ПОСЛАННЯ З МИНУЛОГО: КРІЗЬ ТОВЩУ ЗЕМЛІ Й ПРОПАГАНДИ
…Вона лежала зовсім сама серед білих стін, прибита до постелі невблаганним болем. І знала, що це лише початок. Попереду – допити й тортури. Чи здатна вона, тендітна дівчина, пройти ці випробування? Чи вистоїть, чи не зрадить своїх побратимів? Ті, що за дверима, й не таких «розколювали»… Ледь зносячи біль і втрачаючи свідомість, кволими руками вона один за одним зірвала бинти з кривавих ран і втекла від своїх катів назавжди…
Так 26 грудня 1949 р. в Орининській районній лікарні закінчилося життя підпільниці, друкарки Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН «Тамари». Так на межі 40-50-х рр. ХХ століття одного за одним було знищено останніх героїв, котрі зброєю і словом боролися за свободу й незалежність своєї України. Кремлівська репресивна машина знищила навіть саму пам’ять про них, розуміючи, що їхній приклад самовідданості й любові до рідної землі – це надто велика загроза для великої держави СРСР, яка недарма у світовій історії залишиться назавжди як «тюрма народів» та «імперія зла».
Але навіть гинучи й не маючи жодного шансу на перемогу, герої того часу залишали для нас, нащадків, послання єдиним можливим способом – закопували їх у землю. Мабуть, дуже символічно, що незадовго до того, як українцям знову довелося проливати кров, боронячи рідну землю від зазіхань Кремля, одне з таких послань було знайдено на території нашого району – в лісі між селами Кадиївці й Залісся.
Молочний бідон, що містив чималий пакунок документів ОУН (Організації українських націоналістів), знайшов іще взимку 2012 р. вчитель багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру Юрій ТАРНАВСЬКИЙ.
– Це була зовсім випадкова знахідка, – розповідає Юрій Ростиславович. – Ми з товаришем їхали машиною і зупинились на узбіччі. Вирішили трохи пройтися лісом, подихати. Десь метрів за 50 від дороги я помітив ямку, в якій виднівся металевий предмет. Спершу подумав, що то якась труба. Трохи відгорнув землю і побачив, що то бідон. Ми його відкопали, але не наважувались зазирнути всередину – раптом там якісь отрутохімікати. Але ж було дуже цікаво, тому я обережно палицею підняв кришку і побачив тісно скручений сувій білого домотканого полотна. А під ним був пакунок з паперами і ще багато речей. Я не знав, що з усім цим робити, але й залишати в лісі не хотілося. Тому отак, разом з бідоном, привіз цей «скарб» додому.
Як ми уже розповідали в «ПОДОЛЯНИНІ» від 29 серпня, в бідоні знайшлися ще відрізи тканини, декілька десятків пар нових жіночих бавовняних панчіх, бритва, помазок, півпляшки одеколону, близько десятка нових кишенькових дзеркалець і деякий посуд. Усі ці знахідки тимчасово «переїхали» на горище, а от документи було просушено, відскановано й викладено на одному з інтернет-форумів. Там вони (ще 2012 року!) викликали справжню війну між українськими патріотами і проросійськими (а може, навіть і російськими) учасниками, тож адміністраторам довелося видалити тему. Це свідчить, що тема боротьби українців за свободу й незалежність України в ХХ столітті й досі залишається дуже гарячою, а крім того, й досі, як і півстоліття тому, активно спотворюється кремлівською пропагандою.
Тому кожна така знахідка документів ОУН є безцінною, а особливо – поза межами Західної України. І саме тому знайдені цього літа в Кам’янець-Подільському районі документи нарешті опинилися в руках науковців Центру досліджень визвольного руху, що у Львові. Тепер імена декількох наших земляків-героїв виринули з небуття.
– Очевидно, що архів було закопано підпільниками, пов’язаними із Кам’янець-Подільським окружним проводом ОУН, – розповідає керівник архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій УСАЧ. – Це сталося не раніше 1950 року. Наповнення архіву – переважно україно- та російськомовні інформаційні й пропагандистські матеріали, виготовлені в підпільних друкарнях ОУН ім.Миколи Міхновського, Тараса Шевченка, Ярослава Старуха-Стяга, Симона Петлюри, Дмитра Карпенка-Яструба. Їх підпільники розповсюджували серед місцевого населення, а також вели усну пропагандистську роботу.
Відомо, що підпілля ОУН мало цілу мережу конспіративних квартир у селах Кам’янець-Подільського, Орининського, Смотрицького, Віньковецького та інших районів. У селі Кадиївці, неподалік від якого і було знайдено архів, осередок підпілля ОУН почав діяти ще із вересня 1941 року. Тут підпільники мали аж п’ять таких конспіративних квартир. Примітно, що, плануючи зустрічі в Кадиєвецькому лісі, ними навіть не встановлювалися спеціальні паролі – тут вони почувалися цілком безпечно. В роботі осередку активно брали участь місцеві мешканці, за що були репресовані спершу нацистськими, а потім і радянськими спецслужбами. Фактично із Кадиївцями пов’язаний і один з останніх епізодів діяльності підпілля ОУН на території тодішньої Кам’янець-Подільської області – в ніч з 25 на 26 квітня 1952 р. тут були захоплені Михайло Ярчук («Скоб») та Володимир Гнибіда («Полюй»).
Очевидно, що найбільш цінними для дослідників виявились 8 фото. На цей момент вдалося встановити декого із зображених на них осіб. Це Василь Николин («Мороз», «Хмель», «Богдан»), уродженець с.Олексинці Борщівського району Тернопільської облас-ті – провідник Віньковецького надрайону ОУН; «Роман» – зв’язковий кур’єр Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН; підпільник Володимир Старенький («Богун»), уродженець Вінниччини, та друкарки Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН «Лариса» і «Тамара».
Долі їхні відомі. «Тамара» була важко поранена і захоплена у криївці в селі П’ятничани Орининського району 26 грудня 1949 року. В Орининській районній лікарні, де її тримали під наглядом, вона позривала бинти з ран і померла, стікши кров’ю. «Лариса» загинула 21 вересня 1950 року в бою на хуторі Кудринецька Зелена Мельниця-Подільського (нині – Борщівського) району Тернопільської області. Старенький («Богун») загинув 7 липня 1951 року в бою біля села Ожигівка Володарського району Київської області. «Роман» був захоплений біля села Чаньків Дунаєвецького району 4 жовтня 1951 року і перевербований – погодився співпрацювати із радянськими спецслужбами. Николин («Богдан») загинув в бою у Віньковецькому районі 20 листопада 1951 року. Не виключено, що хтось із зображених на цих фото осіб і закопав архів, але поки немає можливості встановити деталі.
Вдумайтесь, минуло вже 5-7 років після «Великої перемоги», в країні «мирний час» і повним ходом будується «світле майбутнє», а в цей час усе ще тривають криваві бої між силами Міністерства державної безпеки та борцями за волю України. Від нас всіляко це приховували, нам розповідали казки про «банди» зрадників, «посібників фашистів», «бандерівців». Кремль у своїй пропаганді й досі поширює цю брехню. Та сьогодні ми можемо взяти до рук папери, які чітко й без спотворень розповідають нам, за що і проти чого боролися наші з вами земляки в середині минулого століття.
«…не за Україну,
а за її ката довелось пролить
кров добру – не чорну;
довелось запить
з московської чаші
московську отруту…»
Цими словами великого Шевченка звертаються оунівці до учасників Великої Вітчизняної війни, котрі скаліченими повернулися додому. І наголошують, що, здолавши одного з найбільших ворогів цілого світу, – гітлерівську Німеччину, українці й інші народи СРСР досі залишаються в тюрмі іншого, не менш грізного ворога – Сталіна (більше того, сам факт перемоги Кремль зумів перетворити на потужну й ефективну пропагандистську зброю, якою користується й до сьогодні). Вони закликають боротися до повної перемоги й побудови вільної, незалежної української держави.
Поширюючи різноманітні пропагандистські листівки й брошури, оунівці прагнуть не дати українцям забути про терор, репресії, голодомор, про пограбування селян та їхнє безправне становище. Вони закликають опиратися русифікації, яку розпочала ще царська Росія, і яку агресивно продовжила Росія більшовицька. Більшість із них настільки актуальні, наче надруковані сьогодні. Вчитайтеся лише у деякі заголовки: «Україна має право виходу з СССР (з Конституції УССР)», «Як сталінські бандити господарять в Україні», «Чому ми боремось з московськими большевиками?», «Шовіністичне запаморочення і русифікаційна гарячка большевистських імперіялістів», «Як Москва нищила Україну», «Кто такие бендеровці и за что они борются», «Оповідання про те, як большевики революцію з’їли, як Сталін перевішав українських комуністів та про найвищих секретарів Компартії на Україні», «Більшовики – російські імперіалісти і носії російського расизму в Україні», «Наше становище до російського народу» тощо.
Прикметно, що оунівці чітко розділяють поняття російських народних мас – і кремлівської правлячої більшовицької верхівки, наголошуючи, що «ОУН бореться не проти російського народу, а за визволення України проти російсько-більшовицьких загарбників». У їхніх мріях – вільні й незалежні національні держави тих народів, що живуть на території СРСР (у тому числі й Російська держава), котрі мають між собою добросусідські відносини. Хіба ж не цього прагнемо і ми сьогодні?
Побачити на власні очі знайдені листівки можна буде і в експозиції Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника – нещодавно частину знахідки було передано в руки директора музею Віктора ТРАВІНСЬКОГО та головного зберігача фондів музею Лариси КРАВЧУК. Як зазначила Лариса Семенівна, до цього часу в музеї не було експонатів, пов’язаних з ОУН. В експозиції цей період був проілюстрований лише копіями деяких документів, тож поповнення фондів такою кількістю автентичних листівок є, безумовно, цінним.
– Для музею велика честь отримати таку рідкісну й важливу знахідку, – зазначив Віктор Травінський, – адже діяльність ОУН на нашій території є малодослідженою. Тому ми вже задумали провести наукову конференцію на тему ОУН, а самі листівки обов’язково будуть представлені в експозиції музею.
Отже, випадок допоміг нам отримати важливе послання з минулого. Гідний наслідування приклад Юрія Тарнавського, котрий зрозумів суспільну важливість цієї знахідки і передав її науковцям. На жаль, є факти, коли такі «скарби» потрапляють до рук «чорних археологів», які прагнуть щось заробити на цінних паперах і спродують їх колекціонерам. Та не для того наші земляки під страхом смерті ховали в землю свідчення своєї боротьби, щоб хтось потім мав собі наживу. Вони хотіли, аби рано чи пізно ми дізналися про їхні героїчні діяння й підхопили цю естафету самовідданого служіння своїй Батьківщині.
P.S. Що ж стосується цієї знахідки, то вона лише перша зачіпка, яка допоможе більше дізнатись про кам’янецьке підпілля. Ми звертаємось до мешканців Кам’янець-Подільського району, особливо сіл Кадиївці й Залісся, із проханням. Можливо, ви або ваші родичі є свідками діяльності ОУН, упізнаєте когось на фото чи вам щось відомо про підпільників, або свого часу бачили схожі на знайдені листівки чи брошури. Можливо, вам знайомі прізвища, вказані на рукописних зошитах: «Кудеяр» і «Шкварцетний Петро Микитович». У такому разі звертайтеся до редакції газети «Подолянин».