Субота, 29 Січня 2022 р.
7 Вересня 2012

ВІД БОРОДІНО ДО «ЗАЛІЗНИХ ПЕРСНІВ»

ВІД БОРОДІНО ДО «ЗАЛІЗНИХ ПЕРСНІВ»«Земля тряслась, мов наші груди, змішались в купу коні, люди; за залпом залп і гуркіт всюди», – так яскраво описав криваву Бородінську битву в знаменитому вірші «Бородіно» російський поет Михайло Лермонтов. Сьогодні минає рівно двісті років з того часу, коли 7 вересня 1812 р. біля села Бородіно за 124 км на захід від Москви російські війська під командуванням Михайла Кутузова (132 тисячі чоловік і 624 гармати) зійшлись у герці з французькими військами під командуванням Наполеона I (135 тисяч чоловік і 587 гармат).

Бородінська битва вважається найкривавішою одноденною битвою в історії людства. За найскромнішими оцінками сукупних втрат, щогодини на полі гинуло 8500 чоловік, або що­хвилини – рота солдат. Втрати сторін, за різними оцінками, становили: у росіян – 38-45 тисяч чоловік, серед них 23 генерали, у французів – 30-35 тисяч чоловік, з них 48 генералів. «Бородінський бій був найпрекрас­нішим і найгрізнішим, французи показали себе гідними перемоги, a росіяни заслужили бути не­переможними», – так оці­нив цю битву Наполеон.

Серед тих, хто відзначився у битві під Бородіно, був 17-річ­ний прапорщик Володимир РАЄВ­СЬКИЙ. В історію він уві­йшов як поет, друг Олександра Пушкіна та «перший декабрист», адже був ув’язнений ще в лютому 1822 р. – задовго до повстання на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі. Яскрава сторінка біографії Володимира Федосі­йовича пов’язана з Кам’янцем-Поділь­сь­ким. Це організована ним у нашому місті співдружність однодумців під умовною назвою «Залізні персні».

Про Бородінську битву Володимир Раєвський писав у спогадах: «Про власні почуття я скажу тільки одне: якщо я чув далеко гул гарматних пострілів, тоді я був сам не свій від нетерпіння, і так би перелетів туди… Полковник це знав і тому, де потрібно було послати окремо офіцера з гарматами, він посилав мене». Під Бородіно Раєвського відрядили з двома гарматами в міс­цевість під назвою Горки. Нагородою за мужність і вправні дії юного Раєвського в цій битві стало вручення йому зо­лотої шпа­ги з написом «За хоробрість».

А далі були нові битви й походи, нові нагороди: орден Анни

IV ступеня, звання підпоручика, а 1813 р. – і поручика. У листопаді 1814 р. Володимир Раєвський повернувся в Росію із закордонного походу. В 1815-1816 рр. він був ад’ютантом командувача артилерією 7-го піхотного корпусу, що розміщувався в Кам’янці-По­дільському.

1816 року в місті над Смотричем з ініціативи Раєвського утворилося дружнє співтовариство з п’ятьох чоловік. Крім Володимира Федосійовича, до ньо­го входили: поручик Петро Григорович Приклонський, ка­пітан Семен Федорович Кислов­ський, штабс-капітан Єгор Іванович Губін і доктор Диммер – інспектор Поділь­ської медичної управи.

ВІД БОРОДІНО ДО «ЗАЛІЗНИХ ПЕРСНІВ»Через шість років Раєвський дав такі свідчення комісії війсь­кового суду (цитуємо мовою ори­гіналу):

«Дабы объяснить дело, я прошу покорнейше Комиссию военного суда позволить мне войти в нижеследующие подробности: 1816 года я был адъютантом ар­тил­лерии 7-го пехотного корпуса. В городе Каменце находилось тогда три генеральских штаба. Я был знаком со всеми адъютантами, но преимущественно с находившимися при корпусном начальнике князе Горчакове за адъю­танта поручиком Приклон­ским, при нем же по свите его императорского величества капитаном Кисловским. Мы как бы отдельно всегда были вместе, после того познакомились мы с доктором Диммером и Тамбовского полка штабс-капитаном Губиным (но колец еще не носили). Я сказал, что и самый рассудок не позволил бы мне сделать того теперь, что делал я шесть лет назад, вот почему: одни склонности, одна ветреность и одни расположения к удовольствиям нас связывали – мы проводили время, свободное от должности, в тех забавах, которые извиняются одной молодостью и которые вредят здоровью, и которым теперь рассудок не позволил мне то же, что я делал прежде».

Було надіслано запити іншим учасникам співдружності. Ось які відповіді надійшли з Рязані від Приклонського (теж наводимо мовою оригіналу):

«Судная комиссия, учрежденная при 6-м пехотном корпусе

32-го егерского полка над майором Раевским, просит Вас отвечать на нижеписанное:

Вопрос. 1-е. Во время нахождения Вашего в 1816 году в Каменце-Подольске в чем именно состояли связи Ваши с майором Раевским?

Ответ. Я в то время находился при господине генерале от инфантерии князе Горчакове, а господин Раевский был адъютантом у командовавшего артиллерией 7-го пехотного корпуса генерал-майора Анио, и потому мы часто виделись, особенно когда я был болен, господин Раевский, казалось, принимал во мне большое участие, равно и отставной ныне господин подполковник Кисловский. Господин доктор Диммер лечил меня, таким образом, составилась между нами приятельская связь без всякой цели, и в доказательство, что между нами не существовало никаких таинств, я нашел несколько писем господина Раевского, которые при сем представляю.

Вопрос. 2-е. Что означали по тем связям или союзу, существовавшему (как говорит Раевский) между Вами, им, Раевским, свиты его императорского величества капитаном Кисловским, Тамбов­ского пехотного полка штабс-капитаном Губиным и доктором Дим­мером, железные кольца, Вами и всеми вышеписанными лицами, носимые? Не принадлежал ли еще кто к сему союзу или сословию, и не было ли какого письменного по сему союзу постановления?

Ответ. Союз основан только быть может на каких-либо правилах, наша же связь основана была на дружественных расположениях друг к другу и с моей стороны от благодарности к вниманию, мне оказанному господами Раевским, Диммером, Губиным и Кисловским. Железные кольца были сделаны в залог дружбы и более из шутки. Я свое почти не носил. Постановлений никаких не было, ни письменных, ни даже словесных.

Вопрос. 3-е. Кто пер­вый из сословия Вашего предложил о кольцах, и от кого получили Вы для себя кольцо? Имеете оное теперь или кому отдали?

Ответ. На сей пункт я по совести верно отвечать не могу, так как прошло уже несколько лет, кольца же выдуманы из шутки. То, кто предложил об оных, и от Раевского или Диммера я получил оное, наверное, не упомню, ныне нашел я у себя сие кольцо и представил к его сиятельству Рязанскому господину гражданскому губернатору.

Вопрос. 4-е. Где кольца сии деланы? Не было ли на них какого девизу или просто гладкие?

Ответ. Кольца у всех были гладкие и без девизу, сделаны в Каменце, а кем – мне неизвестно.

К сим ответам отставной капитан и кавалер Петр Григорьев сын Приклонский руку приложил».

Із Твері надійшла відповідь від відставного підполковника Кисловського:

«Касательно железных колец – я по чистой совести ничего другого не знаю, как только то, что он, господин Раевский, вместе с господином доктором Диммером пришли в один день ко мне на квартиру, сколько я припомню, со своим вином и потчевали меня оным, взяли мой палец и надели железное кольцо, говоря, что это в знак будто бы дружбы и уважения ко мне, что я, правда, позволил им, дабы только спокойно с ними расстаться, и, сколько припомню, очень худой работы, которое я вскоре и выкинул. Но откуда те кольца и на каких осно­ваниях, я от них ничего другого ни словесного, ни письменного, окромя вышеписанного, ничего не слыхал. Между тем же, сколько я еще припомню, в Бару у помещика господина Подосского в гостях бросил, кажется, господин Приклонский такое же кольцо за печку, да и вообще считалось не секретом каким-либо, а шуткой все от господина Раевского, особливо же когда он и носил при всех. А после того вышеписанного прихода их на квартиру ко мне я, находясь еще некоторое время в Каменце-Подольске, кончил совершенно мое даже знакомство как с ним, господином Раевским, так и с господином доктором Диммером, в чем я свидетельствую на них самих и всех господ чиновников корпусной квартиры. Равномерно и с господином штабс-капитаном Губиным и поручиком Приклонским, окромя знакомства, никаких связей не имел».

Комісія з недовірою поставилася до всіх цих показань. Можливо, щось і було, йдеться у висновку з цього питання, але ко­місія допустила помилку, наді­славши підозрюваним запитання, які їх попередили про небезпеку та дали можливість знищити всі слі­ди цього товариства. «Треба було спочатку опечатати папери всіх цих осіб», – жалкувала комісія.

Крім свідчень, даних комісії Раєвським, Приклонським і Кисловським, жодних інших матеріа­лів щодо носіння залізних перс­нів у Кам’янці-Подільському ми не маємо. Тож у дослідників широке поле щодо припущень: від таємного гуртка «За­ліз­ні персні» до молодечих жар­тів, як стверджували самі підозрювані, чи навіть… масонської ложі. Тим паче, що пізніше Раєвський разом із Пушкіним був членом масонської ложі «Овідій» у Кишиневі, а Диммер очолював масонську ложу «Озіріс» у Кам’ян­ці-Подільському.