ПУШКІНА В КАМ’ЯНЦІ НЕ БУЛО….

Так, Олександра ПУШКІНА в Кам’янці-Подільському не було. Але його дух мовби витає над містом, де є і Пушкінська вулиця, і Пушкінський дім, зведений до 100-річчя від дня народження поета (нині міський Будинок культури).

А ще можна згадати, що в 20-х роках XIX ст. у кам’янецькому гарнізоні несли службу офіцери Костянтин БАТЮШКОВ і Володимир РАЄВСЬКИЙ. Першого ПУШКІН називав своїм літературним вчителем, з другим товаришував, надсилаючи листи до Кам’янця-Подільського.

Володимир РАЄВСЬКИЙ організував у місті гурток «Залізні персні». Офіцери, які входили до нього, на знак віль­ності носили залізні персні (за іншими даними, це свідчило про їх належність до однієї з масонських лож). 

У Кам’янці-Подільському БАТЮШКОВ написав декілька листів, віршів і нарисів, в одному з яких повідомляв: «Багато є дивних місць на землі, але Кам’янець, можливо, найбільше вартий уваги…».

Напевно, що від друзів ПУШКІН і ді­знався про благословенну подільську землю, сповнену легенд і переказів.

Саме тоді ПУШКІН дізнався про княжну-бранку Марію ПОТОЦЬКУ, доля якої запала йому в душу. Мов була та Марія дружиною коменданта Кам’янецької фортеці БРЮЛЯ. Її викрали та­тари для гарему кримського хана Керим-Гірея, який закохався в неї та одру­жився за християнським обрядом. У гаремі Марія пробула недовго. Вона померла, зачахнувши від туги та від­чаю. Закоханий Гірей наказав поховати її в мавзолеї та встановити над її могилою пам’ятник «Фонтан сліз». Над мавзолеєм було зроблено напис: «Нехай буде милосердя Боже над Дилярою. Молитва за упокой душі Диляри-Бикеч».

Легенда лягла в основу поеми «Бахчисарайський фонтан», яка мала гучний успіх серед читачів. За перше видання поеми ПУШКІН отримав фантастичний гонорар – три тисячі золотом. Це ознаменувало появу в Росії першого літератора-професіонала.

Однак сам поет був незадоволений поемою: не міг визначитися в її істині. Поет зізнався, що почув цю історію від загадкової «діви», в яку був безнадійно закоханий. Серед дослідників-пуш­кіністів ця проблема отримала назву «Потаємне кохання».

На роль «потаємного кохання» претендувало з десяток жінок пушкінської доби: КАРАМЗІНА, ГОЛІЦИНА, СОБАНСЬКА, КОЧУБЕЙ, Марія, Катерина та Олена РАЄВСЬКІ.

ПУШКІН зашифрував її ім’я під літерою «К». У кримському щоденнику поета є запис: «Я й раніше чув про дивний пам’ятник закоханого хана. К… поетично змальовувала мені його, називаючи фонтаном сліз».

Таємничою «К…» була Софія Стані­славівна КИСЕЛЬОВА, дочка знаменитої авантюристки Софії ВІТТЕ-ПОТОЦЬКОЇ, на честь якої було названо парк в Умані та Місхорі, вулицю в Одесі (нині вулиця Короленка), маєтки Софіополь біля Тульчина та Софіополіс у Криму тощо.

На той час Софія ПОТОЦЬКА тяжко хворіла. Вона лікувалася за кордоном, а ще ходила на прощі. Так, у селі Ко­піївка на Поділлі чудотворна ікона св.Миколая була прикрашена срібними та золотими вотивами, серед яких була і золота підвіска у вигляді носа, подарована Софією ПОТОЦЬКОЮ.

Софія ПОТОЦЬКА відзначалася неабиякими літературними амбіціями, про що свідчить низка вигадок про її особисте життя, починаючи з розповідей про походження з княжого роду Маврокордато Скарлатос де Челіче. Насправді вона народилася в Стамбулі, в бідній грецькій родині. Її продавали і купували, мов рабиню, на невільничому ринку. Гордовиті ПОТОЦЬКІ не визнали її: син Мстислав навіть вигнав матір із Тульчинського палацу та захопив його силою.

Отже, Софія ПОТОЦЬКА була ініціатором створення поеми, а ПУШКІН написав її на замовлення. Рідкісний випадок: поет був вільним, як пташка, у виборі сюжетів для творчості. 

В чому ж полягав її інтерес? По-перше, вона хотіла насолити ненависним ПОТОЦЬКИМ, по-друге, створити рекламу місту-курорту Софіополю в Криму, на який покладала великі надії. 

Героїнею легенди «Фонтана сліз» стала Марія ПОТОЦЬКА, сестра Станіслава-Фелікса, чоловіка ПОТОЦЬКОЇ. Марія була одружена з генералом БРЮЛЕМ, який, до речі, ніколи не був комендантом Кам’янецької фортеці: посаду в різні часи займали тесть і перший чоловік Софії Юзеф ВІТТЕ.

Останні роки свого короткого життя Марія прожила в Кристинополі, де померла на 27-му році життя. Стала вона героїнею легенди не випадково: адже проживала в родинному маєтку, який розташовувався в Австро-Угорщині, так що перевірити цей факт людині непольського походження було досить складно.

Отже, творцем легенди «Фонтан сліз» була Софія ПОТОЦЬКА, чий шлях до слави, багатства і почестей розпочинався з Кам’янця-Подільського. Завдяки її бурхливій фантазії ПУШКІН і створив свій маленький шедевр – поему «Бахчисарайський фонтан».

До речі, надгробний пам’ятник «Фонтан сліз» був уперше створений у Ка­м’янці 400 років тому, коли місто перебувало під 27-річною окупацією турків. 

Легенда повідомляє, що невідомий майстер-різьбяр зробив надгробок у вигляді мармурової стели, прикрашеної рослинним орнаментом. По мармуру крапля за краплею точилася вода, спадаючи у чашу. «Фонтан сліз» встановили в Домініканському костелі, на той час мечеті, над могилою доньки турецького губернатора Галіль-паші. Незабаром пам’ятник став широко відомим у мусульманському світі, однак зберігся лише один – в історико-археологічному музеї в Бахчисараї. 

Валентина ВОЛКОВА-ВІНЮКОВА, старший науковий співробітник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.