ЄВРЕЙ, ЩО ВИВЧАВ ЄВРЕЇВ

Серед знаменитих уродженців Кам’янця-Подільського ми бачимо представників багатьох національностей – українців, росіян, поляків, вірмен, євреїв. Серед останніх варто згадати американського лікаря та антрополога Моріса ФІШБЕРГА, 140 років від дня народження якого відзначатиметься 16 серпня. На жаль, українські та російські видання побіжно та коротко згадують цього дослідника. Детальнішу його біографію, яку написав Ерік Голдстейн, опубліковано 1999 року у восьмому томі багатотомного видання «American National Biography».

Єгуда-Мордхе Фішберг (Морісом Фішбергом він став у США) народився 16 серпня 1872 року в губернському Кам’янці-Поділь­ському в традиційній єв­рей­ській родині Філіпа Фішберга та Гіт­тель (Кейт) Моверман. Спочатку хлопець навчався в рідному місті. 1890 року 18-річний Фішберг емігрував до США. Тут він навчався на медичному факультеті університету Нью-Йорка, де 1897 року здобув ступінь доктора медицини. Того ж року Моріс одружився з Бертою Кантор. У них було двоє дітей.

Закінчивши університет, Фіш­берг спочатку працював приватним лікарем у Нью-Йорку, потім став головним судово-медичним експертом об’єднання єврейських благодійних організацій. Мо­лодого лікаря зацікавила доля пацієнтів-іммігрантів, які зверталися по підтримку до єврейської громади. Він виробив рекомендації для лідерів громад щодо того, як поліпшити соці­альні умови та медичне обслуговування єврейської бідноти.

У США єврейські іммігранти розглядалися багатьма як носії хвороб. Тож ранні медичні праці Фішберга стали спробою науково розвіяти міфи про «єврейські патології», зокрема звинувачення, що саме іммігранти відповідальні за поширення туберкульозу.

Фішберг продемонстрував, що євреї стійкіші до туберкульозу, ніж інші іммігранти. Цю стійкість він приписував релігійним звичаям євреїв і впливу на них міського життя в європейських містах. У ході ранніх медичних дослі­джень євреїв Фішберг зрозумів, що претензії щодо єврейської схильності до захворювань були частиною великого націоналістичного плану, який розглядав євреїв та інших пів­денних і схід­них європейських іммігрантів як расових чужоземців.

У результаті, починаючи з 1902 року, Фішберг провів низку антропологічних досліджень, щоб визначити значимість расових ознак в адаптації єврейських іммігрантів у Сполучених Штатах. Спочатку Фішберг, скептично ставлячись до біологічного детермінізму, усе ж розглядав євреїв як окрему расову групу. Проте після 1903 року він усе частіше став відкидати цю думку та стверджувати, що євреї є не чистою расою, а расовою сумішшю, ос­кільки протягом довгої історії ретельно змішувалися з навколишнім населенням. Після тривалих польових робіт, проведених упродовж наступних років у країнах Європи і Пів­нічній Африці, Фішберг прийшов до висновку, що немає значних расових від­мінностей між євреями і неєвреями, серед яких вони жили.

1911 року, коли рух за обмеження імміграції посилився, Фіш­берг опублікував книгу «Єв­реї: дослідження раси та довкілля», в якій стверджував, що довкілля, а не раса, несе відповідальність за культивування так званих єврейських характеристик. У книзі представлено чималу колекцію антропологічних даних про євреїв, коли-небудь опублікованих, зокрема матеріали про фізичні характеристики, демо­графічну статистику, злочин­ність, змішані шлюби тощо.

Фішберг стверджував, що своєрідність євреїв була продуктом їхньої ізоляції в європейських гетто. Коли ж іммігранти вступили в неєврейські соціальні середовища, їх так звані расові характеристики стали зникати. Грунтуючись на своїх висновках, Фішберг передбачив швидку асиміляцію євреїв у Сполучених Штатах та інших англомовних країнах.

Фішберг хотів, аби його книга не тільки спростувала претензії до євреїв, але протидіяла зусиллям тих євреїв, які були зацікавлені у культивуванні єврейських національних і культурних особливостей. Він роз­глядав їх як перешкоду для ус­піш­ної політичної та соціальної інтеграції євреїв. Сіонізм та інші рухи, що підкреслювали єврей­ську окремішність, вважав Фіш­берг, були небезпечними, тому що вони часто виступали за єв­рейську расову ідентичність.

За Фішбергом, релігія була єдиною життєздатною формою єврейської ідентифікації, попри навіть те, що різниця між євреями та неєвреями стиралася силою асиміляції Сполучених Шта­тів. Книгу неоднозначно сприйняли керівники єврейської громади. Вони високо оцінили науковий метод Фішберга, але заперечували його висновки. Сіоністи напали на книгу вченого, звинувачуючи в єврейському само­приниженні.

Після виходу «Євреїв» Фіш­берг відклав убік антропологію і присвятив подальшу діяльність вивченню та лікуванню легеневих захворювань. Учений зробив важливі відкриття, що стосувалися поширеності туберкульозної інфекції у дітей шкільного віку. Він одним із перших у США застосував пневмоторакс для лікування легеневого туберку­льозу. 1916 року Фішберг опублікував трактат про туберкульоз легенів, який став класичною працею на цю тему і до 1932 року витримав чотири видання.

Упродовж багатьох років Мо­ріс Фішберг був головним лікарем туберкульозного шпиталю Монтефіоре та туберкульозного санаторію Бедфорда, одночасно професором клінічної медицини в Нью-Йоркському університеті та медичному коледжі госпіталю Бельв’ю. Він помер у Нью-Йорку 30 серпня 1934 року.

Підсумовуючи діяльність ученого, Ерік Голдстейн зазначив: «Фішберг був провідним американським ученим, що досліджував антропологію євреїв. Він також зробив важливий внесок у діагностику і лікування туберкульозу та інших легеневих захворювань. У той час, коли євреї часто зазнавали расової дискримінації, були звинувачені в поширенні хвороб, наукова робота Фішберга зробила його важливим агентом єврейської адаптації до Сполучених Штатів».