Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

01.08.2014

ПРО ОРИНИНСЬКІ ЗАГАДКИ, СКАРБИ І ЗДОБУТКИ

Коли водиш пальцем по мапі Кам’янець-Подільського району, де б ти його не зупинив, розумієш - кожне місце особливе по-своєму. Але коли підбираєшся до великої кольорової цятки із надписом Оринин, то спотикаєшся об цілий сховок унікальностей: багатюща історія, непересічні люди, власний герб і прапор. І це лише дещиця аргументів, які переконують, що саме тут потрібно зупинитись надовше, заглянути в кожен закуток, дізнатись якомога більше, познайомитись ближче  із цим неповторним окрайцем Кам’янеччини.  
Власне, що ми сьогодні й пропонуємо нашим читачам.

ЦІКАВИНКИ ІЗ ЗАКУТКІВ ІСТОРІЇ 

ПРО ОРИНИНСЬКІ ЗАГАДКИ, СКАРБИ І ЗДОБУТКИЗа всю історію свого існування, а вона доволі довга, цей населений пункт звали по-різному - поселення, село, містечко, райцентр. Різні події - добрі й не зовсім, цікаві, шокуючі, хвилюючі, жахаючі - сколихували жителів Оринина. Спробуємо замалювати їх кількома штрихами.
На орининських землях на рубежі ІІ-ІІI ст. була поширена черняхівська культура, на формування і розвиток якої значний вплив справили досягнення античної цивілізації. Для прикладу, про торговельні зв’язки із римськими та грецькими містами Північного Причорномор’я свідчать знахідки амфор та іншого привозного посуду. Знаходять тут нині й срібні римські монети, переважно денарії імператорів династії Антонінів (ІІ ст.н.е.).
- Цікаво й те, що платний проїзд через міст практикували ще до початку XVI ст. саме в Оринині. На той час він був чималим поселенням, а його власники 1506 р. отримали право збору мита за проїзд мостом через річку Жванчик. За кожен віз, що проїжджав із товаром, та з кожного вола, що проганявся на продаж, - по 4 денарії.
- Під час визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі на Орининському полі двічі стояло табором селянсько-козацьке військо. Вперше - 1650 р., коли Богдан Хмельницький повертався з Молдавії в Україну. Вдруге - 1653 р. - перед Жванецькою битвою. 23 листопада 1653 р. польський гетьман Потоцький писав зі Жванця: «На Оринині став хан... і Хмельницький із табором, а це від нас три милі...».
- Наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. в Оринині працювали пивоварний, поташний і винокурний заводи, які виробляли продукції на 1,5 тис.крб. на рік.
- У січні 1918 р. в містечку Оринин утворено Орининську єврейську та Орининську українську сільські ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Перша об’єднувала містечкове, а друга - сільське населення Оринина.
- 1923 р. в Україні запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ. Відповідно до нього утворено Орининський район, куди разом з іншими сільськими радами було включено Орининську єврейську, Орининську українську та Ріпинецьку сільські ради.
Орининська райлікарня- На 1925 р. на території Оринина діяли три школи. Згодом їхня кількість дещо зросла. В селі діяли початкова українська школа, восьмирічна українська школа, середня українська школа, початкова польська школа, семирічна єврейська школа.
- У 30-ті рр. в Оринині (тоді саме в райцентрі) містилася в’язниця НКВС. Значна частина жителів села стали жертвами сталінської репресивної машини.
- Друга світова прийшла в Оринин 7 липня 1941 р. На фронт пішли 866 жителів села. В роки окупації насильно на примусові роботи до Німеччини та Австрії вивезено 246 орининців.
- Влітку 1942 р. на східній околиці Оринина гітлерівці розстріляли сотні євреїв: 40 грудних дітей, 530 дітей віком до 14 років, 650 жінок і 480 чоловіків. Окрім того, в село було приведено і розстріляно 2690 угорських євреїв. Нині на місці трагедії встановлено пам’ятний знак із надписом: «Жертвам нацизму в роки Другої світової війни».
- Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 вересня 1959 р. було ліквідовано Орининський район, а його територію розподілено між Кам’янець-Подільським і Чемеровецьким районами. Сама Орининська сільська рада відійшла до складу Чемеровецького району. А вже 7 січня, в ході укрупнення Кам’янець-Подільського району, вона увійшла до його складу, де перебуває й нині.
- Цікавим є і той факт, що в сучасному Оринині, у який закуток не зазирнеш, не побачиш вивісок із «радянізованими» назвами вулиць. Років п’ять тому їх перейменували на більш притаманні українському селу. Так, замість вулиці Леніна з’явилась Тараса Шевченка, Енгельса - Ярослава Мудрого, 40-річчя Жовтня - Олександра Довженка, Чапаєва - Пилипа Орлика, Колгоспної - Святомихайлівська, Кірова - Лесі Українки тощо.

ГЕРАЛЬДИКА ІЗ СІЛЬСЬКИМ КОЛОРИТОМ

Як уже зазначалося, Оринин має власний герб. Звичайно, створюючи його, навряд чи хтось думав про якісь закони геральдики, проте цей знак сміливо можна називати унікальним, адже похвалитися чимось схожим може далеко не кожне село. До того ж у непоказній на Пам’ятний знак на могилі воїнів УНРперший погляд сільській емблемі вдало переплетено всю глибину спадщини минулих поколінь і такі актуальні на сьогодні цінності для кожного свідомого українця. Затверджено його було рішенням шостої сесії сільської ради четвертого скликання від 10 липня 2003 р.
Отже, герб територіальної громади Оринина - це круглий щит, обрамлений синім бортиком. На білому тлі щита, в центрі, шістнадцятипроменеве сонце, яке є історичною основою герба Поділля. Синій бортик щита у формі кола символізує гармонію, до якої прагнуть селяни. Крім того, уявну вісь емблеми обвивають синьо-жовті стрічки, що утворюють довкола сонця 8 петель із певною символікою. Дві нижні петлі в основі герба свідчать про тісний зв’язок тутешніх селян із сільським господарством. У них зображено дев’ять золотих колосків, які похилились під вагою достиглого зерна, та голову корови, що символізує розвиток тваринництва, благополуччя і достаток. Із лівого боку ще два символи - зображення листяного та хвойного дерев і річки, що розповідають про ліси та водойми на території села. В петлі з правого боку - змія і чаша як ілюстрація тісного взаємозв’язку Оринина з медициною. В ще одному завитку перехрещені пензель для малювання та різець по дереву, а поруч - ліра, що несе інформацію про те, які заклади культури розміщені на території села. В петлі з правого боку в центрі зображено розгорнуту книгу, ліворуч від неї - купол костьолу, праворуч - купол церкви. Разом вони символізують освіту, духовність і пам’ять. Увінчує всю композицію зелена гілка з червоними кетягами калини і тризуб. Тут і без слів зрозуміло, наскільки патріотичні та віддані Україні люди живуть у цій місцині.
Що ж до прапора, то це прямокутник, розділений на чотири однакові трикутники синього, малинового, калинового і жовтого кольорів. Синьо-жовта барва тут від національного українського стяга. Малиновий колір - це колір, який мав прапор запорізьких козаків, котрі двічі під проводом Богдана Хмельницького топтали орининські стежки.
А калиновий - то колір ягід, що є символом крові та невмирущості українського народу.

ЧИМ ЖИВЕ СУЧАСНИЙ ОРИНИН

Статуя Божої Матері в сільському скверіПропонуємо відступити на крок від історичних зшитків та орининської символіки і майнути екскурсією сучасним селом. Прогулюватись є де, адже населений пункт має досить широку географію. На сьогодні тут проживають близько трьох тисяч людей. І хоч є чимало порожніх хат, які вже давно забули про господарські руки і догляд, однак ті, хто залишився жити в Оринині, на злидні чи занедбаність не скаржаться, швидше навпаки. Село має непогану, як на свій статус, інфраструктуру: майже два десятки торговельних точок, серед яких меблевий магазин, ритуальні послуги, продуктові, будівельні та інші крамниці, поштове відділення, сучасний розважальний комплекс на березі річки Жванчик, сільський сквер, лікарня, дитсадок, кілька шкіл, півдесятка храмів, дві аптеки, сільськогосподарські та комунальне підприємства, чимала кількість пам’ятних скульптур, автобусне сполучення, яке дозволяє щогодини дістатись до райцентру, та багато іншого.
  Два роки тому в селі нарешті запалили й довгоочікуваний блакитний вогник. Орининці на цю подію чекали більше як двад-цять років. Адже активні роботи з газифікації села почалися ще 1991 р., але через різні обставини фінішували вони лише в серпні 2012-го. Тоді запалення першого газового факела перетворилось на справжнє свято: приїхав губернатор, керівництво району, зійшлися чимало місцевих жителів. Співали, танцювали, смажили традиційну яєчню. Ніхто й гадки не мав, що вже за два роки поруч із газовими гусаками на подвір’ї доведеться скиртувати дрова.  
- На сьогодні в Оринині газ підведено до 320 будинків. На жаль, більше поки що газифікувати не вдається - дорого, - коментує ситуацію сільський голова Ірина КОРЖЕНКО. - Та й, у зв’язку із сьогоднішньою ситуацією з газом, бачу, що в селі навіть у тих, у кого він є, на подвір’ї стоять по дві машини дров. Ціни страшні на паливо. В кого великий будинок, то його нереально навіть нормально прогріти, доводиться запасатись ще й альтернативним паливом. Але люди в нас до такого звикли, тому великої трагедії з цього не робимо.
Та й взагалі тутешні мешканці мають свою особливість - не нидіти і скаржитись, не чекати на чиюсь допомогу, а братись до роботи самотужки і пишатись усім, чим багаті. Доказів цьому під час нашої орининської прогулянки знайшли чимало.

СТАРША ЗА ПЕНІЦИЛІН, СТІЙКІША ЗА ОПТИМІЗАЦІЮ

Одним із найбільших приводів для гордості є місцева лікарня, що вже досить давно зручно вмостилась при в’їзді в село. У світі ще й не Молодий і активний колектив сільської радизнали про такі речі, як пеніцилін, групи крові та її переливання, а в Оринині вже оперували, оглядали, допомагали хворим. 6 листопада 1888 р. земство відкрило тут невеличку лікарню на 12 ліжок, яка обслуговувала жителів тодішнього містечка і мешканців довколишніх сіл. Вона розташовувалась у приміщенні найманого будинку. А 1910 р. з ініціативи земства було збудовано приміщення для лікарні на 25 ліжок. Тут працювали лікар, фельдшер, сестра милосердя і акушерка.
За Радянського Союзу медзаклад в Оринині мав шалену популярність. Практикували в ньому висококваліфіковані хірурги, а пологове та гінекологічне відділення було серйозним конкурентом своїм аналогам у центральній районній лікарні.
Та й сьогодні, навіть після пережитих реформ та оптимізацій, Орининська районна лікарня №2 таки змогла втриматись на плаву. Мабуть, завдячувати потрібно затребуваності серед хворих селян і відповідальному та дбайливому персоналу.
Біля двоповерхового лікарняного корпусу, який будувався 1967 р., нас широкою усмішкою зустрічає кремезний чоловік. То головний лікар Петро ГРИЦИК, який уже більше як три десятки років тут працює. Він і знайомить нас зі своїм дитям.  
- На сьогодні в лікарні маємо 50 стаціонарних ліжок: 25 терапевтичних і 25 загального відділення. До останніх входять 10 ліжок хірургічних, 5 - гінекологічних, 5 - патології вагітних і 5 - дитячих, - водить нас просторими коридорами Петро Федорович. - Крім того, через проведену торік реформу було створено пункт екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Ми обслуговуємо 8 тисяч селян не лише із Оринина, а й із Шустівців, Ніверки, Чорнокозинців та інших віддалених від райцентру населених пунктів. На навантаження скаржитись нічого. Щоправда, інколи відчувається сезонність. Скажімо, в літній період стаціонарних хворих менше, оскільки люди зайняті сільськогосподарськими роботами, а от узимку ліжка не пустують.
Маємо три санітарні автомобілі, обіцяють ще один новий, цього цілком вистачає. Основне завдання колективу лікарні просте і зрозуміле: кожен житель дільниці повинен отримати своєчасну, сучасну, а головне - ефективну медичну допомогу, незалежно від місця Греко-католицька церква, наймолодша православна церква Київського патріархату, костел  проживання, соціального статусу і товщини гаманця.
На наше скептичне зауваження щодо сучасної та ефективної меддопомоги лікар із чималим досвідом за плечима відрізав коротко і переконливо: «У нас можна зробити аналізи, електрокардіограму, рентген. І цього на первинному рівні цілком достатньо, аби визначити більшість хвороб і призначити лікування. Так, можливо, ми не маємо всього того, що є в ЦРЛ. Скажімо, УЗД, фіброгастроскопа, спірографії, але при потребі направляємо хворого до Центральної районної лікарні, хоча найчастіше із необхідними результатами аналізів він усе одно повертається сюди, бо так зручніше, ближче до дому. Як на мене, це показник того, що хворі не відчувають тут особливого дискомфорту».
І це правда, адже в лікарні людно, а від відвідувачів чути не скарги, а гарні відгуки про дбайливих і уважних лікарів, які ніколи не відмовлять, завжди допоможуть, підтримають. Бо ж іноді добре слово та увага лікують краще за дорогі препарати та обладнання. Принаймні так запевняють пацієнти орининської лікарні.

З МИРУ ПО НИТЦІ - ОРИНИНУ ПАМ’ЯТНИЙ ПОДАРУНОК

Між іншим, віра в жителів цього села справді міцна й непохитна. На території Оринина діють аж п’ять храмів: дві православні церкви Київського та Московського патріархатів, греко-католицька церква, костел і дім молитви. Наймолодший із них з’явився лише два роки Греко-католицька церква, наймолодша православна церква Київського патріархату, костел  тому. Невеличку дерев’яну божницю Київського патріархату селяни крок за кроком зводили самотужки. Хтось допомагав коштами, хтось - роботою. А одна із прихожанок Людмила продала квартиру в Кам’янці-Подільському, купила собі хату в селі, а решту грошей віддала на будівництво храму. Отак з миру по нитці - Оринину церква. Робіт довкола святилища ще є досить. Найближчим часом тут планують облаштувати подвір’я тротуарною плиткою і зробити дзвіницю. Однак селяни тішаться і водночас пишаються, що тепер мають ще одне святе місце, та ще й створене власноруч.
Традиція зводити щось своїми руками в Оринині прижилась уже давно. В різних куточках села можна побачити її наслідки. Так, на орининсько-ріпинецькому кордоні є особлива місцина, оповита легендами, яку в народі називають Спасівкою.
- Між нами, орининцями, говорять про те, що свого часу, коли Мати Божа разом зі своїм немовлям Ісусом Христом тікала від Ірода, її шлях пролягав саме через Оринин. І десь у цьому місці вона сиділа на камені й перепочивала, - розповідає місцевий житель, колишній голова сільської ради Валерій ГАЙШУК. - Розпочався дощ, а хтось із місцевих жителів прихистив жінку з дитям від негоди. Відтоді біля каменю забило джерело із цілющою водою. А Оринин будь-які природні катаклізми обходять стороною. Немає в нас страшних буревіїв, гроз, обледенінь. Кажуть, що це така благодать на село зійшла від Діви Марії.
Трохи вище від захованого в лісі таємничого джерела є ще вдовина криничка. Тут уже видно творіння не лише чуда, а й людських рук: муровані східці, дерев’яні лави, янголя зі складеними у молитві рученятами, відерце, кухоль, дерев’яний хрест. Облагородила це місце тутешня жителька Оксана Молоткова. У досить ранньому віці пішов із життя її чоловік, жінка важко пережила втрату. А трохи оговтавшись від трагедії, вирішила зробити щось на згадку для рідного села. Так і з’явилась вдовина криничка. Подейкують, що і тут у повітрі витає щось загадкове. Адже коли в Оринині засуха, місцевий батюшка разом із сільськими вдовами спускаються до кринички, читають молитви - і невдовзі йде дощ.  
Ще одне творіння орининчан розташоване в центрі села. Тут, у сільському скверику, 2009 р. з’явилася статуя Божої Матері. Цей монумент звели учасники так званої «четвертої хвилі еміграції», котрі через різні обставини були змушені покинути рідне село й вирушити за кордон. Але про свою малу батьківщину люди не забули й вирішили, щоб пам’ятали тут і про них, залишити таку от згадку. На освячення пам’ятника з’їхалося чимало священнослужителів різних конфесій. І навіть ті, хто їхав повз, зупинялись і приєднувались до урочистостей.
Унікальною пам’яткою на цих теренах є пам’ятний знак при в’їзді в село бійцям УНР. Нічого схожого в жодному селі нашого району, та й навіть у самому Кам’янці-Подільському, не знайдеш. А тут він має цілу історію. Розповідають, що в Оринині, на розі вулиць Лісової та Кам’янецької, в роки українських визвольних змагань було привезено на возах і поховано 21 вояка Української повстанської армії. Очевидці із уст в уста передавали, що серед них був один офіцер і рядові, однак хто вони і звідки - не відомо.
Місцева жителька Павлина Шипович на власні очі бачила, що тоді відбувалося, й своїми спогадами поділилася із автором книги про Оринин Володимиром Підгірним.
Греко-католицька церква, наймолодша православна церква Київського патріархату, костел  - Одного разу я, восьмирічна дівчинка, як завжди, гнала худобу (не пам’ятаю навіть, чи з пасовища, чи на пасовище) і побачила, що на полі за селом зібралося багато людей. Виявилося, що тут недавно відбувся бій. По полю, то тут, то там, лежали тіла загиблих, біля них валялися гвинтівки. Не знаю чому, але вбиті були в нижній білизні. Люди почали возами звозити загиблих до одного місця. Я налічила вісім убитих і погнала худобу далі. Наступного дня всіх поховали в одній могилі, - повідала Павлина Павлівна.
Відтоді на місці поховання селяни встановили кам’яний хрест, однак радянська влада наказала його розібрати, а камінь віддати на будівництво колгоспної комори. Через деякий час там же з’явився дубовий хрест, та й той через брак догляду з часом струхлявів, і його чимшвидше прибрали.
І лише 10 червня 2006 р. могилу воїнів УНР було знову впорядковано та встановлено пам’ятний знак. Між іншим, на ці роботи за ініціативи тодішнього сільського голови Валерія Гайшука також збиралися всім орининським миром. Допомагали підприємці й небайдужі люди. Тепер залишається сподіватися, що цю пам’ятку вже ніколи не зітре з лиця землі й сторінок історії занедбаність і людська неуважність.

ЛЕЛЕКИ ЗЛІТАЮТЬСЯ - ДІТКИ НАВЧАЮТЬСЯ

Не можна не звернути уваги на те, що в Оринині полюбляють гніздитися лелеки. Цих птахів тут доволі багато: на людських будинках, на стовпах, у полі. Кажуть, що це добрий знак, особливо для місцевого дитсадка «Калинка». Тут жартома натякають, що бузьки їм роботи прибавляють щороку, і навіть встановили дерев’яного чорногуза на своєму подвір’ї, аби всі знали, кому завдячувати наповнюваністю дошкільного закладу.
Вдовина криничкаЯкщо в інших селах садочки закриваються через брак дітей, то тут маленьких відвідувачів - хоч відбавляй. У невеличкому вузенькому приміщенні своє місце мають три великі групи. Загалом - 80 дошкільнят. Хоч тісно, та затишно. Видно, що недавно тут зроблено ремонти, іграшок вистачає. На вулиці є невеличка грядка, де дітлахи самостійно вирощують для себе городину: буряк, моркву, огірочки. Поруч - дитячий ігровий майданчик. А от він від осучаснення й реконструкції, мабуть, не відмовився б. Але це все у планах на майбутнє, як і добудова котельні для харчоблоку, розширення приміщення, подальші ремонти і вдосконалення.
Діють у селі й три школи: Орининська загальноосвітня школа-інтернат (140 сиріт з усієї Хмельницької області), загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (120 школярів) і школа мистецтв (146 дітей). Остання користується чималою популярністю не лише серед маленьких орининчан, а й серед дітей із сусідніх сіл. У школі є класи хореографії, фортепіано, бандури, піаніно. Тут навчають малюванню й різьбі по дереву. Примушувати дітей відвідувати цей заклад не потрібно. Швидше навпаки, іноді їх звідси не витягнеш. Результат, як кажуть, очевидний. Учні орининської школи мистецтв завжди беруть участь у різних конкурсах і, як правило, до рідного села без нагород не повертаються. Найбільше тут пишаються танцювальним гуртом «Екстрим», який має три вікові групи та купу запалу, натхнення і вправності (керівник Марина ЧОРНОБРОВА). Цього року на міжнародних змаганнях із хореографії в Болгарії вони вибороли перше місце. Скільки ж радості та гордості привезли юні танцюристи із сонячного узбережжя до затишного Оринина. А ще чималий стимул розвитку для своїх «колег по цеху».

ПРО МИСТЕЦЬКИЙ НЕБОСХИЛ

Як не дивно, але організовувати своє дозвілля в цьому селі вміє не лише молодь. Рік тому відірватись від власних домівок і телевізорів вирішили й місцеві пенсіонери, утворивши при сільському Будинку культури клуб дозвілля із запашною назвою «Любисток». Кілька вечорів на тиждень тут збираються чоловіки й жінки, аби поспілкуватися, поспівати пісень, продекламувати вірші, пограти в доміно та інші ігри. Своїми надбаннями не лише діляться одне з одним, а й влаштовують показові концерти для односельчан. Словом, таланти тут «б’ють» звідусіль. А скільки талановитих людей насіялося із орининської землі по всіх теренах України, і скількох митців вона притягувала до себе, мов магнітом.
У Хмельницькому проживає уродженка Оринина Елла МОЛДОВАН, кандидат економічних наук, яка має дві поетичні збірки: Непосидючий «Екстрим» у сонячній Болгарії«Полювання на муку» і «Тінь у шухляді». Вона друкувалася в «Літературній Україні», переможець різних конкурсів: «Болехівський літфест», літературний фестиваль «Сліва-фест», проект «Ніч Еротичної Поезії».
Член Національної спілки художників України, провідний живописець Гуцульщини, завідувач кафедри Косівського державного інституту Анатолій КАЛИТКО також родом із Оринина.
Уродженкою Оринина є і головний редактор газети «ПОДОЛЯНИН» Алла БАБЛЯК.
Ще одна зовсім юна зірочка мистецько-орининського небосхилу - Олександра КРИЛОВА. Сьогодні вона навчається в 10 класі місцевої школи, але вже вимальовує собі серйозне артистичне майбутнє. Вона - лауреат багатьох пісенних конкурсів, переможець третьої премії Міжнародного фестивалю української пісні в Івано-Франківську, власниця гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Мелодії Підкаменя». Привезла друге місце київського конкурсу відеороликів «Урок казки» в номінації «Чарівний голос».
Навідувались до Оринина і відомі в усій Україні творці. 1989 р. у сільській школі побували Марія Матіос, Микола Федунець і Павло Гірник. 2004 р. із презентацією своєї книги приїжджав Володимир Шовкошитний. А потім - дружина Володимира Підпалого - Ніла Підпала, Василь Овсієнко, літературознавець Елеонора Соловей. Гостювали в Оринині й нащадки самого Михайла Коцюбинського - його онук Ігор Коцюбинський, потім - Михайлина Коцюбинська.
Вахтанг Кікабідзе колись співав, що «мої роки - моє багатство». В Оринині його багатством є люди, які тут живуть, які переймаються розвитком свого села, дбають про його духовне й насущне. І доки скриня з цим скарбом не спорожніє, яскрава цятка на мапі Кам’янець-Подільського району не втратить своєї барви.

Автор:  Ганна РОГОЖИНСЬКА

Повернення до списку