КАМ’ЯНЕЦЬКЕ ПЕРЕХРЕСТЯ РОСІЙСЬКИХ ПОЕТІВ

Перелік російських поетів, які в першій чверті XIX століття перебували на військовій службі в Кам’янці-Подільському, досі обмежувався двома іменами. Це Костянтин Батюшков і Володимир Раєвський. Але кілька авторитетних російських видань дають вагомі підстави для того, щоб цей список розширити та поповнити ще однією яскравою особистістю – поетом Денисом Давидовим, який на військовій ниві дослужився до генерала.

ЧОТИРИ ПОЕТИ В КАМ’ЯНЕЦЬКОМУ ФОКУСІ

Звернемося до найсвіжішої біографії Дениса Васильовича. Це книга російського письменника й військового журналіста Олександра Бондаренка «Денис Давидов», що побачила світ 2012 року в популярній серії «Жизнь замечательных людей». Кам’янець-Подільський (точніше, Кам’янець-Подільськ – у тодішньому усіченому варіанті написання назви міста) згадується в книзі всього один раз. Але контекст цієї згадки просто феноменальний, адже поєднує імена чотирьох першокласних російських поетів. Мова йде про те, що 2 червня 1818 року Денис Давидов у Кам’янці-Подільському написав Петрові Вяземському у Варшаву листа, в якому поділився враженнями від свіжого вірша Олександра Пушкіна, присвяченого Василеві Жуковському.

Денис Васильович захоплено сприйняв сильні образи Олександра Сергійовича: «И быстрый холод вдохновенья власы подъемлет на челе», «В дыму столетий», «И в нем трепещет вдохновенье». Але разом із тим і покритикував поета за перші чотири незрозумілі рядки, ще за одне місце, в якому не впізнав молодого Пушкіна, а також за рядки наприкінці послання, що дуже вже «змахували» на рядки дяді Олександра Сергійовича – Василя Львовича Пушкіна. Загальний висновок Давидова, висловлений у листі до Вяземського: «Вірш Пушкіна гарний, але не настільки, як тобі здається, і не найкращий із його віршів».

Як зазначають дослідники творчості Олександра Сергійовича, Пушкін міг дізнатися про ці критичні зауваження як від Вяземського, так і від самого Давидова. Але, так чи інакше, готуючи до друку зібрання своїх віршів, Пушкін викинув із первісного тексту послання до Жуковського перші чотири рядки та скоротив увесь кінець, зокрема й ті рядки, в яких Давидову почувся переспів Василя Львовича Пушкіна. Вірш став гармонійним і в усіх виданнях творів Пушкіна друкується в такому остаточному вигляді:

Когда, к мечтательному миру

Стремясь возвышенной душой,

Ты держишь на коленях лиру

Нетерпеливою рукой;

Когда сменяются виденья

Перед тобой в волшебной мгле,

И быстрый холод вдохновенья

Власы подъемлет на челе, –

Ты прав, творишь ты для немногих,

Не для завистливых судей,

Не для сбирателей убогих

Чужих суждений и вестей,

Но для друзей таланта строгих,

Священной истины друзей.

Не всякого полюбит счастье,

Не все родились для венцов.

Блажен, кто знает сладострастье

Высоких мыслей и стихов!

Кто наслаждение прекрасным

В прекрасный получил удел

И твой восторг уразумел

Восторгом пламенным и ясным.

Письменник Микола Задонський в історичній хроніці «Денис Давидов», написаній у 1944-1956 роках, так уявив можливу розмову Пушкіна з Давидовим:

«- От дивно! – зауважив Пушкін. – А Вяземський вважає моїм шедевром послання до Жуковського!

– Я знаю. Вяземський навесні писав мені про це, я не погодився. Як на мене, це послання не належить до найкращих твоїх віршів… Мені незрозумілі там перші чотири рядки… І весь кінець здається слабким, немов не тобою, а дядечком Василем Львовичем писаний, чую наспів його…

Пушкін високо цінував оригінальний поетичний талант Дениса Давидова. Його критичні зауваження, що різко розходилися із захопленими оцінками Жуковського та Вяземського, він вислухав уважно. Так, перші чотири рядки справді погані… Пушкін подумки тут же від них відмовився і, злегка змінивши другий чотиривірш, радісно посміхнувся.

– Правильно, правильно! Перші рядки не потрібні, почнемо відразу так:

Когда, к мечтательному миру

Стремясь возвышенной душой,

Ты держишь на коленях лиру

Нетерпеливою рукой…

– А кінець я теж скорочу, – додав він, – не хочу нічим на дядечка походити!».

ЯКИЙ ІЗ ДВОХ?

Звісно, Олександр Бондаренко не першим звернув увагу на кам’янецький лист Дениса Давидова до Петра Вяземського. Олександр Юлійович всього-на-всього процитував фрагмент із літопису життя та творчості Олександра Пушкіна, який почав укладати відомий пушкініст Мстислав Цявловський (1883-1947). Далі цю роботу продовжила його дружина Тетяна Цявловська (1897-1978), а після значної перерви літопис завершило нове покоління пушкіністів. Відомо три видання цього літопису – 1951, 1991 та 1999 років. Останнє з них, у чотирьох томах, найповніше. Бондаренко скористувався виданням 1991 року. В усіх трьох виданнях місцем написання листа вказано Кам’янець-Подільськ.

Звісно, Цявловський зазначив, звідки він почерпнув зміст листа. Це книга 22 історичного збірника «Старина и новизна», що побачила світ 1917 року. На жаль, заглянути в цю книгу нам не вдалося. Зате на очі потрапило інше видання того ж 1917 року – «Письма поэта-партизана Д.В.Давыдова к князю П.А.Вяземскому», що побачило світ у Петрограді. Очевидно, 1917 року листи Давидова до Вяземського було оприлюднено як в «Старине и новизне», так і окремим виданням.

Ось і лист, що нас цікавить. Проте місцем його написання зазначено не Кам’янець-Подільськ, а просто Кам’янець. Заглянувши до тому 14 славетного енциклопедичного словника видавців Брокгауза та Єфрона, переконаємося, що тоді в Російській імперії було два Кам’янці: Кам’янець-Литовський (містечко Брестського повіту Гродненської губернії, нині місто Кам’янець – один із районних центрів Брестської області Білорусі) та Кам’янець-Подільськ (губернське місто Подільської губернії). То з якого з цих двох Кам’янців писав листа Денис Давидов?

ПОДІЛЬСЬКІ ШАНСИ НЕВИСОКІ…

Звернемося до двох попередніх листів Давидова до Вяземського. Перший із них від 7 квітня 1818 року чітко зазначає місце написання – Новогрудок. Нині це місто в Гродненській області Білорусі, а сама область є північною сусідкою Брестської області. В цьому короткому листі Давидов повідомляє, що, згідно з його бажанням, його переведено в кінно-єгерську дивізію, яка стоїть в Єлисаветграді Херсонської губернії (нині Кіровоград – один з обласних центрів України), тому просить Вяземського адресувати листи туди, а не в Новогрудок, звідки він на днях виїжджає.

Наступний лист до Вяземського, датований квітнем 1818 року (числа не вказано), Давидов написав в містечку Ів’є (нині, як і Новогрудок, місто в Гродненській області Білорусі). Денис Васильович повідомляє, що він тепер у своїй бригаді, розташованій між містами Вільно (нині Вільнюс) і Гродно й просить Вяземського адресувати листи в містечко Новогрудок Гродненської губернії. Тож, можливо, цей лист написано раніше, ніж попередній, проте розміщено у виданні 1917 року після нього.

Нарешті, цитований уже кам’янецький лист (з оцінкою вірша Пушкіна) від 2 червня 1818 року. За травень листів до Вяземського немає, оскільки тільки 1 червня Денис Васильович отримав лист Петра Андрійовича, написаний 2 травня. Давидов навіть зауважив: «Не дивуюся повільності польської пошти; знаю, що скотинолюбство у верхній ступені в цього себелюбного народу». У цьому листі Давидов повідомив, що корпус уже виступив на нові квартири та що корпусна квартира буде в Умані (нині один із районних центрів Черкаської області). Справді, наступний лист Давидова Вяземському від 28 липня 1818 року написано з Умані.

Як бачимо, в ці переміщення Давидова від квітня до липня 1818 року набагато логічніше вписується білоруський Кам’янець, ніж Кам’янець на Поділлі. Тож, на нашу думку, лист Давидова з оцінкою пушкінського послання Жуковському написано в білоруському Кам’янці. Щодо Мстислава Цявловського, то, укладаючи літопис життя та творчості Олександра Пушкіна (а це колосальна робота), він за браком часу ретельно не проаналізував місце написання листа і механічно взяв Кам’янець-Подільський, який набагато (напевно, на порядок) відоміший за білоруський Кам’янець. А наступники, покладаючись на авторитет Мстислава Олександровича, цю помилку залишили невиправленою.

…АЛЕ НИТОЧКИ Є

І все ж заспокоїмо тих сучасних дослідників, які шукають зв’язки відомих письменників із містами та селами нинішньої Хмельницької області. Такий зв’язок у Дениса Давидова все ж є. Це його короткий лист Петрові Вяземському у Варшаву, написаний 23 квітня 1817 року в Старокостянтинові.

І ще одна тоненька ниточка. Перебуваючи у справах служби в Києві, Давидов побачив Єлизавету Антонівну Злотницьку, закохався в неї і зробив їй пропозицію (до речі, про неї він згадує в кам’янецькому листі від 2 червня 1818 року). Шлюб відстрочували через скрутне матеріальне становище нареченого, маєток якого після смерті батька все ще перебував під забороною, і майже всі доходи йшли на сплату покладених на нього казенних боргів. Друзі Давидова довели це до відома імператора, який звелів зняти борги і понад те призначив йому 6000 рублів щорічної оренди. Але під час частих поїздок Давидова 20-річна Злотницька закохалася в 28-річного князя Петра Олексійовича Голіцина та 1820 року вийшла заміж за нього. Це сильно зачепило за живе 36-річного поета, який висловив почуття, що хвилювали його, у вірші, написаному з великим сарказмом. Вважаючи, що оренду призначено йому лише з нагоди весілля, Давидов сповістив государя про те, що сталося. Проте оренду було залишено за ним.

Незважаючи на невдале сватання до Злотницької, Денис Давидов не залишився самотнім і невдовзі одружився з донькою генерал-майора Софією Миколаївною Чирковою. Шлюб виявився щасливим. У Давидових п’ятеро синів (Василь, Микола, Денис, Ахілл і Вадим) і три доньки (Юлія, Катерина та Софія).

Про Єлизавету Антонівну Злотницьку ми згадали не просто так. Одразу ж сплило запитання: а чи не донька вона Антонія Злотницького – останнього польського та першого російського коменданта Кам’янець-Подільської фортеці? Дати ствердну відповідь на це запитання допомогли генеалогічні дослідження російського історика Станіслава Думіна, а саме його праця «Злотницькі герба Новіна», опублікована в «Летописи Историко-родословного общества в Москве». Звідти довідуємося, що Єлизавета Антонівна Злотницька народилася 4 січня 1800 року й була донькою Антона Йосиповича Злотницького від його третього шлюбу.

ЩЕ ТРОХИ ПРО ДАВИДОВА

Тепер коротенько розповімо про життя та творчість Дениса Давидова. Народився майбутній поет 16 (27) липня 1784 року в Москві. Його батько, бригадир Василь Денисович Давидов, служив під командуванням Олександра Суворова. Денис отримав блискуче для свого часу домашнє виховання.

1801 року 17-річний юнак став юнкером у Кавалергардському полку і 1802 року одержав чин корнета. 1804 року «за писання обурливих віршів» його перевели в Білоруський гусарський полк. 1806 року Дениса Давидова зарахували в Гусарський лейб-гвардії полк. 1807 рік був початком бойової діяльності Давидова: його призначили ад’ютантом до князя Петра Багратіона. Узимку 1808 року в складі російської армії, що діяла у Фінляндії, Давидов пройшов разом з Яковом Кульневим до Улеаборгу, зайняв із козаками острів Карлое і, повернувшись до авангарду, відступив по льоду Ботнічної затоки. Денис Давидов був одним з організаторів і активним учасником партизанського руху під час війни 1812 року з французами. 1815 року він став генерал-майором, а 1831 року – генерал-лейтенантом. Помер 22 квітня (4 травня) 1839 року в селі Верхня Маза Сизранського повіту Симбірської губернії.

Денис Давидов був автором байок, сатиричних віршів, елегій, які увійшли до збірки 1832 року «Вірші». Відомий як співець гусарського братства й хоробрості. За оцінкою літературознавців, лірична поезія Давидова відзначається багатством ритміки та мелодики вірша, часто має романсовий характер.

На завершення подамо вірш Дениса Давидова «Неверной» – його прощальне послання, адресоване доньці колишнього коменданта Кам’янецької фортеці.

Неужто думаете вы,

Что я слезами обливаюсь,

Как бешеный кричу: увы!

И от измены изменяюсь?

Я – тот же атеист в любви,

Как был и буду, уверяю;

И чем рвать волосы свои,

Я ваши – к вам же отсылаю.

А чтоб впоследствии не быть

Перед наследником в ответе,

Все ваши клятвы век любить –

Ему послал по эстафете.

Простите! Право, виноват!

Но если б знали, как я рад

Моей отставке благодатной!

Теперь спокойно ночи сплю,

Спокойно ем, спокойно пью

И посреди собратьи ратной

Вновь славу и вино пою.

Чем чахнуть от любви унылой,

Ах, что здоровей может быть,

Как подписать отставку милой

Или отставку получить!

НАСАМКІНЕЦЬ

Цією публікацією «Подолянин» започатковує на сторінці «Кам’янецькі перехрестя» нову рубрику «Написаному вір, але перевір». У ній ми розповідатимемо про факти, оприлюднені в авторитетних виданнях, які практично всіма сприймаються як правдиві, але насправді, якщо копнути глибше та піддати їх критичному аналізові, виявляються хибними.