ВИЗВОЛИТЕЛІ

26 березня 1944 р. в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції Червона армія визволила Кам’янець-Подільський. Через дев’ять днів, 4 квітня, завершилося визволення Кам’янець-Подільського району, а з ним і всієї Кам’янець-Подільської області. 

Пропонуємо увазі читачів 11 міні-портретів активних учасників тих дев’яти героїчних днів. Серед них – історик, художник, оперний співак, шість письменників (з них три – Герої Соціалістичної Праці), а також кадровий робітник і кадровий офіцер, чиї діти стали відомими всьому світові.

ВІКТОР АСТАФ’ЄВ

Сибіряку Віктору АСТАФ’ЄВУ в ті березневі дні не виповнилося ще й двадцяти (народився 1 травня 1924 р.). Коли хлопцеві було 7 років, в Єнісеї втонула його мати. Виховувався у бабусі та дідуся, потім у дитбудинку. 1941 р. вступив до залізничної школи ФЗН на станції Єнісей, після її закінчення працював складачем потягів у передмісті Красноярська. Звідти восени 1942 р. Віктора призвали до армії, був на фронті водієм, зв’язківцем, артрозвідником; двічі зазнав поранень. Учасник визволення Кам’янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня – початку квітня 1944 р. в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано у вересні 1987 р. в журналі «Новый мир»).

Через шість років після закінчення війни дебютував як письменник: 1951 р. газета «Чусовской рабочий» опублікувала його оповідання «Гражданский человек». 1975 р. Вікторові Петровичу присудили Державну премію РРФСР ім.Горького за повісті «Перевал», «Последний поклон», «Кража», «Пастух и пастушка», ще через три роки – Державну премію СРСР за роман «Царь-рыба». 1989 р. він став Героєм Соціалістичної Праці. У 1989-1991 рр. був народним депутатом СРСР. Жив у Красноярську. Помер 29 листопада 2001 р.

ЮРІЙ БОНДАРЕВ

За 11 днів до визволення Кам’янця Юрієві БОНДАРЕВУ виповнилося 20 років. Він народився 15 березня 1924 р. в м.Орськ. 1931 р. БОНДАРЕВИ переїхали в Москву. 1941 р. комсомолець БОНДАРЕВ разом 

із тисячами молодих москвичів брав участь у спорудженні оборонних укріплень під Смоленськом. Потім була евакуація. Там Юрій закінчив десятий клас. Улітку 1942 р. його направили на навчання в 2-е Бердичівське піхотне училище, евакуйоване в Актюбінськ. У жовтні 1942 р. курсантів направили під Сталінград. БОНДАРЕВА зарахували командиром мінометного розрахунку 308-го полку 98-ї стрілецької дивізії.

Від січня 1944 р. БОНДАРЕВ воював у лавах 121-ї Червонопрапорної Рильсько-Київської стрілецької дивізії. 21 червня 1944 р. командир 297-го артилерійського полку цієї дивізії видав наказ, в якому, зокрема, зазначалося: «Від імені Президії Верховної Ради СРСР нагородити медаллю «За відвагу» гвардії старшого сержанта Юрія БОНДАРЕВА за те, що він 30 березня 1944 р. відбив контратаку противника». У наказі також йдеться: «Противник, намагаючись повернути Кам’янець-Подільський, перейшов у контратаку при підтримці танків. Товариш БОНДАРЕВ зустрів німецькі танки та піхоту вогнем своєї гармати з відкритої вогневої позиції. Один танк було підбито, а піхоту розсіяно. Контратаку противника було відбито».

Перші твори Юрій БОНДАРЕВ опублікував 1949 р. Першу книгу видав 1953 р. Це була збірка оповідань «На великій річці». Нині твори БОНДАРЕВА перекладено більш ніж 70 мовами. За творами письменника знято художні фільми «Останні залпи», «Тиша», «Гарячий сніг», «Батальйони просять вогню», «Берег», «Вибір». Він лауреат багатьох премій (зокрема, Ленінської). 1984 р. став Героєм Соціалістичної Праці. Живе в Москві.

СЕМЕН ВИСОЦЬКИЙ

Полковник Семен ВИСОЦЬКИЙ, батько знаменитого Володимира ВИСОЦЬКОГО, під час війни був начальником зв’язку при штабі 4-ї гвардійської танкової армії, яка визволяла Кам’янець, тож брав активну участь у визволенні міста над Смотричем.

Семен Володимирович народився 1915 р. в Києві. Його батько Вольф Шльомович (який згодом переписав себе на Володимира Семеновича) мав три освіти: юридичну, економічну та хімічну.

У Києві Семен навчався в 67-й трудовій школі, 1931 р. вступив до технікуму зв’язку. 1932 р. переїхав з батьком до Москви, де продовжив навчання. 1936 р. Семен закінчив Московський політехнікум зв’язку. Там пройшов курс військової підготовки, здобув звання молодшого лейтенанта. У технікумі познайомився із сестрою товариша – Ніною. Вона стала його дружиною, а 25 січня 1938 р. в них народився син Володя.

На військовій службі Семен ВИСОЦЬКИЙ перебував із березня 1941 р. Закінчив заочно Академію зв’язку. Учасник оборони Москви, визволення Донбасу, Львова, взяття Берліна, визволення Праги. Почесний громадянин м.Кладно (Чехія).

Помер 18 червня 1997 р. Похований на Ваганьковському кладовищі.

ЮРІЙ ДЕМЕНТЬЄВ

Серед визволителів нашого міста був і майбутній оперний співак. Це Юрій ДЕМЕНТЬЄВ. Він народився 22 жовтня 1925 р. в м.Красноуфімськ. 1935 р. 

ДЕМЕНТЬЄВИ переїхали до Свердловська (нині Єкатеринбург), де Юрій продовжив навчання в школі. 

1941 р., коли почалася війна, він закінчив 8 класів. Ще трохи повчившись у дев’ятому класі, Юрій покинув школу. 1 грудня 1941 р. його прийняли на завод учнем токаря.

1943 р. ДЕМЕНТЬЄВА направили до Ульяновська на спеціальні курси удосконалення офіцерського складу шифрувально-штабної служби. Через 7 місяців Юрій закінчив навчання та отримав перше офіцерське звання – молодший лейтенант.

За Кам’янець-Подільську операцію ДЕМЕНТЬЄВА нагородили медаллю «За бойові заслуги». У травні 1945 р. за участь у боях у Польщі та Німеччині він став кавалером ордена Червоної Зірки.

У листопаді 1946 р. ДЕМЕНТЬЄВ вступив до Свердловського гірничого інституту. Там провчився два роки. 1948 р. його запросили в Управління держбезпеки Свердловської області, де обрали звільненим секретарем комсомольської організації управління.

1949 р. Юрій вступив до Уральської консерваторії на вечірнє відділення, яке закінчив 1954 р. Але ще до закінчення консерваторії ДЕМЕНТЬЄВА 1953 р. за конкурсом прийняли до Большого театру СРСР солістом опери. Тут він пропрацював до 17 березня 1977 р., коли його перевели на посаду директора Красноярського театру опери та балету, який саме тоді будувався. ДЕМЕНТЬЄВ брав участь у його зведенні та створенні трупи театру. 20 грудня 1978 р. відбулося відкриття першого сезону Красноярського театру опери та балету.

У квітні 1976 р. ДЕМЕНТЬЄВ став заслуженим артистом РРФСР.

ВАСИЛЬ ДЕМЕНТЬЄВ

Почесний громадянин Кам’янця-Подільського Василь ДЕМЕНТЬЄВ народився 15 липня 1917 р. в селиці Александровка поблизу Кустанаю. 1934 р. закінчив 7 класів, 1938 р. – Свердловський експлуатаційно-електротехнічний технікум залізничного транспорту.

Службу в армії розпочав у грудні 1939 р. в 601-му Червонопрапорному полку 82-ї мотострілецької дивізії, де закінчив полкову школу сержантів.

Брав участь у Московській і Курській битвах, в Проскурівсько-Чернівецькій і Вісло-Одерській операціях, Берлінській битві та визволенні Праги.

Після закінчення війни разом із 4-ю гвардійською танковою армією був передислокований в Угорщину, а від червня 1946 р. – в групу радянських війск у Німеччині. Звідти вступив до Військово-політичної академії, яку закінчив 1952 р. До 1961 р. служив у військах, далі був викладачем, доцентом, професором Військово-політичної академії.

У грудні 1973 р. ДЕМЕНТЬЄВА звільнили з лав Радянської армії. Відтоді до жовтня 1992 р. був доцентом, професором кафедри історії СРСР радянського періоду та одночасно деканом факультету Московського державного історико-архівного інституту.

Нині заступник голови організації ветеранів 4-ї гвардійської танкової армії.

ДЕМЕНТЬЄВ написав дві монографії, 16 брошур, статті у військовій енциклопедії, розділи у восьми підручниках. Дійсний член Академії історичних наук. 20 жовтня 2007 р. його обрали віце-президентом цієї академії.

ЄВМЕН ДОЛОМАН

Український поет і прозаїк Євмен ДОЛОМАН визволенню Кам’янця присвятив вірш «Незабутній березень», написаний 25 березня 1989 р. Про визволення міста йде мова і в його повісті «Вирок після бою», яка 1968 р. ви-йшла 100-тисячним тиражем у серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро».

Євмен Михайлович народився 20 серпня 1919 р.  Навчався в Одеському індустріальному технікумі, у 1938-1941 рр. – у Харківському університеті. Під час війни був автоматником, зазнав трьох поранень. Брав участь у визволенні Кам’янця-Подільського. 

1951 р. ДОЛОМАН демобілізувався з армії. Працював відповідальним секретарем журналу «Дніпро», головним редактором головної редакції колегії художньої, дитячої літератури та видань мистецтва Держкомвидаву УРСР, завідувачем редакції прози журналу «Вітчизна», директором Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, директором Українського відділення Літфонду СРСР. Помер 1 липня 2006 р.

МИХАЙЛО ЛЬВОВ

У березні 1944 р. 27-річний поет Михайло ЛЬВОВ занотував у записнику: «В Каменец-Подольском после большого перерыва впервые мылся в ванне! Пальцем скатывал грязь с шеи… Уральским ножом скоблил свое черное белье».

За національністю Михайло ЛЬВОВ – татарин. Народився 4 січня 1917 р. в сім’ї сільських учителів. 1931 р. закінчив семирічку в Златоусті, 1934 р. – педагогічний технікум у Міасі. У 1934-1935 рр. навчався в педінституті в Уфі. Від 1935 р. працював на Челябінському тракторному заводі в редакції газети «Наш трактор», на заводі ім.Орджонікідзе, на ТЕЦ, в обласному радіокомітеті.

1940 р. в Челябінську побачила світ перша збірка віршів ЛЬВОВА «Время». 1941 р. закінчив Літературний інститут у Москві.

У роки війни працював на військових будовах Уралу, пішов на фронт у складі Уральського добровольчого танкового корпусу. Брав участь у визволенні України. Зокрема, визволяв місто Кам’янець-Подільський, села нинішнього Кам’янець-Подільського району. Відобразив події тих днів у віршах «Я жив», «Каменец-Подольский» (обидва – 1944), маленькій поемі «Дорога» (1944).

Після війни був секретарем правління Московської письменницької організації, заступником головного редактора журналу «Новый мир». Помер 25 січня 1988 р.

КОСТЯНТИН СИМОНОВ

У березні 1944 р. в Кам’янці-Подільському як кореспондент газети «Красная звезда» побував 28-річний Костянтин СИМОНОВ – автор знаменитого вірша «Жди меня». Він народився 28 листопада 1915 р. в Петрограді. 1938 р. закінчив Літературний інститут у Москві. Того ж року його прийняли до Спілки письменників СРСР.

У щоденнику СИМОНОВА «Разные дни войны» читаємо: «Весной 1944 года на юге шли крупные наступательные операции, впоследствии названные в истории войны Проскуровско-Черновицкой и Уман-ско-Ботошанской, и редакция «Красной звезды» отправила меня в командировку на юг, из которой я вернулся только в начале мая». І далі: «Та весенняя фронтовая поездка 1944 года сложилась у меня как бы из трех отдельных поездок, каждый раз на другое направление. Первая поездка – на левый фланг Первого Украинского фронта, больше всего связанная с такими местами, как Волочиск, Проскуров, Каменец-Подольск, к сожалению, не оставила никаких следов в моих записях. Среди пропавших у меня при разных обстоятельствах фронтовых блокнотов были и те, что я вел в начале этой поездки… Осталась лишь собственная память, то, что в ней крепче всего засело, – Волочиск и Проскуров, маленькие, разоренные, залитые весенней грязью городки с двойными следами боев – и сорок первого года, и последних, недавних. Узкая дорога под Каменец-Подольском, до самого города забитая взорванной и изуродованной, брошенной немецкой техникой, и другие дороги Украины, по которым на чем и как только не приходилось передвигаться в ту неслыханную по распутице весну!» Остання згадка про наше місто в книзі СИМОНОВА така: «Добравшись до Каменец-Подольска, я поехал оттуда на север, к Тарнополю».

Костянтин СИМОНОВ – лауреат Ленінської та шести Сталінських премій. 1974 р. він став Героєм Соціалістичної Праці. Помер 28 серпня 1979 р. Згідно із заповітом, прах письменника було розвіяно над місцем особливо пам’ятних йому боїв – біля Могильова.

ВІКТОР ЦИГАЛЬ

У березні 1944 р. в на-ше місто разом із воїнами Уральського танкового добровольчого корпусу прибув як фронтовий художник 27-річний Віктор ЦИГАЛЬ. Він зробив чимало замальовок Кам’янця.

Віктор ЦИГАЛЬ народився 21 травня 1916 р. в Одесі. 1930 р. сім’я ЦИГАЛІВ переїхала в Москву. 1938 р. Віктор вступив до Московського художнього інституту ім.Сурікова. 1943 р. покинув інститут, евакуйований у Самарканд. Був зарахований стрільцем-мотоциклістом у 10-й гвардійський Уральський добровольчий танковий корпус. Пройшов війну солдатом, був художником політвідділу корпусу, брав участь у Курській битві, дійшов до Польщі та Берліна.

Після демобілізації Віктор ЦИГАЛЬ повернувся в інститут і 1946 р. закінчив його. Дипломною роботою Віктора стали ілюстрації до оповідання «Білий клик» Джека ЛОНДОНА. Віктор Юхимович – народний художник Росії, лауреат Державної премії РРФСР ім.Іллі Рєпіна, академік Російської академії мистецтв. Помер у березні 2005 р.

Був одружений з донькою письменниці Марієтти 

ШАГІНЯН. Їх син Сергій був чоловіком актриси Любові ПОЛІЩУК, що померла в листопаді 2006 р.

ЯКІВ РЄЗНІК

Російський письменник Яків РЄЗНІК народився 13 квітня 1912 р. в Житомирі в робітничій єврейській сім’ї. Автор документальних книг «Рассвет над Влтавой» (про Юліуса ФУЧИКА), «Народный комиссар» (про Серго ОРДЖОНІКІДЗЕ), «Сотворение брони» (про творця танка Т-34 Михайла КОШКІНА), «Чекист» (про Якова ЮРОВСЬКОГО, який керував розстрілом Миколи II та його сім’ї). Остання із цих книг, видана 1972 р. в Сверд-ловську, звісно, була написана з тодішніх ідеологічних позицій, тож сьогодні дехто навіть називає її «однією з найфальшифіших книг своєї епохи».  

Під час війни Яків Лазарович був працівником газети Уральського танкового корпусу «Доброволець». Учасник визволення Кам’янця-Подільського, брав участь у випуску перших номерів газети «Красный кордон». У березні 1969 р. відвідав наше місто. Помер 1988 р.

МИХАЙЛО СТРЕКАЛОВ

Серед визволителів Кам’янця був 33-річний старшина Михайло СТРЕКАЛОВ. Він народився 31 грудня 1910 р. До війни працював токарем. Загинув 20 січня 1945 р., визволяючи Польщу. Михайла Івановича навіки зараховано в списки 79-ї гвардійської танкової дивізії.

Знаменитим став його син Геннадій, який народився незадовго до війни – 28 жовтня 1940 р. Світ довідався про Геннадія СТРЕКАЛОВА 27 жовтня 1980 р., коли той у складі екіпажу корабля «Союз-3Т» розпочав свій перший космічний політ. Усього на рахунку Геннадія Михайловича п’ять польотів загальною тривалістю понад рік, чотири виходи у відкритий космос. Помер Геннадій Михайлович 25 грудня 2004 р.

У щоденнику космонавта «Благодарен судьбе», опублікованому 1998 р., Геннадій СТРЕКАЛОВ писав: «Отец мой, Стрекалов Михаил Иванович, – кадровый рабочий оружейного завода в г.Калининграде Московской области (ныне город Королев) был переведен в город Пермь на оружейный завод (знаменитая Мотивилиха). В 1943 году он ушел добровольно на фронт… В музее, созданном в Мотовилихе, хранятся некоторые документы об отце… В книге «Пермские минометчики», вышедшей в 1964 году, несколько раз упоминается имя отца».