції (Бабляк, Будзей, Доложевський, Єрменчук, Коцюбанський, Романенко, Яворська) реєструють як засновники обласну газету «Подолянин». Сесія, що відбулася 1-3 грулня 1992 р., поставила крапку в затяжному конфлікті, звільнивши Віталія Бабляка з посади редактора «Вісника». Віталій Мацько та Юлія Яворська залишаються творити газету міськради (саме міськради, бо сесія попутньо скасувала свою травневу ухвалу про право трудового колективу бути співзасновником газети). Решта колективу на чолі з головним редактором «Подолянина» Віталієм Бабляком, обраним на цю посаду засновниками нового видання, дружньо береться за справу – і вже 26 грудня 1992 р. у кіосках «Укрпреси» з’являється перше число приватного «Подолянина».

Звичайно, приватна газета в Кам’янці-Подільському рано чи пізно народилася би (як, скажімо, ідея 1-2 журналістів, що зуміли «улестити» якогось фінансового донора). І, цілком ймовірно, швидко би загинула (як, для прикладу, «Наша справа» чи «Моя газета»). Але щодо «Подолянина», то тут випадок унікальний: по-перше, за справу взявся сформований творчий колектив, по-друге, з сильним азартом довести свою правоту. І, напевне, тому, немов космічна ракета, втрачаючи на старті співзасновника за співзасновником, ядро трудового колективу «Подолянина» все ж зуміло вивести свій корабель на розрахункову орбіту.