МАНДРУЄМО МІСТОМ

Кожне стародавнє місто, а Кам’янець-Подільський має щастя належати саме до таких міст, має багатющу та нерідко доволі заплутану історію, в якій переплелися долі не тільки багатьох людей, але й народів. Розплутувати клубок давніх подій можна по-різному. Історики, перелопативши в архівах чимало справ і нагромадивши достатньо матеріалу про якийсь період з історії міста чи з якоїсь проблеми його життєдіяльності, після творчого осмислення зібраного багатства видають на-гора товстезні монографії. Такі книги стають неоціненним подарунком для фахівців. Але звичайні кам’янчани та численні гості міста, що теж прагнуть пізнати його таємниці, потребують доступнішого та цікавішого викладу. Тож ідея захопливої мандрівки містом із попутним ознайомленням з подіями та людьми, пов’язаними з місцями, через які ми проходимо, лежить, як кажуть, на поверхні.

ВИБІР МАРШРУТУ

Якщо з ідеєю мандрівки все зрозуміло, то щодо реалізації задуманого виникає дві проблеми. По-перше, як грамотно прокласти маршрут подорожі? По-друге, в якому дусі вести виклад?

Директор видавництва «Абетка» Ярослав Сисин, який запропонував ідею мандрівки Кам’янцем-Подільським, допоміг розв’язати і дві вказані вище проблеми. З’ясувалося, що таку мандрівку для Львова вже здійснив Юрій Николишин. Три роки тому у львівському видавництві «Апріорі» побачив світ його 96-сторінковий путівник «Львів». То навіщо винаходити велосипед, якщо є чудовий приклад для наслідування?

Визначитися з маршрутом допоміг досвідчений кам’янецький екскурсовод Олександр Карбовський. Узявши за основу його пропозиції, ми і проклали маршрут мандрівки Кам’янцем-Подільським. Щоправда, є і відмінності. Так, Олександр запропонував почати подорож з Алеї закоханих, ми ж точку відліку нашої мандрівки змістимо на два квартали на схід – на майдан Відродження.

Отже, наша мандрівка розпочнеться в сучасному центрі Кам’янця-Подільського – на майдані Відродження, проляже через Новопланівський міст у Старе місто, де після відвідин основних пам’яток, зокрема і Старої фортеці, завершиться у давньому центрі міста – біля Ратуші на Польському ринку.

ВІД МАЙДАНУ ДО МОСТУ

Перш ніж вирушити в подорож, коротко ознайомимо читачів із нашим маршрутом. Отже, розпочнеться наша мандрівка на майдані Відродження. Тут у різні епохи випала нагода побувати російському імператорові Олександрові II, Головному отаманові Армії Української Народної Республіки Симонові Петлюрі, голові Народного Руху України В’ячеславові Чорноволу. Розташований поруч із майданом сквер Танкістів воскресить у пам’яті героїчні сторінки визволення міста від нацистських загарбників у березні 1944 року.

Далі ми спускатимемось вниз вулицею Князів Коріатовичів, яка своєю назвою нагадає нам про литовські часи в історії міста. Розташований зліва сквер «Гунські криниці» навіє нам розповіді про кочовий народ, шлях якого, цілком можливо, проліг дуже-дуже давно через наш край. Собор Олександра Невського, що височіє справа, – це пам’ять про будівництво наприкінці XIX століття в часи Російської імперії, знищення в часи більшовицького безбожництва та відродження в незалежній Україні величного храму.

Перетинаючи вулицю Шевченка, ми згадаємо не тільки геніального українського поета, що 1846 року побував у місті над Смотричем, але й низку пам’яток, на цій вулиці розташованих. Зокрема, про те, що першою в місті належну освіту дівчатам стала давати Маріїнська жіноча гімназія. Колишній будинок міської думи на розі з вулицею Соборною, де нині розмістився коледж будівництва, архітектури й дизайну, теж повідає чимало цікавого з кількох епох в історії міста.

 Шлях наш проляже попри два меморіальні місця – сквер Васильєва, названий у пам’ять про похованого тут генерала-майора інтендантської служби Сергія Васильєва, та сквер Молодіжний із монументом, що береже пам’ять про земляків, які загинули в Афганістані. Два будинки на початку вулиці Коріатовичів, яким понад сто років, де розмістилися бібліотека та банк, дозволять перегорнути нам сторінки розвитку в місті бібліотечної та банківської справи. 

А ось і Алея закоханих, Лебедине озеро – сучасні сторінки, на наших очах вписані в історію міста. Попереду величний Новопланівський міст, який у другій половині XIX століття дозволив Кам’янцеві з тісного півострова в лещатах Смотрича потужно вирватися на нові обшири та завзято взятися за їхнє освоєння. Незмінне захоплення викликає каньйон, який визнано одним із семи чудес Кам’янця.

На Новопланівському мосту завершиться невеличка наша мандрівка Новим планом. За мостом на нас чекає найцікавіше – магія Старого міста, дух глибокої старовини, дух міста-фортеці.

Уже з мосту видно частину східних оборонних споруд, зокрема Гончарську башту. До неї притулилася будівля колишньої єврейської синагоги, в якій у радянський повоєнний час відкрили ресторан «Стара фортеця».

ВІД МОСТУ ДО КОСТЕЛУ

У Старому місті першим нас зустріне Троїцький майдан, ім’я якому дала розташована тут давня Троїцька церква, знищена більшовиками та відбудована в наші дні. Нашим очам відкриються три колоритні споруди, розташовані поруч, але розділені вулицями. Це колишній готель «Бель в’ю», колишній будинок Шульмінських (Олександр Шульмінський і його дружина Олімпіада Пащенко зробили чимало для відкриття в місті університету) та колишній будинок пошти й телеграфу.

Йдучи попри ці будинку вулицею з оригінальною назвою – Зарванська, ми проминемо вишуканий будинок, в якому колись працював банк, а нині розмістився головний корпус коледжу культури та мистецтв, та вийдемо на Руський ринок. Тут нині настільки тихо, що важко уявити собі колишній гамірний Обжерний ряд.

Перед нашими очима постануть башта Стефана Баторія, яку називають ще Кушнірською та Семиповерховою, та Вітряна брама, що притулилася до неї. Колись це був основний в’їзд до міста з півночі (для подорожніх з Києва, Москви, Санкт-Петербурга). Внизу на березі Смотрича розташувалися унікальна оборонна Польська брама, Старий міст, а праворуч – колишній пивний завод, заснований німкенею Евеліною Юній, та порохові склади. На протилежному березі Смотрича розкинулися Польські фільварки. Ми ще їх побачимо, коли будемо на Замковому мості.

Від Вітряної брами звернемо на Татарську вулицю. Пройдемо мимо місця, де 1918 року згорів міський театр, тож буде нагода поговорити про Кам’янець театральний. Вулиця Татарська воскресить у пам’яті імена знаменитих кам’янчан, що тут мешкали – лікаря й історика Юзефа Ролле, статистика Карла Гульдмана, фотографа Михайла Грейма та його сина – художника Яна Грейма. Чимало цікавого повідає Петропавлівська церква – свідок шести століть з історії міста. Ще одна культова споруда на цій вулиці – колишній Казанський собор – тільки мріє про відновлення. Цим мріям реально підставляють плече професори й викладачі історичного факультету національного університету, корпус якого розташувався поруч у будинку колишньої чоловічої гімназії. Цікаво буде поміркувати і про загадкову назву Зантуської вулиці, що пролягла поруч.

Завершиться наша мандрівка Татарською вулицею відвіданням комплексу Кафедрального костелу святих апостолів Петра й Павла. Під Тріумфальною аркою, що веде на подвір’я костелу, загадувало бажання чимало людей. Щодо трьох з них – Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Петра Порошенка – ми точно можемо сказати, що їхні бажання здійснилися.

Звернемо ми увагу і на палац біскупа, в якому якийсь час розміщувалося міське училище, і на головний корпус міської друкарні, де первісно діяла католицька семінарія. Але звісно, в центрі нашої уваги буде сам величний костел. Не обмине наше око й дивовижу – прилаштований до костелу турецький мінарет, увінчаний статуєю Божої Матері.

ВІД КОСТЕЛУ ДО ФОРТЕЦІ

Ось ми і вийшли на центральний майдан Старого міста, а колись усього Кам’янця – Польський ринок. До нього та до розташованих у його центрі Ратуші й Міської (Вірменської криниці) ми ще повернемося. А поки що пройдемося північною та східною сторонами майдану, відомими у XIX столітті як Журавльовка та Суконка, оглянемо будинки, на цих сторонах розташовані. Далі ми оглянемо комплекс Домініканського монастиря (орден домініканців відомий у місті з XIV століття) та Домініканською вулицею вийдемо на ще один надзвичайно важливий майдан давнього Кам’янця – Вірменський ринок.

Тут теж є що згадати. І палац губернатора, що згорів 1920 року, де син Олександра Радищева приймав Тараса Шевченка, і музичну школу, засновану польським скрипалем, педагогом, диригентом і композитором Тадеєм Ганицьким, і період, коли 1919 року Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки, а в будинку окружного суду, де в радянські повоєнні часи розмістилася швейна фабрика, діяло Міністерство Збройних сил України.

Вулиця П’ятницька, що примикає до майдану, привабить нас будинком колишньої православної семінарії, де навчалися майбутні славетні українські письменники Степан Руданський і Анатолій Свидницький. Нині в цьому будинку розмістилася Картинна галерея, а в сусідньому – колишньому будинку руського магістрату – дирекція Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець».

Усе ще не покидаючи Вірменського ринку, ми глянемо за Картинною галереєю на фундаменти, що залишилися від Іоанно-Предтеченської церкви, а на розі Вірменської та Іоанно-Предтеченської вулиць завітаємо до колишнього палацу вірменського єпископа, де нині розмістився археологічний відділ музею, та його затишного дворика.

Фактично ми вже почали ознайомлення з вірменськими кварталами Старого міста. Продовжимо його, йдучи Вірменською вулицею мимо уцілілої Вірменської дзвіниці та руїн Вірменського собору, відбудувати який має намір вірменська громада міста. Звернувши вліво у Миколаївський провулок, ми оглянемо одну з найдавніших кам’янецьких церков – Миколаївську.

Спускаючись Вірменською вулицею, на якій Володимир Машков зняв низку епізодів фільму «Тато», ми дістанемося до величних фортечних казарм, де 1831 року штаб боротьби з холерою очолював молодий військовий лікар Володимир Даль. Продовживши шлях униз, ми вийдемо на Руську вулицю на березі Смотрича та дістанемося нею до Руської брами, яка в комплексі зі вже згаданою Польською брамою утворювала єдиний комплекс оборонних споруд. Продовживши внизу рух на захід, ми невдовзі, пробираючись крізь зарослі бур’янів, дістанемося до підніжжя Замкового мосту. Тут можна здійснити невеличкий перехід до дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви під скелею, а можна і зразу піднятися сходами на Замковий міст і глянути на Карвасари, де розмістилася ця церква, з висоти.

Про унікальність Замкового мосту, що проліг між двома правими берегами Смотрича, про сміливу гіпотезу, що цей міст збудували ще римляни в другому столітті, про те, чому в народі міст досі називають турецьким, можна говорити годинами. До того ж з мосту відкриваються чудові краєвиди Польських фільварків із Георгіївською церквою та Руських фільварків із Покровською церквою. Але попереду, одразу ж за мостом, нас манить Стара фортеця, на зустріч з якою з таким нетерпінням чекають усі гості міста, тож поспішімо до неї. Не забудьмо оглянути і Новий замок, зведений пізніше на захід від фортеці.

ВІД ФОРТЕЦІ ДО РАТУШІ

Назад ми знову повертатимемося через Замковий міст, тож буде нагода доповнити розповідь про нього новими фактами. А далі попри Міську браму (тут звернемо увагу, що це не зовсім точна назва пам’ятки), Вірменський бастіон (тут згадаємо про недавні важливі знахідки місцевих археологів, які дали нові ключики до трактування заснування Кам’янця) ми піднімемося до колишнього Тринітарського костелу, а нинішньої церкви святого Йосафата, переданої греко-католикам.

Далі наш шлях проляже невеличкою, але колоритною Старобульварною вулицею попри знайомий уже нам Вірменський ринок. Ми дізнаємося, чому цю вулицю офіційно називали Поліцейською, а в народі П’яною, побачимо будинок, що колись належав єврейці на прізвище Гітлер. І врешті ми вийдемо на майдан Польський ринок – кінцевий пункт нашої мандрівки. Пройдемося західною стороною майдану, яку в XIX столітті називали Шарлоткою, глянемо на колишній Францисканський костел на паралельній вулиці – звісно, що Францисканській, та зупинимося перед Ратушею.

Тут знову є про що розповісти, є про що послухати. І про засідання магістрату, і про кам’янецького ката, і про Устима Кармалюка, якого карали на цьому майдані, і про гірку воду з криниці, видовбаною в кам’яній товщі, і про годинник у центрі міста.

Ось таким вийшов план наміченої нами мандрівки, яка дозволить комусь освіжити, а комусь уперше пізнати незліченні таємниці стародавнього міста. Тож до зустрічі на маршруті!

(Далі буде).