ЯК ЖИВ КАМ’ЯНЕЦЬ СТО РОКІВ ТОМУ
Сто років тому в Кам’янці-Подільському побачила світ «Пам’ятна книжка Подільської губернії на 1911 рік». Вона стала останньою в серії таких видань, започаткованих ще 1859 р. На жаль, за 52 роки подоляни, а якщо конкретно, то Подільський губернський статистичний комітет, спромігся всього на вісім пам’ятних книжок (в окремі роки вони видавалися як адрес-календарі). Тут тільки можна позаздрити сусідам-волинянам, які виявилися набагато меткішими, тож упродовж 1886-1917 рр. видали 14 пам’ятних книжок Волинської губернії.
Але повернемося до подолян. Упродовж 1910 р. статистичний комітет збирав відомості для пам’ятної книжки, до якої, крім адрес-календаря, знову було вирішено включити довідкову статистичну інформацію. До друкування видання, укладеного секретарем Подільського губернського статистичного комітету Василем Васильовичем ФІЛІМОНОВИМ, приступили наприкінці грудня 1910 р., а на початку наступного року воно надійшло в продаж. За папір, друкування та брошурування пам’ятної книжки комітет сплатив губернській друкарні 1127 руб. 28 коп., а за укладання та коректуру – 460 руб. (цю частину роботи повністю виконав ФІЛІМОНОВ). Зазначені витрати на видання вдалося покрити виручкою від його реалізації, що за 1911 р. становила 1686 руб.
Сьогодні ми заглянемо до третьої частини пам’ятної книжки, в якій зроблено огляд міст Подільської губернії за даними, зібраними на 1 липня 1910 р. Звісно, найбільше нас цікавитиме Кам’янець-Подільський (у тодішньому офіційному написанні – Кам’янець-Подільськ).
Як зазначено в огляді, власне місто (сьогодні ми сказали би «Старе місто») розташоване на високому скелястому півострові, утвореному течією Смотрича. До складу міста також входять частини його, розташовані на протилежному березі Смотрича: Польські фільварки з Біланівкою, Новий план із передмістями Циганівкою та Солдатською слобідкою і Руські фільварки. Прямо навпроти міста, на кручі, стоїть старовинна фортеця, сполучена з містом Турецьким мостом. У фортеці, що втратила оборонне значення, розмістилося виправне арештантське відділення. До фортеці примикає село Підзамче, яке не входить до складу міста. З Польськими фільварками місто з’єднане Старим мостом, з Новим планом – Новим мостом, побудованим 1873 р., з Руськими фільварками – пішохідним містком.
Місто має значення як адміністративний місцевий центр. У ньому слабко розвинені промисловість і торгівля, які обслуговують тільки місцеві потреби. Це сталося внаслідок віддаленості Кам’янця від залізничної мережі: від нього до станції Ларга Південно-Західної залізни-ці – 35 верст, до станції Проскурів – 93 версти. Не ліпша ситуація і з водними артеріями: 18 верст віддаляє місто від судноплавного Дністра. Для довідки: верста має 500 сажнів, чи 1066,781 м, тобто тодішня верста – це сучасний кілометр, але з невеликим «чубчиком».
Місто мало загальну площу 3590 десятин, а заселеної частини – близько 1112 десятин, з них 261 десятина 880 квадратних сажнів було замощено. Для довідки: десятина має 2400 квадратних сажнів (1,0925 га). Знову бачимо, що тодішня десятина – це сучасний гектар, але теж із невеликим «чубчиком».
У місті було 109 вулиць і провулків загальною протяжністю 31 верста 367 сажнів, з них 26 верст замощено. Протяжність вулиць, що мали тротуари з одного боку, становила 3 версти 380 сажнів, а з обох сторін – 15 верст 410 сажнів. У місті було 12 майданів загальною площею 34095 квадратних сажнів. Деревами було обсаджено всього 15 вулиць загальною довжиною близько 5 верст.
Житлових будівель у Кам’янці було 5747, з них: кам’яних і цегельних – 3023, дерев’яних – 2569 і напівкам’яних – 155; критих залізом – 3036, деревом – 2093, черепицею – 9, соломою – 609. Пам’ятна книжка зазначає: «З будівель міста заслуговує на увагу Миколаївський вірменський католицький костел, заснований 1398 року. У ньому зберігаються служебник з написом 1394 року та ікона Божої Матері, яка існувала ще під час спустошення Кам’янця-Подільського татарами. Однією з пам’яток панування турків є мінарет, розташований поруч із католицьким Петропавлівським собором».
Освітлювалося місто гасовими лампами. Всього в місті було 892 ліхтарі з гасовими лампами, 8 ліхтарів гасово-жарових і лише два електричні. Населення користувалося водою з двох артезіанських колодязів, 15 звичайних міських і з власних криниць, а також зі Смотрича. Для видалення нечистот був міський асенізаційний обоз, але переважно видалення нечистот проводилося приватними особами в простих бочках.
Для забою худоби в Кам’янці була міська бойня, на якій щорічно вбивали близько 8600 голів великої худоби і близько 9100 – дрібної. Боротьбу з пожежами вели міська пожежна команда з трьома насосами і 10 бочками та вільно-пожежна дружина, яка мала два насоси та 6 бочок.
Міська поліція складалася з одного поліцмейстера, трьох приставів, 5 помічників приставів і 86 нижніх поліцейських чинів.
У Кам’янці-Подільську на 1 липня 1910 р. мешкала (без військ) 47,071 особа: 22,673 – чоловічої статі (48,2%), 24,398 – жіночої (51,8%).
За віросповіданням населення поділялося так: іудеї – 22,779 (48,4%), православні – 16,127 (34,2%), римо-католики – 7,776 (16,5%), протестанти – 316 ( 0,7%), магометани – 43 (0,1%), караїми – 27 (0,1%), вірні Вірменської апостольської церкви – 3.
За національністю склад населення був таким: євреї – 22,779 (48,4%), українці росіяни та білоруси (у «Пам’ятній книжці» всі вони фігурували як «русские») – 17,316 (36,8%), поляки – 6,554 (13,9%), німці – 316 (0,7%), турки і татари – 43 (0,1%), перси, болгари, греки, серби і румуни – 32, караїми – 27, вірмени – 4.
У місті було три лікарні: земська на 300 місць (при ній відділення для божевільних на 60 місць), єврейська на 20 місць і тюремна на 10 місць. Крім того, для військ діяв місцевий лазарет. А ще при духовній семінарії та при жіночому духовному училищі були приймальні покої.
У Кам’янці працювало 11 аптек, з них чотири були приватними, діяло п’ять аптекарських складів. Обслуговували населення 47 лікарів (з них вільно практикували 17 чоловіків і дві жінки), 20 дантистів (з них три жінки), 13 акушерок і повитух (з них 10 вільно практикували), 16 фельдшерів і помічників лікарів, 6 фельдшериць.
Із засобів сполучення в місті діяли дві біржі візників. На першій з них працювало 118 візників, для яких було встановлено тверді розцінки. На другій біржі влітку працювало 25 візників, а взимку – 50. Вони возили пасажирів без такси, за взаємною домовленістю. Різниця між візниками першої та другої бірж полягала в тому, що останні мали гірші екіпажі. Ті й інші були парокінними.
Міський телефон, призначений для місцевого зв’язку, мав 117 абонентів. Довжина його проводів становила 129 верст.
Гостей міста приймали 15 готелів і 8 заїжджих дворів. Крім того, в Кам’янці було вісім ресторанів і трактирів, три харчевні, сім їдалень, одна чайна, 22 пивних і 6 винниць.
Середня вартість квартири становила: великої (понад 6 кімнат) – 700 рублів на рік, середньої (4-6 кімнат) – 450 рублів, малої (до чотирьох кімнат) – 200 рублів.
Середня вартість палива: сажень 4-полінної міри грабових дров – 40 рублів, дубових – 38 рублів, пуд (16,38 кг) кам’яного вугілля – 40 копійок, пуд соло-ми – 20 копійок.
Вартість освітлювальних матеріалів: фунт (409,5 г) гасу – 4,5 копійки, фунт стеаринових свічок – 30 копійок, сальних – 20 копійок.
Наймана плата домашньої прислуги (на місяць): кухар – 15 рублів, лакей і кучер – по 10, куховарка – 8 рублів, покоївка та нянька – по 6 рублів. Поденна плата чорноробам: чоловікові – від 60 копійок до 1,5 рубля, жінці – від 30 до 60 копійок.
Роздрібна вартість предметів першої необхідності: фунт печеного житнього хліба – 3,5, а восени – 3 копійки, пшеничного – 4, а восени – 3,5 копійки, фунт м’яса найкращого гатунку – 12 копійок, гіршого – 10 (ціна м’яса нормувалася таксою), фунт солі – 1,5, а цукру-піску – 16 копійок.
У місті діяли 17 православних церков і дві каплиці, 5 католицьких костелів, протестантська кірха, синагога і 32 іудейські молитовні будинки, а також православний чоловічий монастир. Було чотири православні кладовища, одне католицьке й одне єврейське.
У Кам’янці обслуговували читачів одна російська публічна бібліотека та дві приватні, при них були читальні. Крім того, діяли три приватні бібліотеки-читальні.
З періодичної преси в місті видавалися російською мовою газета «Подолия», «Кооперативный листок», «Медицинский вестник», «Православная Подолия», «Подольские губернские ведомости», восени 1910 р. стала виходити газета «Подолянин».
Для друкування була губернська друкарня при губернському правлінні та п’ять приватних. У місті діяло сім фотографій.
Для розваги мешканців і гостей місто мало постійний театр у Старому місті біля Вітряної брами, клубну сцену, а також Пушкінський народний дім на Новому плані. Діяли постійна виставка при художніх класах і єпархіальний музей.
У місті було 8 середніх навчальних закладів: п’ять чоловічих і три жіночих, в яких навчали 155 чоловіків і 10 жінок, а вчилися 1620 хлопців і 910 дівчат. Нижчих навчальних закладів було 11: два чоловічі, одне жіноче і вісім для обох статей. Тут працювало 46 вчителів і 11 вчительок, навчалося 1014 хлопчиків і 404 дівчинки. Один із нижчих навчальних закладів утримувався на кошти з коробкових сум (був такий вид податку для єврейських громад).
Фабрик і заводів у Кам’янці-Подільську було багато – аж 24. Проте всі вони були невеличкими. Всього на них працювало 196 чоловік, а сума виробництва 1909 р. – сягла 163,4 тис. рублів. Зокрема, на ватяній фабриці трудилося двоє робітників, сума річного виробництва становила 900 рублів. Виробництвом з паперу займалися дві гільзові фабрики, що мали 24 робітники та річну продуктивність – 6 тис. рублів. Обробку металів і виробництво машин вели чавунно-ливарний завод і екіпажно-ресорна майстерня (18 робітників, сума продуктивності 19,8 тис. рублів). Діяв бетонний завод (5 робітників, сума виробництва
2 тис. рублів). Тваринні продукти обробляли два миловарні та два свічково-сальні заводи (15 робітників, продуктивність – 23,3 тис. рублів).
Харчова промисловість у місті була представлена макаронною фабрикою, шістьма підприємствами мінеральних і шипучих вод, круподернею, бойнею для тварин і двома бойнями для птахів (всього 28 робітників, продуктивність 14,6 тис. рублів), двома пивоварними заводами (64 робітники, продуктивність 52,8 тис. рублів) і тютюновою фабрикою (40 робітників, продуктивність 44 тис. рублів).
У місті також діяло 312 ремісничих закладів, на яких працювало 866 чоловік, а сума виробництва за 1909 рік становила 323,6 тис. рублів.
Жаль, що в наш час не видаються пам’ятні книжки міст, районів, областей. А варто було би про це подбати, щоб наші нащадки через 100 років легко могли довідатися, як ми сьогодні жили…
Обробку змішаних матеріалів і волокнистих речовин вело тоді 111 ремісничих закладів, в яких було зайнято роботою 178 осіб, а сума річного виробництва становила 28 тисяч рублів. Конкретний розподіл закладів за видами діяльності був таким: кравецькі майстерні – 64, майстерні з пошиття білизни – 12, панчішне виробництво – 4, виготовлення корсетів – 1, виготовлення жіночих капелюшків – 5, оздоблення жіночих головних уборів – 2, пошиття шапок – 1, пральні – 10, фарбувальні – 8, виведення плям – 4.
У закладах, що застосовували папір, картон та інші схожі матеріали, був задіяний 161 робітник, а сума річного виробництва становила 73,5 тисячі рублів. Тут було представлено 7 палітурних майстерень, 6 друкарень, одна літографія, 7 фотографій і одна конвертна майстерня.
Щодо фотографування, то найвідомішим тогочасним міським фотографом був Михайло Йосипович ГРЕЙМ, який ще 1872 р. заснував у місті фотодрукарню на основі придбаної в Юзефа КОРДИША філії. На жаль, як-
раз на початку 1911 р. Михайло Йосипович помер, про що і було повідомлено в доповненнях до «Пам’ятної книжки».
До речі, фотографічну справу в місті започаткувала перша «Пам’ятна книжка Подільської губернії», видана на 1859 рік. Вона містила дві фотографії Кам’янця, зроблені, як писали 12 грудня 1859 р. «Подольские губернские ведомости», «прибывшим из Парижа фотографом МАРКЕВИЧЕМ посредством привезенной из Парижа новоизобретенной машины». На одному знімку було представлено вигляд міста від Гунських криниць, на іншому – з боку Польських фільварків. Фотографії помістили лише в частині тиражу, надрукованому на папері кращого гатунку. Тож такі примірники продавали по 1 рублю, а без фотографій – всього за 75 копійок. Для порівняння: «Пам’ятна книжка» на 1911 рік коштувала 1,5 рубля, а з пересиланням – 2 рублі.
Тепер перейдемо до механічної обробки дерева. Тут було задіяно 93 робітники, а сума річного виробництва становила 28,6 тисячі рублів. У Кам’янці-Подільському діяло 19 столярних майстерень, 13 бондарних, 8 токарних, 5 – різьблених виробів, дві іконостасні майстерні та три майстерні з виготовлення трун. Тож конкуренція між майстрами гробових справ, так яскраво описана Іллею ІЛЬФОМ та Євгеном ПЕТРОВИМ у «Дванадцяти стільцях», цілком могла бути і в Кам’янці-Подільському сто років тому.
Далі звернемося до обробки металів, яку в місті репрезентували 27 ковальських закладів, 12 – лудильних, 9 – слюсарних, 11 – ювелірних (золото, срібло та мельхіор), а також дві паяльні майстерні (жерсть, цинк і мідь). Тут працювало 164 робітники, а сума виробництва становила 45 тисяч рублів.
Обробку тваринних продуктів представляли 8 шорних майстерень, 3 – шубні, 27 – шевських, 2 – щіткові, а також одна рукавична майстерня. Тут працював 151 чоловік, а продуктивність за рік сягала 26 тисяч рублів.
Завершимо наш огляд ремісничого виробництва в Кам’янці-Подільському обробкою поживних речовин. У місті сто років тому діяла 21 хлібопекарня, 4 кондитерських, по одному закладу припадало на виробництво квасу та виготовлення оцту. Загальні показники цих закладів: робітників – 119, річна продуктивність – 122,5 тисячі рублів.
На всіх кам’янецьких фабриках, заводах і в ремісничих закладах 1909 р. працювало 1062 людини, а сума річного виробництва становила 487 тисяч рублів.
Найпоширеніші тодішні промисли в Кам’янці: кравецький, яким займалося 429 осіб, шевський – 193 людини, столярний – 128 осіб і ламання каме-ню – 194 особи.
Торгівля в Кам’янці-Подільському сто років тому була не особливо розвинена. Селяни з навколишніх сіл привозили їстівні продукти та худобу на базари, які бували двічі на тиждень. Було встановлено також два ярмарки: 24 липня (7 липня за новим стилем, тобто – на Різдво Іоанна Предтечі, або «на Іванця», як тоді казали) і 15 (28) серпня (на Першу Пречисту, або, якщо казати точніше, на Успіння Пресвятої Богородиці). На цих ярмарках, які мали лише місцеве значення, продавалися вироби домашнього вжитку та худоба. Оборот на них становив близько 120 тисяч рублів.
У Кам’янці-Подільському діяли три склади деревини із щорічним оборотом у три тисячі рублів і п’ять складів будівельних матеріалів зі щорічним оборотом у 25 тисяч рублів.
До послуг промисловості та торгівлі було в Кам’янці-Подільському відділення Державного банку, а з приватних банків діяло відділення Об’єднаного банку. Також працювали два приватні товариства взаємного кредиту. Серед інших фінансових закладів діяло п’ять банкірських контор, три державні ощадні каси, дві – позичково-ощадні, один міський ломбард, чотири приватні позичкові каси.
У місті було 11 окремих страхових агентів, дві комісійні контори, три нотаріальні контори.
Для бідних у Кам’янці-Подільському влаштували чотири нічліжні будинки на 15 місць. Діяли три споживчі товариства. Для притулку дітей призначалися один притулок відомства Імператриці Марії на 72 людини та чотири притулки благодійних товариств на 37 чоловік. Для дорослих при губернській земській лікарні було влаштовано богадільню на 138 чоловік, при єврейській лікарні – на 18 осіб. Діяла також богадільня благодійного товариства, розрахована на 75 осіб.
Кам’янець мав в’язницю на 400 осіб, одне виправне арештантське відділення на 285 чоловік та арештний будинок на 60 чоловік.
Громадське управління (самоврядування) у Кам’янці-Подільському представляли міська дума та міська управа (їхніми сучасними аналогами є міська рада та міськвиконком). Через значні цензові обмеження право голосу на виборах мала зовсім незначна кількість кам’ян-чан – усього 378 чоловік. Міська дума складалася з 29 гласних (по сучасному – депутатів).
Міським головою був колезький асесор Костянтин Васильович ТУРОВИЧ (мешкав у власному будинку на Дівочій вулиці, нині вулиця Гагенмейстера). Він очолював як міську думу, так і міську управу. Членами міської управи та водночас гласними міської думи були Олександр Павлович ШУЛЬМІНСЬКИЙ (мешкав у домі Ніколаєвої на Петербурзькій вулиці, нині вулиця Лесі Українки) та Герман Іванович ЛЮБІНСЬКИЙ (мешкав на Пушкінській вулиці в домі Нахаєвського). Секретарем міської управи був Яків Юхимович СЕМЕНОВ, який мешкав у домі Фаренгольца на Кузнечній вулиці в Старому місті.
Серед депутатів міської думи назвемо лікаря та незмінного голову Подільської «Просвіти» Костянтина Григоровича СОЛУХУ (мешкав у власному будинку на Петербурзькій вулиці), ювеліра Петра Никифоровича НОВАКОВСЬКОГО (мешкав у Старому місті у власному будинку на Центральній площі), колезького асесора Петра Дорофійовича ЛЕВИЦЬКОГО (мешкав у власному будинку на Петербурзькій вулиці; він був міським головою у 1878-1893 рр.), німецького підприємця, власника заводу, уповноваженого лютеранської громади міста Фрідріха Адольфовича КРАММА (мешкав у власному будинку на Транспортній вулиці, нині вулиця Князів Коріатовичів), одного з провідних подільських архітекторів Івана Петровича КАЛАШНИКОВА (мешкав у власному будинку на Пушкінській вулиці).
Міський бюджет на 1909 рік був таким: доходи – 199976 рублів, видатки – 194068 рублів, борг на 1 січня 1910 р. –
116983 рублі. З нерухомого майна місту належало 2226 десятин 2010 квадратних сажнів землі. Оцінки її не було зроблено, але, виходячи з навколишніх умов, вартість однієї десятини визначалася в 500 рублів, так що вартість всієї міської землі становила близько 1,1 мільйона рублів. Крім того, місту належало 16 будинків, вартість яких становила 244 тисячі рублів. У міста також був запасний капітал у 17451 рубль і страхова премія за млин, що згорів на Біланівці, – 3498 рублів.
Як зазначено наприкінці огляду, громадське життя в місті було мало розвинене внаслідок різноплемінності населення, близько половини якого (48,4%) становили євреї. Українців і росіян було трохи більше третини населення (36,8%). Поляки становили менше від однієї сьомої (13,9%), вони жили більш відособленим життям. Торгівля і промисловість майже виключно перебували у руках євреїв.
Ось таким був наш Кам’янець сто років тому.