Четвер, 28 Березня 2024 р.
18 Жовтня 2013

СЛЬОЗИ БУЧИНСЬКОГО ТА ІНШІ ПЕРШІ ПРИЄМНІ РЕЧІ

Про урочисте відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету 22 жовтня 1918 р. написано вже чимало. Менше відомо, як почалися в ньому навчальні будні. Тож звернемося до опублікованих цього року спогадів літературознавця Леоніда Білецького, який прибув до Кам’янця для викладання в університеті ще 1 вересня 1918 р.

8 ВИКЛАДАЧІВ НА 300 СТУДЕНТІВ

95 років тому: урочисте відкриття університету. 22 жовтня 1918 р.На навчання в університеті прийняли близько 300 студентів, тож треба було розпочинати виклади, але, на жаль, ще не всі професори та доценти з’їхалися. Найбільше прибуло до праці на історично-філологічному факультеті: троє професорів – Іван Огієнко, В’ячеслав Петр і Василь Біднов, двоє приват-доцентів – Леонід Білецький і Михайло Драй-Хмара. Професор Костянтин Широцький через хворобу попросив на рік відпустку і від’їхав додому, а приват-доцент Іван Крип’якевич, що був на відкритті університету, повернувся до Львова з тим, щоби там завершити свої справи і аж тоді приїхати до Кам’янця для викладання в університеті. Не прибули зовсім Дмитро Шелудько і Степан Балей. Отже, могли розпочати виклади з класичної філології Петр, з української філології Огієнко, зі слов’янського мовознавства й літератури Драй-Хмара, з української літератури і фольклору Білецький та з історії української церкви Біднов. З тих чи інших причин не розпочалися виклади з історії України (Крип’якевич), з українського мистецтва (Широцький), з філософії (Балей) та з індоєвропейського мовознавства (Шелудько). Але, як зазначив Леонід Білецький, «на першому семестрі історично-філологічного факультету відсутність цих дисциплін не дуже була дошкульною, бо і ті виклади, що мали розпочатися, давали досить праці для молодих студентів і через це саме дисципліни неприсутніх викладачів цілком легко могли бути перенесені на другий весняний семестр 1918/19 академічного року».

Далеко гірше стояла справа на математично-природничім факультеті. Серед запрошених були присутні лише троє: професор Петро Бучинський (зоологія), приват-доцент Микола Чайківський (чиста математика) і асистент Микола Вікул (хімія). Не прибули до Кам’янця-Подільського професор Микола Столяров (чиста математика), приват-доценти Юліан Гірняк (хімія), Володимир Кучер (фізика) й Олександр Тисовський (ботаніка), а на інші численні дисципліни не було ще й кандидатів.

Ще гіршим був стан із лекторськими силами на богословському факультеті. Забезпеченою була лише кафедра історії української церкви згадуваним уже Василем Бідновим, тоді як на інші кафедри не було навіть і кандидатів. Зовсім без викладачів був правничий факультет.

«Таким чином, – писав у спогадах Леонід Білецький, – коли прийшов час починати виклади, виявилось, що фактично без шкоди міг би розпочати свою працю лише один факультет історично-філологічний, на інших факультетах повставала дилема: або розпочати виклади з тих дисциплін, які викладачами заступлені, а тим часом підбирати сили на вакантні кафедри, або відкласти взагалі виклади на двох останніх факультетах хоч на один семестр, поки не підійдуть нові сили. Обговорюючи це питання на засіданнях правління, професорської ради і так приватно, вирішили ми схилитися до першої думки: виклади розпочати по всіх факультетах з тими силами, як вже є, а тим часом підбирати нові сили, не чекаючи нового семестру. Таким чином, історично-філологічний факультет мав розпочати свою працю цілком нормально з першого семестру; факультети математично-природничий і богословський мали розпочати свою працю лише з тих дисциплін, викладачі з яких вже малися, а факультет правничий свою працю мав розпочати лише з другого весняного семестру».

ДРУГЕ СВЯТО УНІВЕРСИТЕТУ

1 листопада навчання в університеті розпочалося вступними лекціями. Першим за справу взявся ректор Іван Огієнко. Велика аудиторія №1, розташована на першому поверсі праворуч від вестибюлю, ломилася від студентів, приватних осіб і професорського складу університету. День початку викладів став другим святом університету.

У гарній промові, з якою ректор звернувся до студентів, він заохочував їх до науково-культурної праці, до наукових студій у всіх ділянках українознавства та інших галузей на добро української культури та українського народу. «Ця перша лекція, – згадував Леонід Білецький, – була справжнім тріумфом єднання професури й студентства в однім гучнім голосі першого викладу в мурах нового університету. Іван ОгієнкоСпостерігаючи те захоплення студентства, те підняття, той настрій, я був глибоко переконаний, що університетська наука в рідній мові без російських традицій в минулому, без тієї боротьби між реакційною професурою, цією бюрократією офіціальної науки і прогресивним ідеалістично настроєним студентством, витворить нову традицію, цілком відмінну від тієї, якою хворіла університетська робота в російських університетах… Українська професура, що вийшла зі студентських рухів, з революційних змагань української демократії, настроєна працювати в повнім контакті з українським студентством, нічим не спричиниться до вибухів антагонізму між професурою і студентством. А з другого боку, і студентство українське, повне ідеалізму й революційних змагань до нового національного, політичного і науково-культурного життя, теж не дасть приводу до боротьби з українською професурою в її академічній праці, скерованій лише на добро України».

Другу годину викладу Огієнко присвятив своїй дисципліні – вступу до історії української мови.

Другим почав виклади Василь Біднов. Його лекція стосувалася історії української церкви. Професор Біднов теми ясно не означив, але із самого викладу було яскраво видно, що автор на основі перебігу історично-церковного життя на Україні хотів довести ту велику роль, яку відігравали церква і релігія в українськім історичнім житті. На думку Білецького, лекцію виголошено дуже живо і цікаво.

Наступна лекція була в автора спогадів і стосувалася старих часів історії української літератури. «У своїй лекції, – писав Білецький, – я поставив завдання з’ясувати спадковість і наступність літературної традиції, починаючи від найдавніших часів аж до часів перед Котляревським. Після мене виступив з дуже гарною вступною лекцією Михайло Драй-Хмара, в якій з’ясовував ту велику роль у розвиткові української культури, яку мають знання мови й літератури інших слов’янських народів, особливо сусідніх. Викладена гарною мовою і з піднесенням, ця лекція зробила велике враження на слухачів».

Такими були перші чотири лекції на історично-філологічному факультеті. Далі розпочалися вступні виклади на математично-природничім факультеті.

СЛЬОЗИ СТАРОГО ПРОФЕСОРА

З огляду на те, що Микола Чайківський ще не приїхав, а прибув трохи пізніше, то вступна лекція припадала лише на одного професора Бучинського, який мав розпочати виклади з зоології.

Білецький писав у спогадах: «Професор Бучинський ще зле володів українською мовою, але ніхто з нас на цю тему з професором не говорив. Отже, ми властиво не знали, на якій мові буде його перший виклад. Визначений день наступив, і кожному було цікаво побути на вступнім викладі такого поважного вченого. Хоч для старого професора вступний виклад був необов’язковий, все ж професор Бучинський не хотів відходити від нашої молодої традиції і сам забажав вступний виклад дати. Пам’ятаю, то була вже вечірня година, горіла електрика. В першій аудиторії студентів було вже повно зі всіх факультетів. Професор Бучинський, вдягнений у чорну сюртучну пару, за чверть години перед викладом прибув до кабінету ректора, де ми всі його чекали. Наступив призначений термін, і ми всі пішли на чолі з ректором до першої аудиторії. Ми ввійшли перші, а наостанці увійшов викладач. При вступі його до аудиторії студенти і ми всі зустріли його гучними оплесками, і ректор увійшов на кафедру і в короткому слові привітав професора Бучинського, ознайомив студентів із його попередньою науковою діяльністю в Одеськім університеті і в Кам’янці-Подільському».

Леонід БілецькийПісля промови ректора Бучинський почав тихим голосом і українською мовою свій вступний виклад. Але то не був вступ до його дальших викладів зі своєї галузі, а слово незвичайної радості і щастя, що йому на старість усміхнулась доля послужити тому ж українському народові, але вже в ріднім його університеті. Він не знаходить слів для висловлення почуття вдячності українській владі, що задовольнила бажання місцевого населення, і ректорові Огієнку, що взявся цю справу організувати: «Дякую Вам, пане ректоре, за те, що Ви потрудилися на зорганізування університету власне в Кам’янці і дякую за те, що Ви й мене не забули». При останніх словах професор Бучинський розплакався.

«Цей несподіваний кінець на аудиторію зробив глибоке враження, – писав Білецький. – Всі відчули в словах старого професора якийсь глибокий сенс тієї ваги, яка відбувається в тих мурах, де раніше містилася російська технічна школа, а ще недавно під час війни стояли москалі та коні, тепер залунав голос старого вченого на українській мові в українськім університеті, голос, що краяв серце молоді і всіх нас присутніх своєю глибокою відданістю молодій високій школі й українській культурі. В цей момент зчинилася в авдиторії зворушлива абсолютна тиша під впливом картини: старий професор зі сльозами на очах і в голосі сходить з кафедри і простягає руку молодому українському вченому і ректорові як символові нового походу української науки на терени української провінції і глухого міста, якому років кілька тому може й не снилося тут мати університет».

Коли ректор піднявся назустріч Бучинському і руки обох з’єдналися, вся аудиторія зустріла цей момент одностайними оплесками й вигуками «Слава!». Через кілька хвилин, заспокоївшись, професор почав виклади із зоології – про структуру клітини, але вже російською мовою, вибачившись, що ще не зовсім опановував українську, щоби на ній почати такий спеціальний курс зі спеціальною термінологією як зоологія. Запевнив аудиторію, що в найкоротшім часі він перейде у викладах на мову українську.

Професор В’ячеслав Петр не робив вступної лекції, але, незважаючи на це, дехто з його колег пішов і на його виклад, який Петр розпочав із творчості латинського автора Катула.

Підсумовуючи, Білецький писав: «Зазначені вище вступні виклади піднесли настрій наш і всього студентства. Ми бачили, що кожний професор ставить перед собою завдання поважні і старається їх якнайкраще перевести в життя. Студентство відчуло, що воно має перед собою серйозних лекторів, які в цікавій зовнішній формі мають підносити їм і добрий науковий зміст».

СВІЖІ КАДРИ І ПЕРШІ КАНІКУЛИ

Ректорат університету постійно турбувався тим, що на математично-природничому та богословському факультетах багато кафедр не було заповнено. Іван Огієнко вживав усі заходи, щоби поповнити професорський склад новими силами. Передусім стали притягати авторитетні сили самого Кам’янця. Так, для викладання на богословському факультеті залучили магістра богослов’я, вчителя Подільської духовної семінарії Опанаса Неселовського на кафедру літургіки та протоієрея Юхима Сіцінського як приват-доцента кафедри церковної археології та мистецтва.

Далі стали вживати заходи, щоби перетягнути до Кам’янця наукові сили з інших міст України, передусім зі Львова тих, що вже призначені міністерством та посідали кафедри, але ще й досі не прибули до Кам’янця. Але, як зазначив Білецький, «в усіх нас було таке перше враження, що львів’яни не дуже мали охоту до нас їхати». Тоді ректор звернув увагу на інші культурні й університетські центри – Київ, Одесу, Катеринослав і Харків. Але на перешкоді до реалізації цього проекту стало повстання проти гетьмана Павла Скоропадського.

Петро БучинськийНезважаючи на неспокійний час, виклади в університеті не припинялися. Білецький писав: «Виконуючи певні громадські обов’язки, ми неухильно сповняли свій обов’язок і в університеті, підкреслюючи тим ту позицію, що академічне життя мусить іти нормально і не перериватися і на хвилину. Правда, того нормального академічного життя вже не було, бо багато студентів-мужчин покликав військовий обов’язок чи як старшин, чи в іншій ролі громадсько-адміністративних обов’язків. Завдяки цьому аудиторія кожного лектора зменшилась майже на половину. На викладах переважало жіноцтво, з мужчин були лише ті, що ніде не служили, були вільні від інших службових та громадських обов’язків або ті, що мали більше часу і могли віддаватися ще і університетським студіям. В такім напруженні проходив цілий місяць. Всі ми бачили, що відбувається історичний акт великої ваги, вірили, але не знали, яким фіналом він закінчиться. Найбільше ми побоювались за наш університет, бо не знали, яка сторона візьме перевагу, бо від цього залежала і доля нашого університету. Але не перший раз правда була на нашім боці… 14 грудня Директорія вступила до Києва, і по всій Україні влада на місцях переходила до керма Директорії. Це нам стало відомо 15 грудня, і того ж дня університет оголосив різдвяні ферії (канікули – О.Б.) і припинив свої виклади».

Ось такими були перші півтора навчальні місяці в університеті.