КАМ’ЯНЕЦЬ ЯБЛОНСЬКУ НЕ ВІДПУСТИВ

Ім’я видатної української художниці Тетяни ЯБЛОНСЬКОЇ відоме майже кожній людині в Україні – від простих шанувальників мистецтва до вишуканих інтелектуалів. Недарма її величають Народним художником. Її ім’я навіки вписане до когорти найвидатніших майстрів другої половини ХХ ст. і належить європейській культурі. Її шлях у мистецтві не був легким, хоча ще змолоду вона пізнала приголомшливу славу. 24 лютого їй би виповнилося 95 років…

10 ПЕРЛИН У КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ

Тетяну ЯБЛОНСЬКУ знають передусім за монументальним полотном «Хліб», яке отримало Сталінську премію СРСР 1949 р. (зберігається в Державній Третьяковській галереї в Москві). За цю картину вона була представлена 1950 р. до Державної премії СРСР, а 1958 р. отримала бронзову медаль на Все­світній виставці в Брюсселі.

Готуючи картину, художниця провела літо в с.Летава Чемеровецького району на Хмельниччині, і там виконала безліч етюдів з натури, роблячи замальовки з життя колгоспу, місцевих мешканців (один з таких етюдів зберігається у фондах нашого музею). Формально робота цілком відповідала духові доби: соціалістичний пафос, нові герої, їх завзяття і любов до праці. Але в цій картині й насправді багато любові, як писала потім у спогадах авторка: «Я найбільше намагалася передати захоплення від самого життя, передати правду життя». 

Картини Тетяни ЯБЛОНСЬКОЇ нині є окрасою колекцій Державної Третьяковської галереї в Москві, Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі, Музею Дракона в Тайвані, Київ­ського музею російського мистецтва, Полтавського, Запорізького, Харківського художніх музеїв, Львівської картинної галереї. І особливо приємно відзначити, що Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник має у своїй колекції 10 її робіт.

Ці картини, написані в різні творчі періоди художниці, є цінними не лише для Поділля, а й для скарбниці світового мистецтва. Ціла серія яскравих живописних полотен, присвячених трудівникам села, була створена Тетяною ЯБЛОНСЬКОЮ під час її перебування на Хмельниччині. Відвідуючи всі ділянки господарства, вона уважно приглядалась до життя і праці своїх героїв, тому написані тоді портрети мають жанровий зміст. 

Пейзажі художниці найчастіше відтворюють якийсь перехідний, невизначений, невловимий стан природи («В Седніві. Зимовий парк», «Засіяний город», «Сад»). Контури предметів розчиняються в переливах світ­ла й кольору, дрібний вібруючий мазок передає найтонші взаємопроникнення, взаємозв’я­зок всього в природі. 

ЯБЛОНСЬКА І КАМ’ЯНЕЦЬ

З Кам’янцем художницю пов’язує зовсім короткий і майже випадковий період життя. Народилась Тетяна Нилівна 24 лютого 1917 р. в Смоленську. Батько був викладачем російської мови і малювання, мати – викладачем французької. Після революції сім’я була у великій матеріальній скруті, але в будинку ЯБЛОНСЬКИХ завжди панувала творча 

атмосфера, діти багато читали, цікавились історією. 

ЯБЛОНСЬКІ, які спочатку під­тримували революцію, побачивши справжнє обличчя комуніс­тичної диктатури, виношували плани про еміграцію. Дідусь Тетяни Нилівни по материній лінії працював інспектором народних училищ Смоленської та Тверської губерній, а дідусь по батьковій лінії походив зі шляхтичів Великого Князівства Литовського. Тож родині ЯБЛОНСЬКИХ з рідного Смоленська довелося тікати туди, де їх ніхто не знав. 

1928 р. батьки перевезли ді­тей – старшу Тетяну та молодших Олену і Дмитра – спочатку в Одесу, а потім – у Кам’янець-Подільський, ближче до кордону для можливої еміграції. На той час у місті зібралась інтелігенція, яка переїхала з тих же причин. Батько декілька разів робив спроби нелегально вивезти сім’ю з СРСР, які були безуспішними. Тетяна Нилівна на все життя запам’ятала епізод, коли сім’я, зібравши речі на воза, вирушила до лісу вночі. Але контрабандисти, які пообіцяли допомогти перетнути кордон, не прийшли в призначений час. 

І після тривожної ночі сім’я була вимушена повернутись додому. Годі й уявити, що пережили бать­ки, адже якби хто-небудь доніс про невдалу спробу втечі, цей замір міг би коштувати родині не тільки свободи, але й життя! 

У Кам’янці Тетяна Нилівна закінчила п’яту трудову школу, де й працював батько. 1937 р., щоб сховатися від можливості переслідування, ЯБЛОНСЬКІ виїхали в Луганськ. 

КЛАСИК ЗА ЖИТТЯ

Надалі кожен із дітей по-своєму втілив давню мрію батька стати професійним художником. Дмитро Нилович працював ар­хітектором. Олена Нилівна закін­чила Київський художній інститут одночасно із старшою сестрою – 1941 р., ілюструвала дитячі книжки.

Але світові родину ЯБЛОНСЬКИХ представила старша Тетяна. Вона була жінкою монументальною – і фізично, і духом, і навіть у ліричних роботах. А лі­рика виходила в неї найкраще, хоч радянські критики намагалися зліпити з неї «трибуна». 

Зовнішня канва творчої біо­графії народної художниці ви­глядає рівною та стрімкою. Фантастичний успіх картини «Хліб», яка потрапила у всі підручники. Услід першій – друга Сталінська премія. Успішна громадська кар’єра: депутат Верховної Ради СРСР, поїздки країною і за кордон, автографи. 

Україну Тетяна Нилівна при­йняла як власну духовну бать­ків­щину. Мисткиня увібрала кращі традиції народного настінного розпису. Її творчості властивий широкий жанровий діапазон: портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні картини. Особливий нюанс у роботах художниці – кольори, які говорять в унісон з іншими деталями. Всі її картини насичені надзвичайною теплотою. Так міг творити лише майстер, який пізнав і прожив життя, сповнене випробувань і труднощів, і, незважаючи на це, зумів зберегти й навіть відкрити заново відчуття прекрасного.

Визначними роботами Тетяни Нилівни є: «Весна» (1951), «Безіменні висоти» (1969), «Вечір. Стара Флоренція» (1973), а картина «Льон» отримала Державну премію СРСР 1977 р. 1997 р. ЮНЕСКО назвало її художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив «Жінкою року – 2000».

У незалежній Україні її визнали прижиттєвим класиком. 1998 р. тодішні Президент Леонід КУЧМА та Голова Верховної Ради Володимир ЛИТВИН особисто вру­чили Тетяні Нилівні найвищу нагороду – Шевченківську премію. Причому їй ніхто ніколи не закидав сталінських премій, соцреалізму та громадської кар’єри в радянські часи. І не могли закидати, бо в творчості 

ЯБ­ЛОНСЬКА насправді була найризикованішим авангардистом, а від громадських навантажень ховалася при першій нагоді. 2001 р. одержала звання Героя України. 2006 р. її іменем було названо вулицю в Києві. 

Картини художниці дорожчають щороку, за них б’ються аукціони та приватні колекціонери. Сьогодні її роботи входять до топ-10 українських художників другої половини ХХ ст. поруч із такими іменами, як Сергій ШИШ­КО, Микола ГЛУЩЕНКО, Сергій ГРИГОР’ЄВ та інші.

ОСТАННЄ ВІКНО

За геніальність ЯБЛОНСЬКІЙ доводилося платити негараздами в особистому житті. Шлюб із колегою-художником, сибіряком Сергієм ОТРОЩЕНКОМ виявився нестійким, як і друге заміжжя за вірменським музикантом АТАЯНОМ. Зате доньки Олена, Ольга та Гаяне стали самодо­статніми художницями. 

Останніми роботами Тетяни ЯБЛОНСЬКОЇ стали пастельні пейзажі циклу «Вікна». До сезонних, добових, настроєвих та інших змін на «Вікнах» вона робила текстові приписки. Разом з картинами вони стоять в одному ряду із взірцями східної філософії.

1999 р. Тетяна Нилівна перенесла інсульт, після якого так і не одужала. В останній рік вона була майже цілком паралізована і практично не розмовляла, але продовжувала писати – лі­вою рукою, мовчки – до останнього дня. Своє чергове вікно намалювала в передостанній день життя. Закінчила роботу, і 17 червня 2005 р. тихо ві­ді­йшла… Похована на Байковому кладовищі в Києві.

За матеріалами, наданими художнім відділом історичного музею-заповідника.