ПОХОРОННІ ЗВИЧАЇ Й ОБРЯДИ. В СЕЛІ СОКОЛІ КАМ’ЯНЕЦЬКОГО ПОВІТУ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
Мерцеві до 7 літ справляється дитячий похорон, і люди кажуть, що «вмерла дитина»; після 7 літ – «вмирає парубок» або «дівка» (як неодружене), «чоловік» або «жінка» (як померше було вже одружене) … Поки тіло лежить у хаті, на похорон парубка, як узагалі на похорони (виїмок – смерть дівчини, коли приходять дівчата), приходять тільки старі люди одружені («жінки й чоловіки»)…
Як ховають парубка, то труну, віко з неї і процесію (хоругви) несуть парубки – його товариші; як він господарював уже сам (вдовиченко) і має коні або воли, то тіло везуть ними. Коло воза в такім випадку йдуть його товариші. До процесії і до ношів прив’язують шаліки для товаришів. Парубки, які несуть віко, перев’язують шаліки через плече, як весільні дружби… Вдягають покійника, як молодого: до боку чіпляють квітку, на палець роблять перстінь з воску. Раніше клали в труну й шапку, тепер цього вже не роблять…
В церкві прощаються з покійником насамперед родичі, потому люди, а в кінці товариші-парубки. Дівки на похорон парубка не йдуть. З парубків йдуть тільки ті, які помагають нести. На цвинтар виносять парубкам по шматку хліба і по чарці («за труди»). Додому на поману парубків рідко просять, та вони і неохоче йдуть. Як винесуть труну з хати за сінні двері, то батько помершого (як є), або хто з мужчин-родичів спиняють голосом процесію і кажуть поставити труну на землю (власне – ноші або віз). Потому той, хто спинив, просить у громади від імені помершого прощення у всіх образах і гріхах:
– Люди, товариші і сусіди, покійник просить у вас прощення: простіть йому і прощайте!..
Люди відповідають:
Най Бог простить…
Родич: І другий раз…
Люди: Най Бог простить…
Родич: І третій раз… прощайте…
Люди: Най Бог простить…
Плачуть…
Як умре дівчина, то роблять один вінок такий, як весільний, і вдягають на голову, на розплетені коси (вінок весільний – з барвінку і крамарських букетів, вверху фата). Другий вінок роблять з тих квіток і з того зілля, які померла любила і розводила у своїм садку або на городі (курчаки, васильки, резеда, настурції, орґінія і т.п.). Цей другий вінок робиться довгий. Ним повивається голова, груди навхрест і все тіло. В руки дають свічку з квіткою, як «молодій», на палець – восковий перстінь. Тіло до могил несуть дівки: дві – віко і чотири – труну на ношах. Дівчатам дають довгі «дари» – бинди (стрічки. – прим. ред.) (з по 2 аршини). Процесію несуть обов’язково парубки. До хоругвів прив’язують хустки (як на весіллях молодому), які і достаються парубкам. Вбирають покійницю і розплітають коси так, як і на весіллю, тілько без музик.
Голосіння за дитиною: «Дочко моя, недогодована моя!.. Чи ти літа боялася мене позбавити?!.. Чи ти дні мої боялася загубити?!.. Чи ти боялася праці моїй помішати?!.. Куди ти йдеш, дитино моя?.. Я ж то тішилася тобою та доглядала тебе… Що ж се тепер станеся з тобою?.. Чому та не смієшся вже до мене?.. Чому ручок своїх маленьких не протягнеш?..».
Мотив голосінь нагадує собою першу частину молдаванського «Чабана», де показується, як плаче чабан, заблудивши в степу і розгубивши свою отару, як плачуть вівці за чабаном. В деяких випадках мотиви схожі на весільні; дуже рідко голосіння бувають короткі, обривчасті, безмотивні.
Мужчини голосять дуже коротко: «Сину мій, сину мій!.. Порадо, підмого моя!». Мужчини рідко питаються, на кого їх покинув покійник. Плачуть тяжко уголос і в більшості випадків без слів.
На похоронах чоловіка дають тим людям, що помагають, не шаліки, а рушники; на похоронах жінки – хустки… Три ночі після того, як поховають, у тій хаті, де лежало тіло, ночують побожні старі люди, горить свічка. В ці ночі душа ще приходить додому. Для неї накривають стіл скатеркою (властиво – не здіймають скатерки зі стола 3 дні) і ставлять дві повні чарки: одна з водою, друга – з горілкою. «Як прийде душенька, то нап’ється», – кажуть. Ранком завжди одна чарка буває неповна.
На запитання, яку чарку найбільше надпивають «душеньки», мені відповідали, що «з горілкою»… Раніше ставили в труну чоловіків горілку в пляшці і люльку з калиткою. Тепер цього не роблять… Вивелося…
Записав 1911 р. А.БОГДАН-СОКОЛЬСЬКИЙ.