ДЕКАБРИСТ ІЗ ПОДІЛЛЯ

22 березня виповнилося 225 років від дня народження Олексія ЮШНЕВСЬКОГО (1786-1844) – декабриста, одного з керівників «Південного товариства», члена його директорії з 1822 р.

Народився Олексій Петрович на Поділлі в сім’ї дворян Петра Христофоровича та Наталії Іванівни ЮШНЕВСЬКИХ, рід яких походив з Галичини. Родина була досить багатою. Це видно з того, що сенатор Захар ПОСНІКОВ заборгував ЮШНЕВСЬКИМ 100 тисяч рублів, граф САМОЙЛОВ, власник Сміли, ДАВИДОВИ, власники Кам’янки, та інші сусіди були його довгочасними боржниками. 1794 р. Петра ЮШНЕВСЬКОГО призначили в новопридбаний від Польщі край – головним доглядачем Волинської митниці, 1798 р. – Могилівським прикордонним митним директором, того ж року – митним директором.

Джерел про дитячі роки Олексія не збереглося. Знаємо тільки, що початкову освіту (читання, письмо, арифметика, Закон Божий) він здобув удома, на основі цього підготувався до вступу до шляхетного пансіону при Московському університеті. Час навчання Олексія збігся з розквітом пансіону. Учні здобували тут різносторонню освіту. Крім Закону Божого та логіки, вони проходили курс математики, фізики, природознавства, географії, історії, статистики, права, законодавства, вивчали російську та іноземні мови. Багато уваги приділялося малюванню, музиці, фехтуванню, верховій їзді, військовим вправам.

1799 р., коли ЮШНЕВСЬКИЙ навчався в старших класах, при пансіоні було засновано літературне товариство. Першим його головою був поет Василь ЖУКОВСЬКИЙ, а членами – чимало видатних у майбутньому діячів літератури. В такій атмосфері пройшли юнацькі роки ЮШНЕВСЬКОГО.

30 червня 1800 р. за успішне навчання ЮШНЕВСЬКОГО нагородили срібною медаллю, що забезпечувало вступ до університету без іспитів. У Московському університеті юнак захоплювався мовами, літературою, музикою, мріяв присвятити себе мистецькій творчості. Але повного курсу університету ЮШНЕВСЬКИЙ не закінчив. Пізніше на допиті він свідчив: «…воспитывался в императорском Московском университете. Вышел из оного по воле моих родителей во второй половине 1801 года».

Підкоряючись волі батьків, 15-річний Олексій покинув Москву і подався на Поділля. У Кам’янці-Подільському 25 листопада 1801 р. він розпочав службу в канцелярії подільського цивільного губернатора. Цей день надовго залишився в пам’яті Олексія Петровича. І через 25 років на допиті він, що не хотів згадувати низку дат та імен, точно назвав 25 листопада 1801 р. як день, коли розпочав службу. Досконале знання німецької, англійської, польської та інших мов забезпечило молодому канцеляристові міцне становище. Він вів усе закордонне листування губернської канцелярії, адже Подільська губернія тоді була на стику кордонів Росії з Австрією та Туреччиною. Це свідчить про важливість Олексієвої посади.

Передчасно залишивши університет і рано розпочавши службу, ЮШНЕВСЬКИЙ не припинив дальшої освіти. Самоосвіта стала метою його життя. На допиті слідчої комісії Олексій Петрович свідчив: «Обучался я в означенном заведении (университете) языкам: русскому, французскому и немецкому, чистой математике, физике, истории, географии и статистике. Взятый оттуда преждевременно, старался я довершить неоконченное, занимавшись потом сам изучением предметов, здесь поименованных». На запитання слідчої комісії проте, під чиїм впливом зародились у нього вільнодумні та ліберальні погляди, ЮШНЕВСЬКИЙ відповів: «Человек, который в юношестве моём, когда мне было не более 18 лет, дал молодому моему уму пагубное направление, давно уже не существует. Родом был он итальянец, находился в российской, сперва военной, а потом гражданской службе. Лет ему было тогда, сколько упомню, под пятьдесят. Он-то беседами своими возбудил в легкомысленном юноше любопытство к чтению сочинений, в которых более или менее скрывались семена пагубного вольномыслия и которые или давал мне читать, или сказывал о их содержании, дабы я старался доставать их впоследствии». Таким чином, три роки, котрі провів Олексій Петрович на Поділлі, не минули марно, вони мали вплив на його подальшу діяльність.

Старанного чиновника помітили. Йому запропонували посаду архіваріуса в колегії закордонних справ. У січні 1805 р. 18-річний ЮШНЕВСЬКИЙ виїхав із Кам’янця-Подільського в Петербург. Після відповідних іспитів з 1807 р. він декілька років працював перекладачем. Служба в колегії не обтяжувала Олексія Петровича. Він мав змогу віддаватися своїм особистим інтересам. Література, музика, театр найбільше приваблювали юнака. Він увійшов у коло освіченої столичної молоді та відновив давні, ще університетські знайомства. Так у Петербурзі проминуло близько чотирьох років служби майбутнього декабриста.

Російсько-турецька війна 1806-1812 рр. стала для ЮШНЕВСЬКОГО новим службовим етапом. У грудні 1808 р. його направили в Бессарабію, де він працював на різних посадах: штатним перекладачем, секретарем крайового начальника Бессарабії, потім у дипломатичній частині при головнокомандувачеві 2-ї армії. Тут і проявився його дипломатичний талант під час приєднання цих земель до Росії. Саме тут 1811 р. Олексій Петрович одружився з Марією Казимирівною КРУГЛИКОВСЬКОЮ, в першому шлюбі АНАСТАСІЄВОЮ.

1819 р. сталися чергові зміни в житті ЮШНЕВСЬКОГО: 12 грудня його призначили генерал-інтендантом 2-ї армії. На цій посаді він залишався до кінця служби. Головна квартира 2-ї армії розміщувалася в подільському містечку Тульчин, тому Олексій Петрович разом із сім’єю переїхав сюди та оселився у великому будинку на Заваллі над ставком. Тодішній Тульчин був невеликим містечком, яке належало графам ПОТОЦЬКИМ. Мешканці його тримали землю на чиншовому праві. В центрі містечка височів розкішний палац ПОТОЦЬКИХ, збудований 1782 р. французьким архітектором ЛАКРУА, навколо нього був великий парк із ставками та альтанками. Далі, за межами магнатської садиби, по пагорбах були розкидані хатки мешканців містечка.

Серед чинів штабу було чимало освічених людей, з якими ЮШНЕВСЬКИЙ зразу ж зблизився. Невдовзі Олексій Петрович вступив до політичної організації «Союз благоденства». Микола БАСАРГІН пізніше згадував: «Мы часто собирались вместе, рассуждали, спорили, толковали, передавали друг другу свои задушевные помыслы, желания, сообщали всё, что могло интересовать общее дело, и натурально нередко очень свободно, скажу более, неумеренно говорили о правительстве. Предложениям, теориям не было конца. Разумеется, в этих собраниях первенствовал ПЕСТЕЛЬ. Его светлый логический ум управлял нашими прениями и нередко соглашал разногласия». Такі зібрання дуже часто відбувались на квартирах у ЮШНЕВСЬКОГО та ПЕСТЕЛЯ.

Коли «Союз благоденства» було розпущено, ЮШНЕВСЬКИЙ бере активну участь у створенні «Південного товариства». В січні 1822 р. в Києві відбувся перший з’їзд членів «Південного товариства». До складу директорії увійшли ПЕСТЕЛЬ та ЮШНЕВСЬКИЙ. Відтоді ЮШНЕВСЬКИЙ брав участь у пам’ятних з’їздах декабристів під час київських контрактів 1823, 1824 та 1825 рр. На них він виступав як вірний однодумець ПЕСТЕЛЯ, підтримуючи і захищаючи його позиції. Так було, наприклад, у справі про встановлення республіканського ладу та про знищення всієї царської сім’ї. ЮШНЕВСЬКИЙ редагував програмний документ «Південного товариства» – «Руську правду» – один з найреволюційніших документів того часу.

Заарештували ЮШНЕВСЬКОГО 13 грудня 1825 р. разом з Павлом ПЕСТЕЛЕМ. 26 грудня, після повстання декабристів, їх відправили в Петербург. Після першого допиту Микола І видав наказ №61 коменданту Петропавлівської фортеці Олександрові СУКІНУ: «присылаемого ЮШНЕВСКОГО содержать под строжайшим арестом, дав писать, что хочет. 

С.-П. 7 января 1826 г.» І потяглись довгі місяці слідства, під час якого Олексій Петрович тримався мужньо, з гідністю. Як і інші декабристи, він весь час перебував в одиночній камері.

Верховний суд поділив усіх звинувачених, залежно від їхньої вини, на 11 розрядів. ЮШНЕВСЬКОГО було зараховано до першого розряду і засуджено до смертної кари. «4-го класса ЮШНЕВСКИЙ. Участвовал в умысле на цареубийство и истреблении императорской фамилии, с согласием на все жестокие меры Южного Общества; управлял тем обществом вместе с ПЕСТЕЛЕМ, с неограниченною властью; участвовал в сочинении конституции и произнесении речей». Але потім смертну кару замінили на довічну каторгу.

Після вироку ЮШНЕВСЬКОГО перевели з Петропавлівської фортеці в Шліссельбург, де він пробув цілий рік, до осені 1827 р. Про цей рік Олексій Петрович потім писав брату, що це було «наиболее ужасное заточение, которое когда-либо существовало». Далі разом з іншими декабристами ЮШНЕВСЬКОГО відправили до Сибіру на каторжні роботи. Спочатку це були рудники в Читі, а потім – Петровський завод.

Жінок, котрі перебороли величезні труднощі, щоб добитися у царя дозволу на добровільне заслання до Сибіру, було 11. Комітет міністрів з ініціативи царя прийняв постанову, в якій говорилось, що дружина, яка поїхала за своїм чоловіком до Сибіру, повинна залишатись там до його смерті, але і після смерті не всім дозволялося повернутись. А діти, народжені в Сибіру, ставали казенними селянами.

Серед цих жінок була дружина ЮШНЕВСЬКОГО Марія Казимирівна. Вона перебувала в Тульчині, коли в столичній газеті «Русский инвалид, или Военные ведомости» від 17 липня 1826 р. був надрукований вирок у справі декабристів, за яким її чоловіка засудили до вічної каторги. Через декілька днів ЮШНЕВСЬКА написала генерал-губернатору Західного Сибіру Петрові КАПЦЕВИЧУ листа з проханням дозволити їй поїхати за своїм чоловіком до Сибіру: «Для облегчения участи мужа моего повсюду последовать за ним хочу, для благополучия жизни моей мне больше теперь ничего не нужно, как только иметь счастье видеть его и разделить с ним всё, что жестокая судьба предназначила».

Та хоч як гаряче поривалася Марія Казимирівна вирушити до чоловіка, здійснилося це не так швидко і не так легко. Лише 18 травня 1830 р. вона з Москви вирушила в далеку дорогу. Подружжя зустрілося після довгої розлуки на дорозі з Чити до Петровського заводу, куди всі прибули у вересні 1830 р. Потяглись довгі одноманітні дні життя ув’язнених. У вільний час Олексій Петрович займався музикою, багато читав з хімії, астрономії, фізіології, філософії, історії. Великою радістю для ЮШНЕВСЬКИХ були листи від брата та дочки.

10 липня 1839 р. настав час ЮШНЕВСЬКОМУ виходити на поселення. В Іркутську йому не дозволили поселитись. В кінці 1840 р. сім’я оселилась в маленькому селі Мала Разводна (17 хат) на правому березі Ангари. Щоб покращити матеріальне становище, Олексій Петрович зайнявся педагогічною роботою. Тричі на тиждень в Іркутську він читав лекції з музики. В ці роки ЮШНЕВСЬКИЙ підтримував зв’язки зі своїми товаришами по засланню, увійшов у невеличке коло іркутської інтелігенції, не цурався селян, котрі зверталися до нього по господарські та лікарські поради, нерідко просили бути посередником у суперечках.

10 січня 1844 р. Олексій Петрович поїхав у с.Ойок (біля Іркутська) на похорон Федора ВАДКОВСЬКОГО. Там він і помер. Похований у Великій Разводній. На надгробному пам’ятнику був напис «Мне хорошо (слова покойного)». 1952 р. могилу перенесли в Іркутськ на Лісіхінське кладовище.

Марія Казимирівна залишилась одна. Ще 10 років після смерті чоловіка вона змушена була жити в Сибіру – їй не дозволили повернутись у своє помістя в Київській губернії. І лише в листопаді 1855 р. їй пощастило отримати дозвіл на виїзд із Сибіру. Вона поселилася в Києві, де весь час була під негласним наглядом поліції. Померла 1863 р. в Києві.

Історичне значення повстання декабристів полягає в тому, що вони першими виступили проти наявного політичного і суспільного ладу. Серед них був наш земляк Олексій ЮШНЕВСЬКИЙ.

Валентина СОЛОВЕЙ, науковий працівник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.