Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

25.07.2014

ВЕЛИКА ЧОТИРИЛІТНЯ НА ПОДІЛЛІ

Перша світова війна 1914-1918 рр. (або, як її ще називали в історіографії, Велика чотирилітня війна) стала для Європи першим глобальним потрясінням. З початком війни Україна перетворилася на прифронтову зону, тож майже на всій її території ввели воєнний стан. Згадаємо і ми події, що почалися сто років тому та боляче зачепили і Поділля, і його адміністративний центр - Кам’янець-Подільський.

ПЕРШІ ДНІ

Кам’янець 1914 р. Фото з аеропланаПодільська губернія з перших днів стала ареною військових дій. Уже 2 серпня 1914 р. на її території відбулися бої. Кавалерійська австро-угорська дивізія атакувала другу зведену дивізію 8-ї російської армії, яка стояла біля містечка Городок. Атака захлиснулась у вогні російських кулеметників, що обстрілювали місцевість попереду піхоти. Австро-угорська кавалерійська дивізія була розгромлена, її рештки відійшли за Збруч.
4 серпня 1914 р. австро-угорці захопили Кам’янець-Подільський, на його жителів наклали контрибуцію. Але наступ 8-ї російської армії під командуванням генерала Олексія Брусилова примусив окупантів уже 6 серпня залишити місто.
У вересні 1914 р. російські війська захопили більшу частину Галичини і майже всю Буковину. В Петербурзі було видано маніфест, в якому зазначалося, що нарешті «російський народ об’єднався і що завершилася справа Калити».

БУЛГАКОВ

У 1914-1916 рр. в Кам’янці-Подільському розміщувався штаб Південно-Західного фронту, тилові військові установи. В західному крилі міської лікарні розташовувався військовий шпиталь, в якому влітку 1916 р. деякий час працював лікарем російський письменник Михайло Булгаков, 1916 р.Михайло Булгаков, а йому допомагала його перша дружина - Тетяна Лаппа.
Процитуємо фрагмент зі статті Сергія Копилова «Михайло Булгаков на Поділлі», написаної за матеріалами Центрального державного історичного архіву в Києві та опублікованої 1990 р.:
«Здійснені архівні пошуки дають змогу документально підтвердити перебування Михайла Булгакова в квітні - серпні 1916 р. в Кам’янці-Подільському, а також внести деякі уточнення в його біографію.
Після закінчення медичного факультету Київського університету Булгаков був «утверджений в ступені лікаря з відзнакою». Весь випуск медиків одержав звання ратників ополчення другого розряду з метою їх використання для роботи за фахом у земствах. Але розподіл відбувся не зразу, і Булгакову випала нагода все літо 1916 р. пропрацювати у прифронтових госпіталях на Південно-Західному фронті. Згідно з проханням, 5 квітня 1916 р. Булгаков був зарахований до резерву Головного уповноваженого Червоного Хреста при Південно-Західному фронті, а через кілька днів був призначений молодшим лікарем 60/3 передового загону Червоного Хреста, що розташовувався в Кам’янці-Подільському».
Сергій Копилов наводить «Предписание от 8 апреля 1916 года»: «Врачу резерва Михаилу Афанасьевичу Тетяна Булгакова (Лаппа), 1914 р.Булгакову, назначенному младшим врачом 60/3 передового отряда, с получением сего предписания предлагается направиться в город Каменец-Подольский и явиться к особо уполномоченному IX армии для дальнейшего следования к месту службы в вышеуказанный отряд».
Далі Сергій Копилов зазначає: «Наприкінці травня - на початку червня 1916 р., у зв’язку з хворобою, Булгаков на тиждень виїхав із Кам’янця-Подільського до Києва. Але після одужання в перших числах червня 1916 р. його знову було направлено до Кам’янця-Подільського на посаду молодшого лікаря передислокованого сюди Самарського госпіталю».
Якщо перший раз Булгаков працював у лікарні на Пушкінській вулиці, яка нині відома як міська, то Самарський госпіталь розмістився в будинку жіночої гімназії Славутинської. Торік саме на цьому будинку встановлено меморіальну дошку Булгакову.
Ще раз процитуємо Копилова: «Наприкінці серпня 1916 р. Самарський госпіталь було переведено в Чернівці, звідки через призов на військову службу з направленням у резерв Московського окружного військово-санітарного управління Булгаков виїхав у середині вересня 1916 р.».
Кілька разів до чоловіка в місто над Смотричем приїжджала дружина письменника Тетяна Миколаївна. Пізніше вона згадувала: «Він був там хірургом, весь час робив ампутації… У боях участі не брав, на позиції, наскільки я знаю, не виїжджав».

МИКОЛА II

Австрійська авіація щодня завдавала бомбових ударів по Кам’янцю-Подільському. Після погіршення становища на Південно-Західному фронті, у зв’язку з новим наступом австро-угорців, 8 червня 1915 р. було видано наказ про евакуацію людей і майна.
У березні 1916 р. генерал Олексій Брусилов був призначений командувачем армій Південно-Західного фронту. Ввечері
Микола II у Кам’янці-Подільському, біля Маріїнської гімназії28 березня 1916 р. спеціальними потягами до Кам’янця-Подільського прибув російський імператор Микола ІІ для огляду резервних з’єднань російських військ. Його зустрічали дзвонами в церквах і костьолах міста. Семінарський хор на пероні вокзалу заспівав «Коль славен наш Господь в Сионе». Імператор обійшов почесний караул. 
В останній день перебування царя в Кам’янці-Подільському відбувся парад і проводи на фронт 3-ї Заамурської дивізії та 2-го артилерійського корпусу. Їхні частини вишикувалися вздовж Бульварної вулиці (нині Шевченка), від Маріїнської гімназії (нині НВК №8) до Проскурівського (нині Хмельницького) шосе. Солдати тримали зброю на караулі. Цар Микола ІІ, міністр двору граф Фредерікс та генерал Олексій Брусилов піднялися на ганок Маріїнської гімназії, приймаючи парад військ. Шеренги спускались до вулиці Князів Коріатовичів, повертаючи на Новопланівський міст. Їхній шлях лежав у район Заліщиків на бойові позиції, звідки 4 червня 1916 р. розпочався наступ, який увійшов в аннали військової науки як Брусиловський прорив. У здійсненні операції брали участь 633 тисячі російських солдатів. Для маскування головного удару наступ розгортався у п’яти напрямках на фронті завдовжки 480 км.
Ціною солдатського героїзму російські війська знову досягли Карпат, захопили всю Буковину та значну частину Галичини. Було розгромлено 4 австрійські армії, захоплено 450 тисяч військовополонених, 581 гармату.

БРУСИЛОВ

З іменем Олексія Олексійовича Брусилова (1853-1926) пов’язані основні успіхи російських військ у Першій світовій війні. Брусилов закінчив Пажеський корпус при царській ставці. Був учасником російсько-турецької війни 1877-1878 рр. З 1914 р. командував 14-м армійським корпусом, який входив до 8-ї армії. Був серед тих воєначальників, хто наполягав на зреченні імператора Миколи ІІ від престолу, яке відбулося 2 березня (за старим стилем) 1917 р.
Олексій БрусиловУ Росії з’явилися два претенденти на політичну владу: Тимчасовий уряд, який сформувався з ліберальних депутатів у Думі, і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. 14 березня 1917 р. було видано наказ №1 про створення в армії солдатських комітетів із великими повноваженнями, який остаточно підірвав дисципліну в армії і сприяв повному її розвалу. Лозунг Тимчасового уряду був таким: «Війна до переможного кінця».
У березні 1917 р. українці також створили свою керівну організацію - Центральну Раду, головою якої обрали видатного історика та громадського діяча Михайла Грушевського.
Навесні 1917 р. Олексій Брусилов запросив прибути на Південно-Західний фронт військового міністра Тимчасового уряду Олександра Керенського, генерала 8-ї армії Лавра Корнілова, комісара Південно-Західного фронту Бориса Савінкова, щоб на мітингах підтвердити вимогу наступу від імені Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів.
У травні 1917 р. Керенський, Брусилов, Корнілов, Савінков виступали в Кам’янці-Подільському в Пушкінському домі. «Зустрічали нас гаряче, але до справи не доходило», - згадував Брусилов.

КОРНІЛОВ

Наприкінці травня 1917 р. Брусилова призначили Верховним головнокомандувачем. З червня 1917 р. генерал від кавалерії Брусилов перебував у розпорядженні Тимчасового уряду. Верховним головнокомандувачем став генерал від інфантерії Лавр Корнілов.
Лавр КорніловЛавр Георгійович Корнілов (1870-1918) - син колезького секретаря, закінчив Сибірський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище, Військову академію зі срібною медаллю. Учасник російсько-японської війни. Під час командування 8-ю армією Корнілов сформував у ній 1-й Ударний загін, який складався з двох батальйонів, трьох кулеметних команд. У серпні 1917 р. загін був розвернутий в чотирибатальйонний і отримав назву Корніловського ударного полку.
У сталевих шоломах, чорній уніформі з емблемою «череп над схрещеними мечами» на рукаві корніловці одним своїм виглядом наводили жах на панікерів. Таку ж роль при Корнілові грав так званий «текінський полк», який складався з туркменів-текінців. Як стверджують мемуаристи, Корнілов добре знав туркменську мову, персі, що сприяло його популярності серед «вершників» - вихідців із середньоазіатських регіонів. Незабаром «текінці» перетворилися на особисту охорону Корнілова. В білих папахах і малинових халатах із кинджалами вони справляли грізне враження на всіх, хто їх бачив.

САВІНКОВ

На початку липня 1917 р. Корнілов був призначений командувачем Північно-Західного фронту (зі штабом у Кам’янці-Подільському), а комісаром - Борис Савінков.
Борис Вікторович Савінков (1879-1925) - один з лідерів партії есерів, письменник. 1903 р. увійшов до «бойової організації» есерів. Борис СавінковУчасник вбивства міністра внутрішніх справ і шефа жандармів В’ячеслава Плеве (1904), великого князя Сергія Олександровича (1905). 1906 р. був заарештований та засуджений до страти. Напередодні страти втік із в’язниці, довгий час жив за кордоном. Під час Першої світової війни пішов добровольцем у французьку армію. Після Лютневої революції 1917 р. - комісар при ставці командування, комісар Південно-Західного фронту, товариш (заступник) військового міністра. Був посередником між Керенським і Корніловим.
На початку серпня 1917 р. за поданням Бориса Савінкова Корнілов був призначений Верховним головнокомандувачем. Наприкінці серпня цього ж року він намагався здійснити військовий заколот, встановити в Росії військову диктатуру. Був заарештований і відданий під суд. Втік у Новочеркаськ, де став одним з організаторів Добровольчої армії на півдні Росії. Вбитий 31 березня 1918 р. під Катеринославом під час першого Кубанського походу.

СКОБЛІН

У листопаді 1918 р. Корніловський полк очолив полковник Скоблін.
Микола Скоблін  Микола Володимирович Скоблін (1885-1937 або 1938) - син колезького асесора в Старокостянтинові на Поділлі. Прапорщик 126-го піхотного Рильського полку (1914 р.). Був одружений з Надією Плевицькою - виконавицею російських народних пісень, улюбленою співачкою імператора Миколи ІІ. Після евакуації з Криму в Галлиполі - командир Корніловського полку, на чолі якого прибув до Болгарії. В еміграції - активний учасник російського загальновійськового союзу (російською - РОВС). Союз був створений у Парижі 8 вересня 1923 р. для об’єднання російських воїнів, які зосереджувалися в кількох країнах: Франції, Німеччині, Чехословаччині, США, Австрії, Канаді та ін. 1937 р. Скоблін зник із Парижа, що було пов’язано з викраденням начальника РОВСа генерала Євгена Міллера. 
  Дружина Миколи Володимировича Надія Скобліна-Плевицька була засуджена за справою викрадення французьким судом на 20 років тюремного ув’язнення, де померла 1941 р.

Валентина ВОЛКОВА,
науковий співробітник Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника.

Повернення до списку