КИЇВСЬКИЙ НЕВИДИМКА РОДОМ ІЗ КАМ’ЯНЦЯ

Коли мова заходить про театр, ми згадуємо передусім акторів, режисерів і драматургів. Але сьогодні поговоримо не про них, а про театрального невидимку – суфлера. Він не виходить на поклони, про нього не пишуть газети. Але репутацію скількох акторів урятував у критичний момент саме суфлер, вчасно пошепотівши виконавцеві ролі несподівано забуту репліку.

Легендарним суфлером Київського театру російської драми імені Лесі Українки був Яків Блікштейн. Народився Яків Еммануїлович у Кам’янці-Подільському. Сталося це 5 березня (22 лютого за старим стилем) 1896 року.

Коротка біографія нашого земляка така. Театральну діяльність він почав наприкінці 1915 року в антрепризі Крамова. Від 1917 року до серпня 1923 року служив в Одесі в оперному та драматичних театрах, у 1923-1926 роках – в антрепризах Варського, Галентера та Догмарова. У 1926-1933 роках був суфлером Київського державного російського драматичного театру (з дня його заснування), у 1933-1949 роках – інспектором (так називалася адміністративна посада з організації глядачів), від 1949 року – знову суфлером театру. Помер Яків Блікштейн у середині 1970-х років у Києві.

Яків Еммануїлович був непересічною особистістю, його дотепні висловлювання пам’ятають досі. Нинішній художній керівник Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки народний артист України Михайло Резнікович зауважив, що Яків Блікштейн міг побіжно зронити всього одну фразу, яка відразу ставила все на свої місця. Одного разу він сказав режисерові: «Михайле Юрійовичу, подивіться, що робить цей актор, коли він мовчить». Резнікович спочатку не зрозумів, про що тлумачив йому старий суфлер. Тоді Блікштейн відповідав сам: «Він чекає на репліку!». Цим самим наш земляк тонко підкреслив важливу роль суфлера в театрі.

У післявоєнні роки, коли Блікштейн деякий час працював інспектором театру, одного разу до нього в кабінет, уже після початку вистави за п’єсою П’єра Бомарше з подвійною назвою «Божевільний день, або Одруження Фігаро», увірвався полковник. Він зі своєю супутницею запізнився і став вимагати, щоб їх пропустили в партер. Блікштейн розвів руками: «Нічим допомогти не можу» – і відправив їх на балкон. Полковник не вгавав і розкричався: «Неподобство! У вас взагалі якась плутанина. Неможливо зрозуміти, який сьогодні спектакль: «Одруження Фігаро» чи «Божевільний день»?». Блікштейн тут же парирував: «Вам надзвичайно пощастило: сьогодні Ви побачите одразу обидва спектаклі».

Якось, коли театр виїжджав на гастролі в Одесу, Яків Еммануїлович побажав актрисі Євгенії Опаловій творчих успіхів й «усіляких інших». Опалова зніяковіла: «Яшо, в мої-то роки?». На це Блікштейн зауважив: «Ну і що, Гайдна грають двісті років, і тим не менш він має великий успіх».

У нашого земляка була ще така повчальна притча. Коли театр у передреволюційні роки приїжджав у маленьке містечко, мешканці, люди не надто заможні, купували квитки на десяті-двадцяті ряди, а перші залишалися порожніми. Але коли в залі гасили світло перед початком спектаклю, ці люди короткими перебіжками просувалися вперед і сідали прямо перед сценою. Найчастіше це були малоосвічені і не дуже добре виховані глядачі. Вели вони себе відповідно: голосно розмовляли, лузали насіння. «Ось так і у нас в театрі, – говорив Яків Еммануїлович, – перші ряди пішли, а другі зайняли їхні місця».

Думається, ця повчальна розповідь і висновок Якова Блікштейна стосуються не тільки театру.

2001 року побачила світ книжка спогадів заслуженого артиста України, актора Національного театру російської драми імені Лесі Українки Олега Комарова «Театральні спогади. Оповідання». Окремий розділ у ній присвячено Якову Блікштейну. Головний редактор журналу «Український театр» Алла Підлужна у відгуку на цю книжку зауважила: «Театральний суфлер – фігура, що традиційно супроводжувалася безліччю акторських байок. Таким же постає зі сторінок спогадів Комарова і Яків Блікштейн, суфлер російської драми». За цим розділом державна телерадіокомпанія «Культура» підготувала 20-хвилинну передачу з циклу «Театральні силуети», яка так і називається «Суфлер Яків Блікштейн». Охочі зможуть знайти цю передачу на YouTube та дізнатися ще про низку театральних байок і комічних ситуацій, пов’язаних з іменем нашого земляка, який, щоразу будучи невидимкою під час спектаклів, зумів залишити невеликий, але помітний слід у театральному житті української столиці.