Четвер, 28 Березня 2024 р.
24 Червня 2011

ПАВЛО ЖИТЕЦЬКИЙ У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

Народився майбутній учений 4 січня 1837 р. (за новим стилем) у м.Кременчук теперішньої Полтавської області в сім’ї священика. Павло був первістком у родині ЖИТЕЦЬКИХ. За ним народилося п’ятеро сестер, а наймолодшим був брат Іван. Звичайно, в сім’ї священика сини мали бути так само служителями культу. Отож і ази науки Павло мусив засвоювати знову-таки у священика.

У серпні 1847 р. він виїхав на навчання до Полтави в духовне училище. Протягом чотирьох років Павло не тільки вбирав знання в обсязі початкових класів гімназії, а й проходив нелегку школу життя бурси з усіма її нестатками, голодом, холодом, зубрінням, бійками, доносами, а ще пошуками пригод у садках полтавських міщан.

 А 1 вересня 1851 р. Павла зарахували своєкоштним студентом у духовну семінарію в повітовому місті Переяславі. Навчання тоді тривало шість років – по два роки в нижчому, середньому і вищому відділеннях. 

У той час у семінарії панував інтерес до рідного краю, мови його народу, до народної творчості. Про це на схилі віку свого свідчив сам ЖИТЕЦЬКИЙ: «В училищі і семінарії серед бурсаків лунала більш українська мова… Семінарист зберігав інтерес до народної української мови як до своєї рідної, охоче балакав нею, співав рідних українських пісень». Про те, що ЖИТЕЦЬКИЙ використовував вакаційний час для мандрів і записування народознавчого матеріалу, прямо свідчать слова його батька про «классические бродяжничества».

1857 р. Павло завершив навчання в Полтавській духовній семінарії. Після успішно складених вступних іспитів у вересні 1857 р. його зарахували до складу студентів нижчого відділення Київської духовної академії. Період навчання в академії становив чотири роки і поділявся на два дворічні курси. Основним набутком майбутнього вченого в стінах академії було ознайомлення зі скарбами бібліотеки, що визначають спрямованість його дослідницьких інтересів у поєднанні з патріотичними ідеалами.

За участь у заворушенні студентів академії, що розпочалося 15 листопада 1859 р., ЖИТЕЦЬКИЙ вимушений був звільнитися за станом здоров’я, про що свідчить його заява від 7 червня 1860 р. Восени того самого 1860 р. він був зарахований студентом першого курсу історико-філологічного факультету Київського університету.

Осінь 1864 р. видалася для Житецького особливо клопіткою. Треба було написати кандидатську дисертацію та прочитати пробні учительські лекції. І ось, нарешті, великий і радісний звіт нареченій від 21 студня (тобто грудня): «Конкурс мій удався так, як я сам не ждав: признали його між іншими конкурсами самим кращим… Місце мені зразу ж визначили. А де? От не вгадаєш: у Камінець-Подольск старшим учителем руської словесності. З жалуванням 600 крб. в рік, а з августа того ж року 900 крб. Кращого місця я не бажав і не бажаю, як це. Город на височенній кам’яній скалі, над річкою Смотричем…».

На запит пристава Либідської частини Києва, де був під таємним наглядом Павло ЖИТЕЦЬКИЙ, куратор округу відповів під грифом «секретно»: «Назначен младшим учителем в Каменец-Подольскую гимназию, куда 26 января и отправился».

У лютому 1865 р. розпочалося трудове життя ЖИТЕЦЬКО-

ГО – молодшого учителя російської словесності Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії.

Чоловічу гімназію в Кам’янці-Подільському було відкрито 1 січня 1833 р. Її першим директором став директор училищ Подільської губернії Федір Якович ТЕЛЕШОВ. Згідно з «високим повелінням», гімназія працювала відповідно до статуту 1828 р. У навчальному закладі встанов-лювався курс навчання з таких предметів: закон Божий, російська граматика, логіка і словесність, німецька, французька мови і латинь, математика, історія і статистика, фізика, креслення, краснопис, малювання.

На перших порах існування чоловічої гімназії, не маючи значних надходжень з державної скарбниці та спеціальних, призначених на господарські потреби коштів, гімназія у багатьох відношеннях терпіла злидні, розміщувалась у трьох пунктах. У своєму першому річному звіті її директор пан ТЕЛЕШОВ звертається до вищих інстанцій з проханням допомогти, бо він без їх підтримки нічого не може робити.

Знаючи про стан цього навчального закладу, сам цар Микола І 1837 р. видав такий указ: «Деятельное желание правительства и всего светского сословия – видеть в этом губернском городе здание, приличное достоинству губернской гимназии». Будівлю нового приміщення (нині історичний факультет університету) закладено 25 червня 1837 р. Урочисте відкриття нового приміщення відбулося 

1 січня 1841 р. 8 грудня 1841 р. приміщення гімназії було освячено Подільським архієпископом Арсенієм.

У період, коли в Кам’янець-Подільський прибув ЖИТЕЦЬКИЙ, гімназія переживала важкі й скрутні часи. Після придушення польського повстання 1863 р. царизм здійснив щодо чоловічих гімназій низку репресивних заходів. Наприкінці 1863 р. з Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії було виключено 55 гімназистів за «неблагонадійність». Було змінено керівництво гімназії. Директора Якова Миколайовича БЯКСТЕРА було звільнено на початку 1864 р., а інспектора Германа Єгоровича ФРАНЦЕНА переведено у Чернігівську гімназію.

Було вжито найсуворіших заходів при прийомі та проживанні учнів. Утримувачі квартир змушені були давати зобов’язання, що вони негайно доноситимуть, якщо в їхній квартирі проходитимуть недозволені зібрання, зговори. 12 серпня 1865 р. було видано розпорядження попечителя Київського навчального округу, щоб не тільки в стінах закладу, а й у квартирах, особливо під час загальних занять та ігор, вживали у розмовах мову школи, в якій вони виховуються, і мову держави, в якій вони живуть.

Людина чесна, відповідальна й сумлінна, свідома своєї місії просвіти народу, Павло ЖИТЕЦЬКИЙ працює багато й невтомно. «Роботи достобіса – аж спина гнеться», – пише він нареченій Варварі, маючи на увазі не лише підготовку до 12 уроків на тиждень у вищих класах (5, 6, 7-му), а й додаткові заняття з російської мови та особливо складання нових програм зі словесності. «Хотів учора писать, – повідомляє він наречену в листі від 2 березня 1865 р., – так до 3-х часів ночі треба було сидіть над книжкою нерухомо, а в 8 підніматься і йти в клас на урок».

 Щоденна клопітка праця не минає марно: ЖИТЕЦЬКИЙ швидко вирізняється між колег ерудицією, педагогічним тактом, закоханістю в слово, красномовством, а надто – лекторським хистом. Уже в листопаді 1865 р. куратор Київського навчального округу О.П. ШИРИНСЬКИЙ-ШАХМАТОВ пише у річному звіті міністрові народної освіти: «К числу лиц, обращающих на себя внимание своими педагогическими способностями и усердием к делу, и от полезных дел которых гимназия в праве ожидать большого добра для себя, я отношу также учителя русской словесности ЖИТЕЦКОГО и учителя БЕРЕШТАМА, недавно поступивших на педагогическое поприще и уже заявивших задатки деятельных преподавателей».

Із перших днів перебування в Кам’янці-Подільському ЖИТЕЦЬКИЙ розпочав і громадську діяльність. Він об’єднав у гурток прогресивно настроєних учителів – вихованців Київського університету Гаврила Івановича СЕРБУЛОВА, Євгена Олександровича ПІДГАЄЦЬКОГО, випускників Київської духовної академії Данила Олександровича СИНИЦЬКОГО, Павла Микитовича ТРОЇЦЬКОГО. До того кола входив спочатку й інспектор гімназії, колишній кирило-мефодієвець Олександр Данилович ТУЛУБ.

ЖИТЕЦЬКИЙ і його товариші організували громадську бібліотеку, розпочали читання публічних лекцій, збирання етнографічних матеріалів під егідою Подільського історико-статистичного комітету, створивши мережу кореспондентів по всій Подільській губернії. У гімназії вони повели боротьбу проти несправедливого розподілу матеріальних засобів між учителями, проти фізичного покарання учнів і приниження їх людської гідності.

Застосування різок вважалось єдиним засобом підтримання між учнями дисципліни та успішного навчання. Колишній учень Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії Володимир ШАБЛІОВСЬКИЙ писав: «…наступило в жизни нашей гимназии тяжелое и мрачное время розочного террора с ежедневными многочисленными «секуциями», производившимися при разнообразной обстановке: то келейно, то в экзекуционной камере, своего рода застенке; то в присутствии целого класса; то торжественно, в актовом зале при сборе всех учителей гимназии; то, наконец, на дому у инспектора, в квартире которого имелся запас березовых веников на случай…». Далі автор спогадів пише: «Редкий день проходил без розочной «секуции»; неистовые крики, вопли и стоны наказываемых оглашали стены гимназии, мешали правильности классных занятий учеников и до того потрясали нервы, что многие из них закрывали уши пальцами; занятия приостанавливались, наступало молчание и в классах водворялась могильная тишина, нарушавшаяся изредка сдавленным рыданием детей, дрожавших от страха».

На цьому грунті виник конфлікт не тільки з директором «обрусителем» краю Петром Дмитровичем КОЛЕНКОМ, а й з Олександром Даниловичем ТУЛУБОМ. До того ж у березні 1867 р. ЖИТЕЦЬКИЙ у присутності учителів різко висловив своє обурення поведінкою інспектора, який накинувся з кулаками на одного з учнів. Так у правлінні округу виникла ціла справа під назвою «О несогласии между инспектором ТУЛУБОМ и учителями».

До групи молодих учителів із духом непримиренства і протиборства горнулася краща гімназична молодь. Перші світоглядні уроки одержав тут від ЖИТЕЦЬКОГО випускник гімназії Володимир ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ – у майбутньому відомий революціонер-народник. Та чи не найбільше вплинув ЖИТЕЦЬКИЙ на становлення світогляду іншого славнозвісного народника і письменника Григорія МАЧТЕТА, тоді ще учня початкових класів Кам’янець-Подільської гімназії.

Під впливом свого вчителя та його колег-однодумців МАЧТЕТ організував таємний політичний гурток, де вивчалися твори ЧЕРНИШЕВСЬКОГО, ДОБРОЛЮБОВА, ГЕРЦЕНА, ШЕВЧЕНКА. З документа читаємо: «В гимназии Мачтет совершил неслыханно дерзкий поступок. Инспектору, неуважительно отозвавшемуся о ЧЕРНЫШЕВСЬКОМ, он заявил: «Как вы смеете так называть того, кому мы с вами не достойны развязать ремень обуви!». Цим інспектором був Олександр ТУЛУБ.

Гурток проіснував до травня 1868 р., про що свідчать архівні документи: «В заседании педагогического совета 16 мая сего года (1868) определено: 1) Исключить из гимназии ученика 

4-го класса Григория МАЧТЕТА, 17 лет, православного исповедания, за устройство сходки в своей квартире для чтения сочинений ДОБРОЛЮБОВА…».

Три роки в Кам’янці-Подільському минали в активній роботі над збиранням етнографічного, фольклорного і лінгвістичного матеріалу, над опрацюванням філологічної літератури, вивченням особливостей місцевих подільських говірок. Наявні в архіві вченого матеріали-тексти записаних на Поділлі різними кореспондентами пісень, творів, прикмет і повір’їв, міфів і легенд, місцевої архаїчної специфічної лексики свідчать про постійну збиральну діяльність ЖИТЕЦЬКОГО та його товаришів, що були членами Подільського історико-статистичного комітету.

В той час ЖИТЕЦЬКИЙ зробив вагомий внесок у розширення програм Російського географічного товариства для збирання етнографічних матеріалів. Тексти двох публічних лекцій ЖИТЕЦЬКОГО, прочитаних у Кам’янці-Подільському, – «Характеристика Ильи Муромца и других богатырей» та «Сербская народная поэзия», що збереглися в його архіві, вказують на широту тогочасних наукових інтересів ученого щодо вивчення слов’янського народного епосу.

Незабаром новопризначений куратор округу генерал Платон Олександрович АНТОНОВИЧ доповідав міністрові освіти: «При первом посещении этой гимназии я нашел ее вообще в неудовлетворительном состоянии… Дальнейшие наблюдения показали в начальствующих лицах беспечность, бестактность и вообще неумение вести дело; а в преподавателях ложное направление, нигилистические тенденции, интриги между собою и против начальства. Пользуясь окончанием 25-летней выслуги, директора КОЛЕНКО и инспектора ТУЛУБА я уволил от службы… Учителя ЖИТЕЦКИЙ, как человек замечательный по своим способностям, и БЕЛОГРУД были только переведены: первый в Киевскую 2-ю гимназию, а последний в Житомирскую».

Розпорядженням куратора Київського навчального округу від 26 липня 1868 р. за №3450 учителя ЖИТЕЦЬКОГО перевели до Києво-Подільської прогімназії, чому активно сприяв помічник куратора і фактично науковий наставник ЖИТЕЦЬКОГО Михайло ТУЛОВ.

Так закінчився кам’янецький початковий період трудової діяльності видатного вченого Павла Гнатовича ЖИТЕЦЬКОГО. 

А попереду були довгі роки наполегливої та плідної праці. Помер учений 18 березня 1911 р. в Києві.

Валентина СОЛОВЕЙ, науковий працівник Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника.