ЯК ЗМІНЮВАЛАСЯ ВІЗИТКА ДАВНЬОГО КАМ’ЯНЦЯ

Невеличку Старобульварну вулицю в Старому місті я пам’ятаю ще з 1960-х років, коли щодня ходив нею, добираючись із Підзамча на заняття в першій школі. Щоправда, тоді вона мала, відповідно до радянських традицій, іменну революційну назву – імені Урицького. Сьогодні саме Старобульварною вулицею тисячі й тисячі туристів, оглянувши Кафедральний костел й Ратушу, прямують до Старої фортеці. Нею колись курсували міські автобуси, а тепер – здебільшого маршрутки. Усе це я веду до того, що невеличка Старобульварна вулиця є однією з головних магістралей Старого міста, яке в свою чергу є серцем старовинного Кам’янця. Тобто, Старобульварна вулиця – це візитка давнього Кам’янця.

Згадав я про Старобульварну вулицю неспроста. Адже 18 квітня, ми відзначатимемо День пам’яток історії та культури. Це свято 23 серпня 1999 року встановлено Указом Президента України Леоніда Кучми «на підтримку ініціативи вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам’яток історії та культури». Вперше його відзначено 18 квітня 2000 року. Отже, цього року маємо 15-річчя свята.

У світі цього дня відзначається Міжнародний день пам’яток і визначних місць. Його девізом стали слова: «Збережемо нашу історичну батьківщину». Цей день встановлено 1982 року асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’яток і визначних місць (ICOMOS), створеної при ЮНЕСКО. Свято відзначається у світі з 18 квітня 1984 року. Його мета – привернути увагу громадськості до питань захисту і збереження всесвітньої культурної спадщини.

Зробивши невеличкий екскурс в історію свята, повернемося до Старобульварної вулиці в Старому місті, яка, безумовно, теж є частиною культурної спадщини. Але ж як вона змінилася буквально за століття!

Наприкінці XIX – на початку XX століття це була Поліційна вулиця. Адже поблизу – в Рату-ші – розміщувалося поліційне управління, а на самій вулиці стояв будинок, в якому мешкав поліцмейстер. Я вже цього будинку не застав. У 1960-х роках тут стояв газетний кіоск, у якому я, будучи шестикласником, купував «Советский спорт», щоб детальніше дізнатися про перебіг матчів чемпіонату СРСР із футболу. У наш час будинок поліцмейстера частково відбудовано: тут розмістилася кав’ярня, яка так і називається – «У поліцмейстера».

Чому ж будинок поліцмейстера відбудовано частково? Бо інакше він би перегородив сучасну Старобульварну вулицю. Тодішня Поліцейська вулиця не йшла прямо, а звертала вбік за будинком поліцмейстера. Чи не тому її в народі називали П’яною?

Отже, як бачимо, вулиця не тільки змінювала назви, але й змінила трасування. Цікаво глянути на фото Старобувальварної вулиці, коли на ній ще не було двох готелів і піцерії. То зовсім інша вулиця, зовсім не схожа на сучасну. Цікаво, якби мешканця Поліційної вулиці початку XX століття перенести в часі із зав’язаними очима на сучасну Старобульварну вулицю й скинути йому пов’язку з очей: чи упізнав би він хоч трохи рідну вулицю?

Як бачимо, історичне середовище в історичному місті змінюється. І в цьому немає нічого дивного: вихори воєн і революцій ХХ століття не особливо сприяли збереженню історичної спадщини. Та й мирні режими більшовицького волюнтаризму та сучасного дикого капіталізму теж не особливо переймаються історичними забудовами минулого. Розташований неподалік від Старобульварної готельний комплекс «Клеопатра» на Татарській – яскраве свідчення повного нехтування старовиною. Тому в Старому місті тим, хто його знає з далекого дитинства, приємніше прогулятися, скажімо, вірменськими кварталами, ніж ніби то відбудованими вулицями в центрі Старого міста – на кшталт Старобульварної.

У дев’ятнадцятому, а тим паче в ще давніші століття не було жодних Міжнародних днів пам’яток і визначних місць чи Днів пам’яток історії та культури. Недарма, в XIX столітті навіть планували знести Ратушу, щоб на її місці звести в центрі міста православний соборний храм. І знесли би – рука не схибила би, та, на щастя, коштів забракло на такий грандіозний проект. Сьогодні таке нещастя ні Ратуші, ні Міській (Вірменській) криниці, що стоїть біля неї, не загрожує. В набагато гіршому становищі давні житлові будинки. Вони, справді, можуть зникнути. Наочний приклад «Клеопатри» засвідчує це з великою переконливістю.

Спливуть століття. І, можливо, в якомусь із них визнають пам’ятками архітектури початку XXI століття готелі на Старобульварній, «Клеопатру», низку інших новобудов-відбудов у Старому місті. А, можливо, наші нащадки захочуть по-справжньому відтворити дух стародавнього Старого міста? Принаймні, віриться, що не до кінця витравлять із нього божественний запах старовини.