Неділя, 24 Жовтня 2021 р.
30 Березня 2012

ІНОЗЕМНІ ДЕЖАВЮ

Дежавю – «десь я це вже бачив» – стан, який кам’янчани ризикують відчути в найрізноманітніших куточках Європи.

Клоновані радянські споруди зустрічаються масово – про це навіть «Іронію долі» зняли. І дев’ятиповерхові гуртожитки в нас такі самі, як у Житомирі; і автовокзал, як у Шаргороді, Ярмолинцях, Шахтах чи російському Череповці; і старий будинок побуту має близнюків у Старокостянтинові, Луцьку і ще багатьох містах… Але ж ніхто не їде до Кам’янця, щоб оглянути квартали «хрущовок», молодята не фотографуються на фоні автовокзалу. А от чи є клони у більш знакових кам’янецьких споруд?

КЛОН №1, РИМ: СЕСТРА ЛАУРИ

Кам’янецька Лаура Надгробок Енедіни в РиміСкульптор Віктор БРОДСЬКИЙ був волиняком, але творив переважно у Ватикані. Саме в Італію з надією на чудодійне зцілення прямувала нещасна 21-річна Лаура ПШЕ­З­ДЕЦЬКА, дочка поміщика з Чорного Острова. Не доїхала. Батьки замовили у талановитого земляка розкішний надгробок з дорогоцінного карарського мармуру. Майстер працював над ним два роки – з 1874 до 1876-го, а потім монумент вирушив у подільську глибинку. Де Чорний Острів, а де Рим – можливо, саме так і думав БРОДСЬКИЙ, коли 1876 р. виконував замовлення мініс­тра зовнішніх справ Італії барона Джузеппе Джордано Апостолі. А можливо, правдива й версія про те, що сам міністр наполягав на подібності монументів.

У міністра померла дружина Енедіна – під час пологів. Ось вона, єдина відмін­ність двох мармурових красунь: біля «на­шої» є книга, розгорнута на 21-й сто­рінці, та янгол біля ліжка. В італійки біля точ­нісінько такого ж ліжка стоїть дівчинка – донька Енедіни. Дружина міністра була третьою дочкою багатого сардинського під­при­ємця, банкіра та інтелектуала Джованні Антоніо Санна. Хрест на грудях, як у баронеси, був і у Лаури – його відбили в радянські роки. Побачити надгробок, який вважається шедевральним і у багатій на шедеври Італії, можна на римському кладовищі Санта Верано.

КЛОН №2, ЛЮКСЕМБУРГ: СТРІМКИЙ І ЩЕ СТРІМКІШИЙ

«Стрімка лань» над Смотрицьким каньйономМіст-двійник у Люксембурзі«Стрімка лань» увійшла до Книги рекордів України як найвищий міст нашої держави: понад 50 метрів. Будували його за проектом інженерів з київського Інституту Патона у 1966-73 рр. Київські інженери були людьми освіченими – і напевно чули про унікальний міст Великої герцогині Шарлотти, який 1966 р. відкрили в Люксембурзі. Не могли не чути, адже мости – практично ідентичні. Плагіат? Ми ввічливо промовчимо. 

Наш міст має 379,14 м у довжину (відстань між опорами 174 м). Люксембурзька старша сестриця має 355 м у довжину (234 м між опорами). Висота – 74 м. 

Будівництво мосту в Люксембурзі почалося 1962 р. Проект моста німецький архітектор Егон Юкс (Egon Jux) створив 1957 р. – і переміг 68 інших проектів, які брали участь у конкурсі, організованому люксембурзьким урядом.  

КЛОНИ №№3-30, ОКОЛИЦІ ІМПЕРІЇ РОМАНОВИХ: НЕОВІЗАНТІЙСЬКІ БЛИЗНЮКИ

Собор Олександра НевськогоХрам-близнюк у НовочеркаськуУ Кам’янці ходить легенда, що в світі є лише три неовізантійські собори: в Софії, Петербурзі і в нас – Олександро-Невський храм. М’яко кажучи, легенда дуже далека від істини. Практично ідентичні храми наприкінці ХІХ ст. побудували у Ризі, Астрахані, Тбілісі, Новосибір­ську, Каунасі, Нарві, Вільнюсі, Коломні, Києві, Новочеркаську. І в Пітері теж схожий є (хоч тріш­ки правди в легенді!).

Наш проект не вирізняється таким багатством декору, як аналогічні споруди у Ризі чи Новочеркаську, але в основі всіх їх – проект тифліського собору (1866) авторства професора Давида ГРІММА. Ідеологічна машина працювала навіть у часи, коли телебачення не існувало: російська імперія стверджувала свою силу за допомогою архітектури, проростала в нових землях соборами в псевдоросійсь­кому стилі. І підтвердженням цього є наступний один клон.

КЛОН № …, РОСІЯ: ДВІЙНИКИ ГЕОРГІЇВСЬКОЇ ЦЕРКВИ

Свято-Георгіївська церква...... і її двійник у Єгор’євську Білосніжний храм з синіми верхами на Польських фільварках дуже подобається туристам із Заходу (і з заходу України також), а от гості з Росії на нього такої уваги не звертають: занадто знайомі обриси. Ще б пак – церкву зводили за одним з типових, так званих «зразкових», проектів, затверджених у Ро­сій­сь­кій ім­перії. Імперія так боялася національних розбіжностей, що намагалася навіть архітектуру зробити однаковою – від Владивостока до Вільнюса. Тому схожі на наш храм споруди можна побачити багато де. Приміром, автор цієї статті відчув де­жавю у російському місті Єгор’євськ. 

Ірина ПУСТИННІКОВА, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».