ВІН БУВ ЛІДЕРОМ

Завтра Володимирові ЯРЕМЧУКУ, який залишив помітний слід на Кам’янеччині, виповнилося би 75… На жаль, Володимир Андрійович не дожив до славного ювілею: вісім місяців тому, 14 березня цього року, він відійшов у вічність.

Народився Володимир Яремчук 22 листопада 1939 року на Волині – в селі Соснівка, яке за тодішнім поділом входило до Ляховецького району Кам’янець-Подільської області (нині, після повоєнних перейменувань, це Білогірський район Хмельницької області). У Кам’янці-Подільському юнак закінчив сільськогосподарський інститут і здобув фах ученого зоотехніка.

У ті часи неможливо було зробити серйозну кар’єру без вступу до КПРС. Тож не обминула ця чаша і Володимира Андрійовича. Більше того, в липні 1970 року він закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ. Це відкрило йому шлях до високих посад у Кам’янець-Подільському районі. Спочатку він працював у райкомі партії завідувачем відділу організаційної роботи, а далі другим секретарем райкому КПУ. Наступні 18 років, з 1980 до 1998 року, Володимир Яремчук був господарським керівником району на посадах голови райвиконкому, а в незалежній Украї-ні – представника Президента України, голови райдержадмі-ністрації, голови районної ради.

Господарські досягнення Володимира Андрійовича було відзначено двома орденами «Знак Пошани».

Але не тільки напруженою працею на чолі одного з найбільших районів України характеризувалося життя Яремчука. У березні 1996 року в одному з інтерв’ю Володимир Андрійович повідав: «Син Ігор закінчив Київську художню академію і тепер навчається на третьому курсі аспірантури у цій же академії. Невістка Олена – художник-графік. Те, що вони здібні й мають талант, аж ніяк не знімає проблеми працевлаштування й заробітку. Тому, як і кожного батька, чиї діти вчаться, мене також хвилює питання: куди підуть працювати син і невістка після навчання. Коли діти навідуються в гості, радію кожній зустрічі з ними, а також внукові Оресту, котрому минули два з половиною роки».

Вийшовши за станом здоров’я на заслужений відпочинок, Володимир Андрійович перебрався з дружиною поближче до сина – у Київ. Але й тут ветеран не сидів склавши руки. Він 2001 року став членом партії – всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», чимало потрудився над її розбудовою як перший заступник керівника департаменту кадрів, документообігу та управління громадськими приймальнями, керівник відділу кадрів у виконавчому секретаріаті ВО «Батьківщина», був із партією в часи її гучних перемог і гірких поразок.

Не забував Володимир Андрійович і Кам’янець-Подільський район, завжди цікавився його життям. Не забули тут і його: 16 грудня 2004 року районна рада ухвалила надати Яремчукові звання почесного громадянина Кам’янець-Подільського району.

На жаль, торік інсульт підкосив дружину Володимира Андрійовича. До бурхливих подій у державі, осторонь яких не стояв Володимир Яремчук, додалися й турботи про здоров’я найдорожчої людини. А тут же й простуда, яка далася взнаки не тільки для легенів, але й для серця: 14 березня 2014 року Володимира Андрійовича не стало. На похорони з’їхалися однопартійці з усієї України. Делегацію від Кам’янець-Подільського району очолював Микола Жоган. Поховали Володимира Яремчука на Байковому кладовищі. На свіжу могилу лягли вінки, зокрема від голови Верховної Ради України Олександра Турчинова, колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко.

– Я втратив частину свого світу, досі не можу відійти від смерті батька, – каже син Ігор. – Я безкінечно вдячний йому за все, за вміння бути толерантним, з розумінням ставитися до всього, що я робив. Він жваво цікавився тим, що діялося на Кам’янеччині, з нетерпінням чекав свіжого номера «Подолянина», який йому щоп’ятниці надсилала редакція. На його столику біля ліжка завжди лежала газета з Кам’янця.

А тепер надамо слово тим, хто добре знав Володимира Андрійовича по спільній роботі на Кам’янеччині.

Павло Гладченко, автор нарису про Яремчука в книзі «Працею звеличені»: 

– Значне підвищення рентабельності виробництва сприяло тому, що господарства вкладали значні кошти у розвиток соціальної сфери. У часи роботи Яремчука в районі здійснювалися активне капітальне будівництво та реконструкція промислових підприємств, доріг, розширення транспортної мережі, електрозв’язку, споживчої кооперації, забезпечення безперебійного автобусного сполучення, поновлення соціальної сфери, введення нових об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури.

Сергій Кротік, заслужений працівник сільського господарства України, с.Сокіл: 

– Узагалі, він був закоханий у наше село, мабуть, як і в усю Кам’янеччину, часто до нас приїжджав. Любив зустрічатися з людьми прямо на полі, на зернотоку, на фермі, цікавився їхніми проблемами, дослухався до думок. Він ніколи не забував привітати того чи іншого керівника 

агроформування району чи то з трудовою перемогою, чи ювілеєм, чи якоюсь нагородою… Коли 2002 року мене удостоїли ордена «За заслуги» третього ступеня, Володимир Яремчук уже мешкав у Києві. І наскільки я був вражений, коли він зателефонував мені пізно ввечері додому й поздоровив із високою нагородою, при цьому, як завжди, не забув передати привіт дружині, поцікавитися справами моїх синів.

Анатолій Ткач, заслужений працівник сільського господарства України: 

– У нього, як і у всіх нас, були школа, інститут, комсомол. Він невпинно працював і вчився. Став особистістю і керівником, який викликав повагу і захоплення у людей. Достойно здолав усі щаблі районної влади… Чітко і з наукової позиції керував справами. З його рук виросли чудові кадри – секретарі обкомів, голови обласних і районних рад, посли, керівники сільських промислових підприємств.

Геогій Грубі, заслужений енергетик України: 

– З великою повагою та вдячністю ставився й ставлюся я до Володимира Яремчука, який протягом усієї моєї професійної діяльності підтримував, допомагав порадою, добрим словом, йшов поруч.

Едуард Кульчицький, заслужений працівник освіти  України: 

– Це був талановитий керівник, здібний організатор народного господарства, добра й справедлива людина. Під його керівництвом район досягав вагомих результатів, економічно зміцнювались промислові та сільськогосподарські підприємства, зростали культура, освіта, медицина… Стиль керівництва Яремчука був вимогливий, спокійний, врівноважений і гуманний… До кінця життя я буду вдячний йому за сміливість при вирішенні моєї життєвої долі.

Лідія Скидан, голова райради у 1998-2002 рр.: 

– Він часто бував серед людей, у трудових колективах. Учасникам таких зустрічей імпонувало, що Володимир Андрійович багатьох людей знав в обличчя, не забував сказати про їхні добрі справи чи справи колективу, проте й міг суворо запитати за промахи й недоліки в роботі. Його турбота про трудівників району, пенсіонерів, дітей, інвалідів була не показною, а істинною.

Іван Посітко, голова Крушанівської сільради: 

– Неодноразово перебуваючи в трудових колективах колгоспу, він охоче спілкувався з керівниками середньої ланки, механізаторами, тваринниками, рослинниками, ділився враженнями, висловлював думку щодо впровадження у виробництво передових методів господарювання, а також високо цінив думку простих людей.

Василь Ковальчук, колишній секретар райкому КПУ та заступник голови РДА: 

– Це була розумна, зважлива, вдумлива, стримана і порядна людина. Він завжди уважно вмів вислухати, не гарячкував, коли було щось не так, не проявляв власних амбіцій. Йому було притаманне почуття гумору… Він дуже любив сім’ю, зокрема сина Ігоря та внука Ореста, гордився їхніми досягненнями, про що не раз розповідав під час зустрічей і розмов по телефону.

Зоя Ілясевич, почесний ветеран України: 

– У Володимира Андрійовича слово не розходилося з ділом. Був пунктуальним, виваженим, не підвищував голосу на підлеглих, людська порядність ніколи не покидала його… Він був лідером, за ним йшли, його поважали, з ним рахувались.