ВІРМЕНСЬКА РАТУША
Ділянки, оточені зеленими парканами, давно вже не дивина в Старому місті. І щоразу, коли ми бачимо нову ділянку, де проводяться розкопки, виникає запитання: що стояло колись на цьому місці, що відбудовуватиметься?
Торік розпочато розкопки фундаментів на Вірменському ринку, на садибі між пожежною частиною та адміністративним корпусом швейної фабрики. На цьому місці колись стояв будинок вірменської ратуші, відомості про яку збереглися до нашого часу, хоча давно вже немає вірменської громади міста і не діє вірменський магістрат.
Вірменська громада Кам’янця виникла наприкінці XIV століття і протягом наступних століть росла і розвивалась. У той час як польське населення міста керувалося Магдебурзьким правом, вірменська та українська (руська) громади управлялися згідно зі своїми власними правовими нормами.
Ще коли вірмени жили на батьківщині, у Вірменії, у XI-XIII ст. у містах існували ради старійшин на чолі з градоначальником, які й були органами самоуправління. Тоді ж виникли і міські суди.
Вірмени, що переселилися до Кам’янця, зберігали свої столітні звичаї та використовували на практиці привезені з батьківщини судебники. У нових умовах вони були змушені вносити зміни у свої закони, з’явилися нові терміни, запозичені з Магдебурзького права: війт, лавники, рада.
Кам’янецькі судебні акти свідчать, що суд фактично був органом, який здійснював самоуправління кам’янецьких вірмен. Іноді цей суд називали магістрантом. Війт і суд займалися питаннями захисту законності, а питаннями шкіл, церков, національних інтересів – ктитори.
1496 р. кам’янецькі вірмени отримали від польського короля право вибирати війта, який мав право діяти на основі власних правових норм. Пізніше цей привілей підтверджувався наступними польськими королями.
Засідання кам’янецького вірменського суду відбувалися у спеціально збудованому для нього кам’яному будинку, який розташовувався в південній частині Старого міста, тобто у вірменських кварталах. У літературі, присвяченій Кам’янцю, будинок вірменського суду зазвичай називають вірменською ратушею. Очевидно, будинок був збудований у XV ст., коли вірмени отримали право на самоуправління. Це був двоповерховий будинок. Його фасад був оздоблений відкритою галереєю зі зручними лавками. Тут діяла свого роду біржа, де вірменські патриції встановлювали ціни на товари, що їх привозили зі сходу не тільки для міста, але для всієї Польщі та навіть для Росії.
1604 р. вірменська ратуша згоріла, і польський король дозволив збудувати новий будинок ратуші, звільнивши його від військового постою. Це був кам’яний триповерховий монументальний будинок із високим фронтоном, який головним фасадом виходив на Вірменський ринок. Будинок мав глибокі підвали, де утримувались злочинці.
Під час турецької окупації 1672-1699 рр. ратуша вціліла, але була частково зруйнована. Будівлю тимчасово пристосували під церкву.
У XVIII ст. на цій площі утворився своєрідний містобудівний ансамбль, що складався з п’яти будинків. До цього ансамблю входила і вірменська ратуша: вона була з’єднана з палацом Яна де ВІТТЕ аркою, під якою проходив Комендантський провулок (пізніше Губернаторський, у радянський час – Гоголя, від 1990 р. знову Комендантський).
Вірмени зберегли самоуправління майже до кінця XVIII ст. Потім будинок став використовуватися міською владою в різних цілях. Так, на початку XIX ст. тут розташовувався орденанс-гауз, тобто караульне приміщення. У середині XIX ст. на першому поверсі містилась тюрма, на другому – міська поліція, а третій поверх був зайнятий кримінальною палатою.
У другій половині XIX ст. тут розташувалося Губернське «присутствіє» у селянських справах із Приказом суспільної опіки. Пізніше та аж до революції 1917 р. тут була канцелярія губернатора, яка з’єднувалася з будинком губернатора критим переходом.
1920 р., під час перебування у місті польських жовнірів, згорів будинок колишньої вірменської ратуші, а разом із ним і палац губернатора, на місці якого пізніше з’явилася пожежна частина.
Після того, як буде остаточно завершено розкриття фундаменту будинку ратуші, на ділянці розпочнеться будівництво житлового будинку, перший поверх якого, ймовірно, набуде комерційного призначення.
Галина ОСЕТРОВА, старший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець».