ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ НА ТЛІ КАМ’ЯНЕЦЬКИХ ПЕЙЗАЖІВ

Друга половина XVIII століття… Блискуче правління на європейських престолах ерцгерцогині Австрії, імператриці Священної Римської імперії Марії-Терезії, її доньки – французької королеви Марії-Антуанетти, російської імператриці Катерини II. Їхня влада характеризувалася розкішшю, марнотратством і фаворитизмом, коли коханці щедро обдаровувалися землями, селянами, грошима, чинами й орденами.

З’явилося безліч аферистів усіх мастей: спекулянтів, шарлатанів, авантюристів. Серед них був власник філософського каменя, чаклун КАЛІОСТРО, алхімік СЕН-ЖЕРМЕН, венеціанець КАЗАНОВА, який за мільйон ліврів продав старезній герцогині рецепт для омолодження та засіб, щоб завагітніти від місячних променів. А танцівниця зі Стамбула Софія ГЛЕВОНЕ, шпигунка при всіх королівських дворах, яка вдало одружилася з багатим польським магнатом Станіславом ПОТОЦЬКИМ?

КОРОЛЬ АВАНТЮРИСТІВ

Принца НАССАУ-ЗІГЕНА сучасники називали королем авантюристів. Шукач пригод і лицар вдачі, він швидко збагачувався на військовій службі в різних монархів і так само швидко губив гроші.

Карл-Генріх-Миколай-Отто НАССАУ-ЗІГЕН (1743-1808) народився в герцогстві Нассау в Німеччині. Його батько – позашлюбний син герцога – через суд отримав право на родове ім’я і титул, але не на його гроші.

До початку XX століття Німеччина поділялася на низку князівств і герцогств. Саме тут було чимало людей з гучними, але порожніми титулами. Деякі з герцогств складалися лише із садиби та декількох сільських вулиць. І коли в родині народжувалося двоє-троє синів, батько пропонував тягнути жереб. Хто витягував коротку соломинку, той і ставав спадкоємцем престолу.

КРУГОСВІТНЄ ПЛАВАННЯ

У 15 років, без гроша в кишенях, НАССАУ-ЗІГЕН завербувався у французьку армію, дослужився до ротмістра драгунів. Узяв участь у кругосвітньому плаванні під керівництвом французького капітана БУГЕНВІЛЯ. Плавання тривало три роки: БУГЕНВІЛЬ зупинявся в Ост-Індії, пройшов тропіками та повернувся в Європу, обігнувши мис Доброї Надії.

За цей час НАССАУ став вправним мореплавцем – хвацьким і хоробрим до безтями. До цього періоду і належать перші оповідки про героїчні вчинки принца, його подвиги на любовному фронті. Подейкують, що в Таїті у принца палко закохалася королева острова. НАССАУ мусів тікати з її обіймів на корабель, аби вона не зашлюбила його. А в Африці НАССАУ «сам на сам вступив у бій із хижаком і завалив його». 

Африка у своїх обрисах була відома Європі з XV століття. Першими вступили на її землю португальці, керуючись лише жадобою до золота, прянощів, слонової кістки та до рабів-африканців. Загалом європейці рідко намагалися проникнути вглиб континенту – намагання закінчувалися трагічно. Французам під командою БУГЕНВІЛЯ повезло більше: вони увійшли в приязнь із головним жерцем одного з африканських племен, обдарувавши його намистом зі скла та вживаним одягом. 

Після закінчення подорожі НАССАУ пішов на чергову війну: командував плавучими батареями при облозі Гібралтару, об’єднаними французько-іспанськими військами. Ледь не загинув, зазнавши тяжкого поранення. За відвагу іспанський король нагородив принца титулом гранда першого класу, званням генерал-майора, а також грішми – аж трьома мільйонами.

ВДАЛИЙ ШЛЮБ

Перебуваючи на лікуванні водами в Спа, НАССАУ закохався в польку Кароліну-Шарлоту ГОДСЬКУ та одружився з нею. Шлюб виявився вдалим: Кароліна отримала в чоловіки чужоземця-красеня, а він – її гроші та зв’язки з польською знаттю.

Подружжя одразу направилось у Варшаву, де їх прийняв король Станіслав-Август ПОНЯТОВСЬКИЙ, інші польські магнати. 1781 р. німецький принц перейшов у підданство Речі Посполитої. Однак не в його правилах було довго засиджуватися на одному місці. 1782 р. НАССАУ подався до Росії в армію Григорія ПОТЬОМКІНА, фаворита Катерини II, який не один рік осаджував фортецю Очаків.

Доки солдати голодували і мерзли в окопах, ПОТЬОМКІН розкошував в обіймах найгарніших жінок. Одною з них була Софія ГЛЕВОНЕ, в першому шлюбі – де ВІТТЕ.

У снігову хуртовину 1783 р. ПОТЬОМКІН здійснив переможний штурм Очакова, за декілька років до цього ним був завойований. Щоб залюднити край, ПОТЬОМКІН почав будувати нові міста по степах Запоріжжя і в Криму: Херсон, Катеринослав, Миколаїв, Севастополь. Комендантом Херсона був призначений Юзеф ВІТТЕ, колишній комендант Кам’янецької фортеці, перший чоловік Софії ГЛЕВОНЕ – коханки ПОТЬОМКІНА.

Навівши лад на завойованих землях, ПОТЬОМКІН звернувся до імператриці з проханням приїхати та подивитися на свої нові володіння.

1787 р. Катерина ІІ з великим почтом прибула до Києва. В оточенні Катерини II був принц НАССАУ-ЗІГЕН, його дружина – придворна дама імператриці.

 На Дніпрі її чекали великі байдаки (байдарки), зі збудованими на них хатами-палацами. Вздовж ріки стояв народ у святковому вбранні, який вітав імператрицю, вклоняючись і голосно вигукуючи – «Ура!» Це була для українців незвичайна подія.

У чині віце-адмірала ЗІГЕН-НАССАУ командував галерним флотом у російсько-шведській війні 1789-1790 рр. Був розгромлений шведами, загубивши 83 галери, 1400 гармат, 6000 полонених. Незважаючи на це, Катерина II нагородила його шпагою, прикрашеною алмазами, і великим грошовим пенсіоном. Разом із дружиною ЗІГЕН-НАССАУ відправився в Україну.

ПОДІЛЬСЬКІ МАЄТКИ

Після смерті брата Кароліна ГОДСЬКА-НАССАУ отримала у володіння маєтки в Ушицькому повіті на Поділлі, куди входили села Тинна, Тернава, Тернавка, Томашівка.

Перша згадка про Тинну припадає на XV століття. Народна етимологія виводила назву села з легенди про великий храм, який провалився під землю. На цьому місці з’явилось озеро, з глибини якого можна чути дзвін: тин-тин-тин… Звідси і назва села – Тинна.

Бажаючи прислужитися новій батьківщині, НАССАУ досліджував течію Дністра від Жванця до Ямполя, щоб встановити можливість плавання великих суден. Дружина прийнялась і собі порядкувати: відбирала у селян орендовану землю, щоб засіяти поля пахучою лавандою. У неї склався план – торгувати лавандовою водою на Сході та на Півночі.

Подружжя НАССАУ не раз приїздило в Кам’янець-Подільський, де їх із пошаною зустрічало панство, запрошуючи на усякі урочистості. 1804 р. Кароліна застудилась на полюванні, довго хворіла та померла у віці 44-х років. Це остаточно підірвало психіку принца. Він впав у маразм, одягався в жіночі плаття з фіжмами, на лису голову пов’язував стрічки.

БАГАТА СПАДКОЄМНИЦЯ

1808 р.у принц склав духівницю, за якою, зокрема, відписав 300 флоринів для двох сільських дівчат, які б висаджували жовті квіти біля його могили. Основні статки заповідав Єлизаветі ЕКОНОМ, вихованці покійної дружини. 

Єлизавета ЕКОНОМ народилась 1790 р. в Бахчисараї в зубожілій грецькій родині. Її батько Іван ЕКОНОМ, капітан російської армії, служив колись під командуванням принца.

У три роки Єлизавета залишилася сиротою, тож НАССАУ, які подорожували Кримом, взяли дівчинку із собою. У десять років її віддали на навчання в пансіонат для шляхетних дівиць у Парижі. Директриса пансіонату пані КОМПАН прив’язалася до Єлизавети, як до власної дитини. Знаючи, яким невблаганним і жорстоким може стати світ до беззахисної сироти, КОМПАН намагалася прищепити дівчині розсудливість і тверезий погляд на життя. По смерті прийомного батька Єлизавета стала багатою спадкоємицею, що відкрило їй шлях у вищі кола столиці Франції. Єлизаветі виповнилося 18 років, і «була вона гарненька, мов янгол» – в Парижі її називали «красуня Фалое».

Минуло декілька років, а ЕКОНОМ і досі не отримала спадщини, тому що з боку принца майнові справи спиралися на досить спірні документи та зобов’язання.

До повноліття дівчина перебувала під покровительством герцога ТАЛЕЙРАНА, відомого французького дипломата і політика. Він направив у Кам’янець-Подільський абата ЖИРО на три роки для роботи над місцевими архівами. Опрацювавши документи, він написав пояснювальну записку на адресу російського імператора Олександра І, який перебував у Відні. На зустріч із Олександром І поїхала і сама Єлизавета.

МИЛИЙ І ПРИВІТНИЙ КАВАЛЕР

У російському посольстві у Відні Єлизавета ЕКОНОМ познайомилася з першим секретарем Павлом БУТЯГІНИМ, 32-річним блискучим дипломатом, який виконував різні делікатні доручення імператора. 

Павло Степанович БУТЯГІН (1783-1846) походив зі служилої знаті, мав чин камер-юнкера двору. У світі вважався «дуже милим і привітним кавалером».

Справа Єлизавети ЕКОНОМ зацікавила його – він давно намагався знайти багату наречену. БУТЯГІН запропонував дівчині руку і серце, пообіцявши задіяти всі свої зв’язки та приязнь імператора, щоб позитивно вирішити її проблеми. Єлизавета згодилася на його пропозицію, оскільки вважала БУТЯГІНА впливовою людиною в Російській імперії – країні, де були її основні маєтки.

 29 жовтня 1815 р. Єлизавета і Павло обвінчалися в Дрездені. Обряд провадив священик російського піхотного полку, який проходив Саксонією.

У родині БУТЯГІНИХ народилося п’ятеро дітей: Олександр, Павло, Євдокія, Єлизавета, Марія. Однак між подружжям виникали часті суперечки та чвари, 

які закінчилися остаточним роз’їздом. БУТЯГІН залишився на Поділлі, а Єлизавета з молодшою донькою перебралася в маєток Яришево на Галичині.

НОВИЙ РОМАН

У Львові Єлизавета зустріла графа Олександра ЦЕТНЕРА. Між ними спалахнув роман, хоча граф був набагато молодшим від неї. Незабаром БУТЯГІНА приїхала в Кам’янець-Подільський, заявивши в суді про бажання забезпечити майбутнє дітей, передавши в їх власність те, що належить їй зі статків принца НАССАУ-ЗІГЕНА та його дружини НАССАУ-ЗІГЕН, уродженої ГОДСЬКОЇ, а саме Тиннянський ключ на Поділлі, маєток в Яришево на Галичині, декілька будинків у Варшаві. У свою чергу, БУТЯГІН був зобов’язаний доглядати за цими маєтками, виховувати дітей і виплачувати Єлизаветі 1800 червінців у рік.

1826 р. Львівський шляхетний суд скасував шлюб БУТЯГІНИХ, а через 6 років св.Синод затвердив розлучення, звинувативши Єлизавету в подружній зраді.

Саме тоді Єлизавета одружилася з Олександром ЦЕТНЕРОМ, прийнявши католицизм. У свою чергу, БУТЯГІН відібрав у неї доньку. Єлизавета народила новому чоловікові сина Альберта, їй було тоді 45 років.

ДОЛЯ НАЩАДКІВ

Павло Іванович БУТЯГІН помер 1846 р. від апоплексичного удару. Село Тинна дісталося його старшій дочці Євдокії, яка одружилася з курським поміщиком Іваном МАЦНЄВИМ. В 90-х рр. 

ХІХ ст. їх син Павло МАЦНЄВ продав Тинну селянам і переїхав у Кам’янець-Подільський, де займав високі чиновницькі посади. Остання з роду БУТЯГІНИХ – Євдокія МАЦНЄВА – померла у віці 85 років у Кам’янці-Подільському. 

Валентина ВІНЮКОВА-ВОЛКОВА, старший науковий співробітник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.