Понеділок, 18 Січня 2021 р.
15 Липня 2011

ДУМАЛИ – ПУШКІН. А ТО БУВ НАШ МАРТИНОВСЬКИЙ

Августин Васильович МАРТИНОВСЬКИЙНаприкінці ХІХ ст. журнал «Мир Божий» був у Росії найвідомішим із періодичних видань. Його редактор – відомий російський літератор і педагог Віктор ОСТРОГОРСЬКИЙ – відправився в подорож по пушкінських місцях Псковського краю. Був у Михайлівському. У родині ВРЕВСЬКИХ він виявив альбом із віршами й автографом ПУШКІНА. Один вірш було написано невідомим почерком на аркуші без підпису і дати:

Отче наш!

Я слышал – в келии простой

Старик молитвою чудесной

Молился так передо мной:

Отец людей! Отец небесный!

Да имя Вечное Твое

Святится нашими сердцами!…

ОСТРОГОРСЬКИЙ надрукував вірш у своєму журналі як невідомий ПУШКІНА. Публікація викликала поле-міку. Виявилося, що цей вірш був надрукований ще 20 років тому. 1859 р. побачило світ видання «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», яке розпочиналося віршем-молитвою з підписом ПУШКІНА.

Пізніше було доведено, що вірш-молитву вперше опубліковано у збірці «Вера, Надежда, Любовь» під ініціалами ААММ архієпископом Анатолієм Могилівським і Мстиславським. Хто ж він?

Анатолій, архієпископ Могилівський і Мстиславський (у миру Августин Васильович МАРТИНОВСЬКИЙ) народився 1793 р. в містечку М’ясковка Ольгопівського повіту на Поділлі. Його батько Василь МАРТИНОВСЬКИЙ був уніатським священиком. 1793 р., після анексії Росією Подільських земель, перейшов у православ’я. Мати була з Молдови. Від батька отримав початкові знання з арифметики, письма, латини. В 1801-1806 рр. МАРТИНОВ-СЬКИЙ навчався в Шаргородському 

духовному училищі, в 1806-1812 рр. 

в Подільській духовній семінарії. Оволодів грецькою та новітніми мовами. Латинь знав настільки, що листувався нею з семінарськими товаришами. Мав хист до малювання. Ікони, писані МАРТИНОВСЬКИМ, були в Іоанно-Богословській церкві при Подільській духовній семінарії, а також в інших храмах Кам’янця-Подільського, сіл Гринів і Хрустове.

На обдарованого учня звернув увагу ректор семінарії архієпископ Подільський Іоаннікий, який призначив його вчителем інфіми (молодших класів) ще до закінчення семінарії. Після одруження 1817 р. МАРТИНОВСЬКИЙ отримав парафію в м.Гранов на Поділлі. Через рік овдовів, ще через два роки прийняв чернецтво з ім’ям Анатолій.

В 30-річному віці був прийнятий до Київської академії зі ступенем магістра, залишившись у ній бакалавром. У 1829-1840 рр. служив ректором Курської духовної семінарії, Новгородської духовної семінарії.

З радістю сприйняв призначення на Україну вікарієм (помічником єпископа) Волинським. В 1844 р. отримав єпископську кафедру в Могильові, де прослужив 16 років. Помер 1872 р. в Гербовецькому монастирі в Молдові.

Керуючи Волинською, а пізніше Могилівською єпархіями, МАРТИНОВСЬКИЙ приділяв особливу увагу релігійно-моральному стану духовенства. В 1847-1850 рр. в Могилівській єпархії нараховувалося 100 церковнопарафіяльних шкіл, в яких навчалося 1389 хлопчиків і 22 дівчинки.

У результаті довголітнього вивчення католицизму в західному краю МАРТИНОВСЬКИЙ написав книгу «Об отношении Римской церкви к другим христианским церквям и ко всему человеческому роду», за яку отримав ступінь доктора богослов’я.

Преосвященнійший Анатолій МАРТИНОВСЬКИЙ славився як проповідник і плодовитий духовний письменник. Свої статті, які розміщував у журналі «Воскресное чтение», видавав у Києві окремими збірками. Особливо популярними були «Покаянные воздыхания для говеющих», «Утреннее и вечернее возношение мыслей и сердца Богу и молитвенные обеты веры, надежды и любви», «Вера, надежда и любовь» та інші.

В історичному журналі «Вестник Юго-Западной и Западной России», який видавався в Києві з 1862 р., були розміщені «Старческие воспоминания о виденном и слышанном…», які мали велике значення для історії Південно-Західної Росії.

Крім проповідей і статей повчальних, праць навчально-богословських, архієпископ Анатолій МАРТИНОВСЬКИЙ писав багато записок церковно-публіцистичного характеру, в яких викладав помисли та почуття щодо сучасного йому стану руської церкви і руського духівництва, щодо втрати Руською церквою свободи і підпорядкування її світській владі.

Преосвященнійший Анатолій дуже любив рідне Поділля. В ті місця, які йому були особливо близькі та дорогі, він посилав ікони особистого письма, а також інші пожертвування. Так, для церкви с.Хрустове він написав ікони «Розп’яття Господа нашого Ісуса Христа», «Архістратига Михайла», «Апокаліптичного Ангела з кадильницею», «Преподобного Аліпія Печерського», «Преподобного Сергія Радонежського» й інші. В церкву Подільської духовної семінарії Кам’янця-Подільського він пожертвував дві невеликі ікони Спасителя і Божої Матері, також написані ним.

Галина СОЗАНСЬКА, екскурсовод Кам’янець-Подільського історичного державного музею-заповідника.