ВІД ДВОХ ВАЛЕРІЇВ ДО ТРЬОХ ОЛЕКСАНДРІВ

Коли ця зустріч заздалегідь планувалася, якось не спало на думку, що понеділок 30 червня буде офіційним вихідним днем, оскільки День Конституції України, що відзначається 28 червня, цього року припав на суботу. І все ж запланована зустріч відбулася: 30 червня в гості до професорів, викладачів, докторантів і аспірантів історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка завітали з Києва три Олександри з Інституту історії України Національної академії наук України – всі доктори історичних наук, професори. Це Олександр Реєнт, Олександр Гуржій і Олександр Лисенко.

Плідна співпраця кам’янецьких істориків зі своїми колегами з Інституту історії України розпочалася давно. Біля її витоків стояли два Валерії, два випускники історичного факультету тодішнього Кам’янець-Подільського педагогічного інституту імені Володимира Затонського – Валерій Смолій і Валерій Степанков. І хоч доля розпорядилася так, що перший з них працює в столиці України, а другий – у місті над Смотричем, але творчі контакти між ними не обірвалися, тож у співавторстві двох Валеріїв видано на-гора чимало статей і монографії з історії Української національної революції середини XVII століття. Валерія Смолія в липні 1991 року призначили заступником директора з наукової роботи Інституту історії України, в грудні 1993 року колектив обрав його директором провідної наукової історичної установи України. 1992 року він став членом-кореспондентом, а через три роки – дійсним членом НАН України.

  Тепер представимо трьох гостей кам’янчан. Олександр Петрович Реєнт нещодавно, а саме 10 травня, відсвяткував 65-річчя. Народився він у Дяківцях Літинського району Вінницької облас-ті – малій батьківщині визначного українського письменника Михайла Стельмаха. 1975 року закінчив історико-педагогічний факультет Київського педінституту імені Горького, перебував на комсомольській роботі в рідному виші, очолював студентський будівельний загін «Славутич», що виконував роботи в Казахстані. 1977 року він назавжди пов’язав долю з академічним Інститутом історії, що 1990 року став Інститутом історії України. Тут Олександр Петрович пройшов шлях від аспіранта до заступника директора з наукової роботи, з 1999 року очолює відділ історії України ХІХ – початку ХХ століття. 2000 року Олександра Реєнта обрано членом-кореспондентом НАН України, два роки тому він очолив Національну спілку краєзнавців України. Як і Валерій Смолій, Олександр Реєнт є професором кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету, систематично читає лекції і в інших вишах.  

Олександр Іванович Гуржій народився 2 лютого 1955 року в Києві. Він син відомого українського історика, члена-кореспондента АН УРСР Івана Гуржія. Закінчивши 1977 року історичний факультет Київського університету, Олександр Іванович постійно працює в Інституті історії України, де пройшов шлях від стажиста-дослідника до провідного наукового співробітника. Досліджує переважно аспекти соціально-економічного розвитку та політичного становища України XVII-XIX століть. Від 2011 року почесний професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету. Олександр Іванович має літературний псевдонім – Давид Грай, видав кілька збірок поезій і оповідань.

Олександр Євгенович Лисенко – одноліток Олександра Гуржія. Він народився 27 червня 1955 року в селищі міського типу Катеринопіль Черкаської області. 1978 року закінчив історико-педагогічний факультет Київського педінституту імені Горького, працював у школі, музичному училищі, заочно навчався в аспірантурі. Від 1990 року Олександр Євгенович працює в Інституті історії України, від 2000 року – завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни.

Зустріч, що відбулася 30 червня, кам’янчани означили як науково-методичний семінар, а гості з Києва більше схилялися до того, що це був круглий стіл. Утім не стільки важлива форма, скільки суть розмови. А вона звелася головним чином до погляду на сучасні проблеми України крізь призму її історичного минулого.

Спілкування розпочалося зі вступного слова декана історичного факультету Володимира Дубінського, який представив гостей. Далі кермо він передав модераторові – доктору історичних наук, завідувачеві кафедри історії України Анатолієві Філінюку. Той підкреслив важливість співпраці з Інститутом для якісної підготовки фахівців в університеті.

Київські гості представили книги, видані за останній рік Інститутом історії України (усі вони надійшли в подарунок кам’янецьким дослідникам минувшини). Серед них капітальна 700-сторінкова праця «Велика війна і Україна. 1914-1918», підготовлена Інститутом (голова редакційної колегії – Валерій Смолій, відповідальний редактор – Олександр Реєнт). Власне, це тільки перший том двотомника, другий готується до друку. Це перше в українській історичній науці фундаментальне дослідження, присвячене Першій світовій війні, сто років з початку якої відзначається цього року. Олександр Реєнт зазначив, що в Європі Першій світовій війні приділяють значну увагу, а в радянській історіографії вона опинилася в тіні двох революцій 1917 року та громадянської війни. Олександр Петрович приділив увагу не тільки минулому, а й сучасному. Зокрема, він поділився враженнями від поїздки до Грузії, на простому прикладі показав суттєву різницю між нами й грузинами. Так, у Києві в аеропорту йому валізу обгорнули целофаном, а гроші за це пішли до кишені спритних хлопців, у Тбілісі все це було оформлено через касу та відповідні чеки.

Виступ усіх трьох гостей чітко був спроектований на сучасність, на розвінчування імперської ідеології «Русского мира», відомих російських гасел на кшталт «Севастополь – город русской славы», міфів про ледь не споконвічну належність Росії Криму, Півдня та Сходу України. Історики з Києва підкреслили значення революції Гідності, осторонь якої вони не стояли, тим паче, що Інститут історії України розташований на вулиці Грушевського, зауважили надзвичайну важливу річ для оптимістичної оцінки сучасних подій, продемонстровану Майданом, – те, що зберігся український код пам’яті.

Від кам’янчан виступили три доктори історичних наук, професори – Валерій Степанков, Олександр Завальнюк і Лев Баженов. Було висловлено побажання, щоб такі плідні зустрічі, як нинішня, проводилися частіше, скажімо, раз на семестр. Валерій Степанков підкреслив надзвичайну важливість Інституту історії України, який, на відміну від університетів, де кожен обмежений своєю тематикою, здійснює комплексний підхід до вивчення історії України. Завдяки фундаментальності досліджень Інституту за роки незалежності вдалося витворити власну концепцію історії України (за винятком хіба що періоду IX-XIII століть).

Ще одним підсумком зустрічі може стати висловлена Анатолієм Філінюком у завершальному слові теза: держава – це ми. Адже саме усвідомлення цього більшістю українців має стати надійною запорукою того, що Україна таки посяде гідне місце у світовому співтоваристві.