ПРО ХУДОЖНИКА-САМОУКА ГРЕНА. І НЕ ТІЛЬКИ

У Кам’янець-Подільському історичному музеї-заповіднику зберігаються понад чотири тисячі художніх творів, що мають значну історичну цінність. Більшість із них придбана у 50-80-х роках ХХ століття, коли музеєм керував Григорій Хотюн, століття від дня народження якого відзначалося 4 лютого 2015 року.

Григорій Миколайович закінчив Ленінградський інститут культури, здобувши спеціальність музеєзнавця. Проходив практику в Ермітажі, де ознайомився із шедеврами світового мистецтва.

Потяг до прекрасного не залишив Григорія Миколайовича і в провінційному Кам’янці, куди в лютому 1949 року його направили працювати директором міського музею. Він розпочав роботу в місті над Смотричем зі створення художньої ради з кам’янецьких краєзнавців, колекціонерів, митців, намагаючись використати їхні розум, знання, досвід на користь музеєві.

Завдяки спільним зусиллям, фонди музею поповнилися цінними колекціями робіт художників В’ячеслава Розвадовського та Володимира Гагенмейстера, які чимало внесли в культурне життя Поділля. Родина Дмитра Жудіна та його доньки Ольги, яка теж стала художницею, безкоштовно передала музею близько 600 картин, етюдів і малюнків Дмитра Ананійовича, який увійшов у подільське мистецтво наприкінці ХІХ століття.

Григорій Хотюн установив зв’язки з адміністрацією Музею східних культур у Москві, що дало змогу експонувати в Кам’янці-Подільському виставки митців Китаю, Японії, Індії.

1967 року в Ратуші були відкриті виставкові зали, де експонувалися роботи місцевих художників, картини з фондів музею, з Дирекції пересувних виставок СРСР та України. В цей час музей збагатився колекцією живопису, графіки і скульптури, що надійшли від художнього фонду Міністерства культури Української РСР.

23 лютого 1982 року урочисто відкрито художній відділ Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника, автором проекту якого був Григорій Миколайович Хотюн. Експозиція розмістилась у дванадцяти залах будинку колишньої Подільської духовної семінарії, який є пам’яткою архітектури кінця ХVІІІ століття. Окрім художніх полотен, в експозиції були представлені предмети художніх ремесел, тканини, фарфор, кришталь, меблі.

Окрасою експозиції стали картини художника-самоука Олександра Грена. Самобутній митець, вдумливий педагог, невтомний дослідник подільської старовини… Такою особистістю увійшов у літопис українського мистецтва Олександр Львович Грен.

Народився Грен 1898 року у Пскові в родині офіцера, нагородженого за участь у російсько-турецькій війні 1876-1878 років медаллю за відвагу. Чоловіки в родині Гренів традиційно ставали військовими, тому Олександра віддали в кадетський корпус. Однак військова справа мало приваблювала хлопця: найбільше він любив малювати.

Викладачем малювання в кадетському корпусі був Іван Мозолевський – художник-графік, учень Іллі Рєпіна та Івана Білібіна.

1917 року Грен мав закінчувати військове навчання, його чекала блискуча офіцерська кар’єра. Проте російська революція 1917 року поділила життя Гренів на дві частини: «до» 1917 року і «після»…

Грени втекли з революційної голодної Москви й опинилися в Кам’янці-Поділь-

ському. Через рік помер від тифу Лев Вікторович Грен – єдиний годувальник родини.

Діти залишилися без засобів існування.

Щоб вижити, брати Грени почали виготовляти на продаж механічні іграшки – солдатиків зі зброєю, зайців, що грають на барабанах. Але ці іграшки ніхто не купував. Потім помер від сухот брат Олександра, а сестра, плекана генеральська дочка, відправилася вчителювати в глухе подільське село. Олександр Грен залишився один. Почуття самотності не покидало його до кінця життя.

У листопаді 1920 року в Кам’янці-Подільському була знову встановлена, але цього разу на довгі роки, радянська влада. Щоб малювати пропагандистські плакати і лозунги, більшовикам були потрібні художники.

Після закінчення спеціальних художніх курсів Грен отримав дозвіл на малювання портретів вождів пролетарської революції: Володимира Леніна, Льва Троцького, Йосипа Сталіна. Незабаром йому запропонували викладати історію мистецтв у Кам’янець-Подільському інституті народної освіти (ІНО), пізніше він викладав малювання в різних міських школах. Його ученицею була Тетяна Яблонська – в майбутньому відома українська художниця, народний художник СРСР, Герой України (вона навчалася в п’ятій трудовій школі).

На той час Кам’янець-Подільський був прикордонним містом: через Дністер пролягав кордон із Румунією, через Збруч -із Польщею. Чимало кам’янчан і мешканців навколишніх сіл заробляли на хліб контрабандою та переправою через кордон утікачів із Радянського Союзу.

Спроба родини Яблонських перетнути кордон не вдалася, тому вони переїхали до Києва, однак Тетяна Яблонська ніколи не забувала про свого першого вчителя малювання – Олександра Львовича Грена.

Кам’янець-Подільський завжди славився базарами, яких на той час було шість. Грен був їх постійним відвідувачем, вишукуючи художнім оком старовинний одяг, рушники, хустки, килими. Щоб реставрувати старовину, навчився шити та навіть вишивати.

1926 року Грен написав портрет молодої жінки із села Крушанівка, де вчителювала його сестра Серафима. Подейкують, що зображена на портреті молода жінка була єдиним Греновим коханням.

У 60-ті роки ХХ століття Грен вийшов на пенсію й із запалом віддався улюбленій справі – малюванню, імпровізуючи в різних стилях. Так з’явилася картина «Подолянка». В подальшому палітра творця збагатилася роботами: «Відпочинок» (1974), «Праця» (1978), «Голуби, летіть!» (1983).

Головна героїня творчості Грена – подільська жінка: висока, струнка, з темними сумними очима та чітко окресленими бровами. Одягнена в традиційний подільський стрій: вишиту сорочку, горбатку (спідницю), на голові – убір з 4-5 хусток бурячкового кольору, одна з яких, мов чадра, закриває її обличчя. Оскільки грошей на натурниць у нього не було, кажуть, що цих жінок він малював із себе.

Художник згадував, що, побачивши вперше жінок-подолянок у народному одязі, він був приголомшений красою та цілісністю ансамблю жіночих постатей на тлі кольорових пагорбів.

Апофеозом творчості художника стала картина «Старе місто на Поділлі», своєрідна молитва на честь рідного міста.

Наприкінці 70-х років ХХ століття Грен представив свій творчий доробок у Києві, під час звітної виставки митців Кам’янеччини. Виставка мала великий успіх. Її відвідала художниця Тетяна Яблонська, що назвала Грена своїм учителем, який заклав підвалини її творчості. Це була слава, але прийшла вона запізно. 1983 року художник помер у самоті, нужді та горі, залишивши напризволяще свої картини.

Було створено комісію з оформлення творчого доробку Олександра Львовича Грена та передачі його картин до музею. До неї увійшли художник Борис Негода, науковий працівник музею Людмила Станіславська та директор музею Григорій Хотюн. Так твори Грена стали надбанням музею та однією з окрас його колекції картин.

Валентина ВОЛКОВА,

науковий співробітник історичного музею-заповідника.