У ЦЕНТРІ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МІСТА
У центрі середньовічної частини Кам’янця-Подільського (сучасна адреса – Польський ринок, 1) стоїть Ратуша – пам’ятка архітектури XV-XIX століть (охоронний №738). Вона відома ще як будинок магістрату – польського (1496-1670 рр.), українсько-польського (1670-1790 рр.), українсько-польсько-вірменського (1790-1793 рр.). Ратуша є головним елементом в історико-архітектурному ансамблі майдану. В ній на другому поверсі засідали законодавча та виконавча влада міста (Лава і Рада).
Про кам’янецький будинок польського магістрату (Ратушу) відомо з описів у працях ХІХ – початку ХХ століття низки подільських дослідників. Це Вавжинець Марчинський, Юхим Сіцінський, Олександр Прусевич. Грунтовні дослідження, обстеження пам’ятки проведено у другій половині ХХ століття. Їхні результати опубліковано в роботах Євгенії Пламеницької, Юрія Нельговського, Анатолія Тюпича.
Про Ратушу в 1960-х роках написали статті Ніна Козлова, Іон Винокур, Юрій Нельговський. Ратушу описано у монографіях Миколи Петрова, Ольги Пламеницької, у дослідженні Володимира Александровича та інших науковців. Уперше Ратушу та вежу зображено на гравюрі Кипріяна Томашевича 1673-1679 років, де її позначено буквою F.
Забудова Кам’янця відбувалася відповідно до норм містобудування та управління за зразками європейських міст XII-XV століть, які мали магдебурзьке право. Міщани Кам’янця отримали привілей на самоврядування ще 1374 року, згідно з грамотою литовських князів Олександра та Юрія Коріятовичів. Адміністративним і торговельним центром, громадським осередком для всього населення міста тоді був майдан-ринок, розташований у північно-східній частині сучасного Вірменського ринку – біля П’ятницької церкви, яка не збереглася.
1430 року Кам’янець увійшов до складу Польського королівства та через два роки отримав підтвердження норм магдебурзького права за короля Владислава Ягайла (Ягелла). У середині ХV століття в центрі міста спорудили кам’яну Ратушу та вежу.
Будинок Ратуші двоповерховий, із підвалами. На відстані 3 м від його північного фасаду звели вежу. Після пожежі 1616 року вже наступного року під час ремонтно-будівельних робіт Ратушу та вежу об’єднали в один об’єм, розширили будинок приміщеннями з північного боку. Головний західний фасад підкреслював високий критий ганок із двома сходовими підйомами, а восьмиярусна вежа мала барокове завершення.
За описом Кам’янця-Подільського 1700 року, який після повернення міста від Туреччини до Польщі склала комісія державної установи (замку), подано неповну ревізію всього міста із зазначенням стану будинків, залишених земельних ділянок після виходу турків з міста у вересні 1699 року. Є там і опис Ратуші:
«…Ратуша мурована посередині польського ринку, до якої ведуть кам’яні сходи, зруйновані внизу, що потребують полагодження; в самій ратуші п’ять кімнат без печей і вікон, проте на двох вікнах залізні грати, троє залізних дверей, склепіння в кількох місцях пробиті польськими гранатами з великим руйнуванням, стіни значно потріскані, крокви і гонти старі попадали».
Відомо, що в першій половині XVIII століття (а саме 1738 та 1746 рр.) польський король Август ІІІ направляв спе-ціальні комісії у Кам’янець, до обов’язків яких входило вивчення благоустрою міста та вироблення програми дій щодо його впорядкування.
У фондах графіки Кабінету мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім.Василя Стефаника НАН України, серед матеріалів колекції Яна Гвалберта Павліковського, віднайдено оригінальний проект Яна де Вітте 1742 року. Це – «Проект фасаду Ратуші (польського магістрату) в Кам’янці-Подільському», де на фасаді Ратуші передбачалося розмістити пам’ятну таблицю на честь подільського воєводи Вацлава Жевуського, коменданта кам’янецького замку. Але, напевно, віднайдений проект залишився лише на папері.
Реконструкцію Ратуші, виконану 1754 року, пов’язують із діяльністю спеціальної комісії 1746 року під керівництвом архітектора Яна де Вітте. На фронтоні розмістили плиту з написом, що ці роботи 1754 року виконано коштом Подільського воєводства. Ми вважаємо, що, можливо, фасад Ратуші було реставровано згідно з проектом Яна де Вітте 1742 року, але зі змінами 1754 року, а саме, з доданням пам’ятної плити. Зберігся документ XVIII століття, в якому зазначено, що Ян де Вітте «в порядке заботы… принялся за реставрацию ратуши, позорного столба, башенных часов, которые помнили турецкое время, фонарей на тесаных столбах, и на каменное мощение некоторых площадей и улиц внес 8911 злотых». Вежа в цей період була надбудована сьомим і восьмим ярусами та отримала барокове завершення.
У ХІХ столітті в Ратуші до 1870 року перебував магістрат, а пізніше – управління міської поліції. Після пожеж 1817 та 1850 років були проведені ремонтні роботи будинку та вежі. На вежі зробили нове завершення, годинник і дзвони встановили 1884 року. Відбудови 
після пожеж змінили зовнішній вигляд фасаду Ратуші та небагато залишили від споруди середини ХVІІІ століття, а саме від колишніх декоративних форм.
Ратуша та вежа, як і вся забудова Старого міста, постраждали під час Другої світової війни. Будинок був без даху, перекриттів, віконних і дверних заповнень. У другій половині ХХ століття реставраційні роботи цієї пам’ятки виконувались почергово. Перша черга робіт проводилась у 1954-1955 роках під керівництвом архітектора Юрія Нельговського. В ході реставрації автор прагнув зберегти історичні риси пам’ятки на різні періоди побудови. Вежу було завершено у стилі ампір. Після проведених ремонтно-реставраційних робіт приміщення другого поверху Ратуші запропонували використовувати як «конторські», а підвальні приміщення – під склади.
Друга черга робіт на пам’ятці виконувалась 1973 року. Її автором був архітектор Анатолій Тюпич. Згідно з проектом (реставраційним завданням) планувалося відновити вежу на період ХVІІІ століття, а самі роботи визначено проводити почергово у три етапи: спочатку – протиаварійно-укріпні, далі – реставраційні роботи на вежі від рівня землі до початку сучасного обмежувального карниза, нарешті – реставрація верху вежі.
Роботи третього етапу реставрації вежі виконано 2008 року. Відтворено барокове завершення (на період ХVІІІ століття), покрито його листовою міддю, встановлено новий давній символ Поділля – «сонце».
Жанна КАРБОВСЬКА,
завідувач науково-експозиційного відділу історичного музею-заповідника.
Частина фото – з фондів НІАЗ «Кам’янець».