МУЗЕЙ НА ЗЛАМІ ЕПОХ

Сьогоднішня наша розповідь про Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник стосуватиметься останніх років комуністичної влади та першого 20-річчя незалежної України. На цей перехідний період керувати музеєм випало послідовно двом жінкам – Стефанії Баженовій і Людмилі Станіславській.

В АВАНГАРДІ ПЕРЕМІН

1984 року музей очолила Стефанія Баженова, яка пройшла всі щаблі музейної справи, зарекомендувала себе компетентним спеціалістом, умілим організатором. Стефанія Едуардівна об’єднала колектив навколо амбітної мети – піднесення музею до рівня найкращих в України. Незабаром музей і його Стара фортеця стали візитною карткою Кам’янця-Подільського. Через місто пролягали 10 всесоюзних туристичних маршрутів від республік Прибалтики, Молдови до Середньої Азії. 1989 року Кам’янець-Подільський історичний музей відвідали 304 тисячі екскурсантів – це рекордне досягнення за всі часи його існування. Було прочитано 408 лекцій, з них 40% – для жителів села. У фондах на 1990 рік було 94 тисячі експонатів.

Музей добре знали не тільки в Україні. Виставки з фондів музею з успіхом демонструвалися в Болгарії, Польщі. В Ташкенті експонувалися роботи В’ячеслава Розвадовського, чиє ім’я пов’язане не тільки з історією України, але й Узбекистану.

Документи і колекції музею служили основою для написання дисертацій і монографій для науковців Інституту історії Академії наук УРСР, викладачів інститутів Хмельниччини.

Завершилася реекспозиція художнього відділу в розділах «Західноєвропейське мистецтво ХVІІІ-ХІХ ст.», «Українське та російське мистецтво ХVІІ – початку ХХ ст.», «Українське радянське мистецтво». На огляд було представлено понад 600 картин, графічних робіт, скульптур. Створено путівник по експозиції.

Перебудова 1985-1990 років докорінно змінила роботу музею. Одним із здобутків гласності стала «ліквідація білих плям» історії. Це стосувалося політичних дисидентів, заборонених літературно-мистецьких течій, правди про голодомор 1932-1933 років, сталінських репресій. Під час реекспозиції музейних відділів, відповідно до перебудови історичної науки, демонтовано ідеологічно застарілі експозиції.

В умовах зростання національного самопізнання народу зріс інтерес до його коренів і витоків. У школах і вишах ввели нову дисципліну – «Етнографія і фольклор України». 1986 року на базі музею відбулася конференція «Проблеми етнографії Поділля», яка стала поштовхом до роботи музею в напрямку народознавства. Наприкінці 1989 року розпочалося створення в музеї етнографічної виставки, над якою активно працювали наукові працівники Тетяна Корчиста (Карпова) та Жанна Соломко (Карбовська). Автор проекту – заступник директора музею Людмила Станіславська.

Наприкінці 1980-х років у музеї організовано культурно-масовий відділ, який очолила ентузіаст своєї справи Галина Юркова. Побільшало музейних форм масової роботи: прийом у жовтенята, піонери, вручення в стінах музею комсомольських квитків, ленінські уроки, уроки мужності, зустрічі з ветеранами праці та війни, воїнами-інтернаціоналістами. При музеї створено клуби «Патріот», «Подвиг», «Юні друзі музею». Щорічно проводилося соцопитування «Музей і відвідувачі» з аспектів освітньої та виховної роботи. Започатковано програму «Музей – школі та вузу».

У міні-автобусі працівники музею здійснювали комплексні поїздки в навколишні села, де збирали експонати та проводили масові заходи. Археолог Лідія Кучугура досліджувала пам’ятки палеоліту Середнього Подністров’я та Поділля, давньоруські поселення.

У травні 1990 року в пристінному корпусі фортеці відкрився перший розділ етнографічної виставки «Декоративно-прикладне мистецтво Поділля», експонати якої складалися з тисячолітнього доробку подільських гончарів, ковалів і кушнірів, вишивок, зібраних засновником музею Юхимом Сіцінським. Розділ «Свята і обряди подолян» відображав культові свята українців у поєднанні з музичним оформленням. Того ж року музей у міському Будинку культури урочисто відзначив столітній ювілей. До цієї дати вийшов спецвипуск газети «Прапор Жовтня», змонтовано фільм про роботу музею, організовано виставку в Ратуші, проведено міжнародну конференцію «Музей і Поділля». До відкриття виставки художник Борис Негода створив оригінальні плакати та запрошення.

1991 року з розбудовою Української держави актуальним стало питання наукового дослідження проблем регіональної історії. В архівах відкрилися заборонені фонди, що спонукало наукових працівників досліджувати нові теми. Так, науковий працівник Ігор Данілов був відряджений у військово-історичний музей Ленінграда опрацьовувати документи з фортифікації кам’янецької фортеці ХVІІІ ст. Науковий працівник Жанна Соломко (Карбовська) вивчала тему «Одяг Поділля та його оздоблення» в бібліотеці ім.Вернадського в Києві. Завідувач відділу Віталій Лозовий у Центральному державному архіві в Києві досліджував документи доби революційних подій на Поділлі 1917-1920 рр., науковий працівник Марина Конишева вивчала архіви обласного відділу КДБ. На основі досліджених матеріалів працівники музею Віталій Лозовий, Валерій Нестеренко, а пізніше Анатолій Скрипник захистили кандидатські дисертації.

1990 року Кафедральний костел передали католицькій громаді міста, хоча в ньому залишилися деякі експонати з фондів музею. У вільний від богослужіння час наукові працівники проводять там екскурсії.

1991 року міськвиконком передав на баланс історичного музею-заповідника приміщення колишньої духовної консисторії та житловий будинок, в якому з 1994 року розташувалося фондосховище музею. У травні 1995 року передано приміщення в центрі міста (Соборна, 29а), де музей організував виставкову залу, влаштував салон із продажу картин місцевих художників.

У НОВОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ

Зміни державного устрою в країні збіглися зі змінами в музейній справі – стало зрозумілим, що музей має знайти нові форми та методи взаємодії із суспільством. Унаслідок децентралізації управління, вищі органи влади передали утримання музеїв міській владі, залишивши за собою загальне керівництво.

Взаємовідносини керівництва музею та місцевих органів влади – досить складний процес, що потребував серйозної підготовки, навичок дипломатії, особливої харизми керівника. Такі риси притаманні Людмилі Станіславській, директору історичного музею-заповідника в 1997-2010 рр. Під її керівництвом створено основні експозиції і стаціонарні виставки в музеї.

1999 року Хмельницька обласна рада затвердила програму, на основі якої Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури та містобудування розробив 11-річну «Перспективну програму консерваційних і реставраційних робіт комплексу Старого і Нового замків».

Міська влада взяла курс на перетворення Кам’янця на туристичний центр, своєрідну Мекку туризму.

У 1999-2008 роках із державного, обласного та міського бюджетів освоєно 9 млн. 472 тис. грн. на ремонтно-реставраційні роботи на п’яти пам’ятках архітектури – об’єктах музею. Найбільше зроблено в Старій фортеці: реконструйовано пристінний корпус, проведено розчищення та консервацію Водної, Нової Західної, Білої башт, замінено гонтове покриття. До фортеці підвели воду, облаштували автономне газове опалення.

У Ратуші, пам’ятці архітектури XIV-XVІІІ ст., реконструйовано приміщення другого поверху, розчищено підземелля, перекрито дах. У Картинній галереї, фондосховищі, адміністративному будинку замінено системи опалення, освітлення, сигналізації. Відреставровані об’єкти потребували нових експозицій, тому в підземеллях та окремих баштах Старої фортеці влаштовано експозиції, що відобразили її історію на тлі історичних подій, зокрема «Штурм Кам’янця турками». Відвідувачі у фортеці могли спробувати своє вміння у стрільбі з луків та арбалетів.

Співробітники музею стали працювати над створенням тематико-експозиційного плану історичної експозиції, що потребувало концентрації багатьох знань і умінь. Так, 2001 року на основі плану, який склала археолог Лідія Кучугура, відкрито відділ археології (або музей старожитностей). Підбір експонатів і науково-експозиційну роботу здійснили головний зберігач фондів Лариса Кравчук, завідувач історичного відділу Валентина Соловей, художнє оформлення експозиції взяв на себе художник Володимир Лашко. Наукову консультацію надавав професор Іон Винокур, який передав музеєві 300 експонатів.

2001 року в підземеллі Ратуші відкрито експозицію «Судочинство в Кам’янці-Подільському періоду Середньовіччя». У 2003-2004 роках в її відреставрованих залах на другому поверсі створено два комплекси експозицій: «Історія грошового обігу на Поділлі» та «Історія магдебурзького права». Основою для першої експозиції стала колекція монет і паперових грошових знаків – 24 тисячі одиниць. Творче ядро у складі Станіславської, Кравчук, Лашка активно створювали експозицію; їм допомагали наукові працівники Олександр Столяр, Анатолій Скрипник. Стилізована під старовину центральна зала Ратуші стала місцем проведення конференцій, презентацій, прийому делегацій.

Після ремонту в Картинній галереї активізувалася робота відділу. Його завідувач Світлана Кабачинська налагодила творчі зв’язки з художніми музеями Києва, Хмельницького, Чернівців, тож жителі міста могли ознайомитися з роботами видатних українських художників. У відділі проводилися зустрічі з художниками, мистецькі вітальні.

У травні 2009 року на території Старої фортеці, в пристінному корпусі, відкрито історичну експозицію «Поділля у ХХ – на початку ХХІ століття». Автором концепції стала директор музею Людмила Станіславська, науковими консультантами – кандидати історичних наук Віталій Лозовий і Валерій Нестеренко, художнє рішення належить заслуженому майстру народної творчості України Володимирові Лашку. В роботі брали участь завідувач відділу Руслан Йолтуховський, наукові співробітники Станіслава Дзюба та Ольга Венгрова. Експозиція висвітлює історію краю та міста, грунтуючись на фондовій збірці музею. В ній застосовуються спеціально створені аудіо- та відеопрограми – невід’ємний компонент сучасних музейних технологій.

Побудова новітньої експозиції – завершальна ланка у відтворенні музеєм історії краю і міста, розпочата з періоду найдавніших часів у музеї старожитностей і продовжена комплексом експозицій доби Середньовіччя у Ратуші.

Творчий процес оновлення роботи музею високо оцінено. 2001 року дипломом Міжнародного рейтингу популярності та якості «Золота фортуна» нагороджено директора музею Людмилу Станіславську. 2004 року Кам’янець-Подільський музей за результатами дослідницької, збиральницької і науково-дослідницької роботи та надходженням спеціальних коштів визнано найкращим серед музеїв Хмельницької області.

Науковці друкувались у місцевій пресі; щоквартально виходила газета «Музейний вісник». Видавалися грамоти, буклети, картосхеми, серед них був і путівник Людмили Станіславської «Стара фортеця», виданий 2002 року українською, польською та англійською мовами.

Об’єкти музею стали місцем проведення фестивалів «Подільські вечорниці», «Лицарські турніри», «Тerrа Heroikа», які хоча і не приносили великих доходів музеєві, але сприяли його популярності. 2006 року в музеї втілено оригінальний проект: «Нічна екскурсія в Старій фортеці» – театралізоване дійство на основі міських подій і персонажів XVІ-XVІІ ст.

Кам’янець-Подільський музей одним із перших в Україні взяв участь у Міжнародній акції «Ніч музеїв». Вона пов’язана з Міжнародним днем музеїв, який відзначається 18 травня. Мета акції – огляд музейних раритетів, презентація нових експозицій, поетичні й театральні вистави, які відбуваються вночі, при світлі свічок і сяйві місяця.

2010 року музей відзначив 120-річчя. До цієї дати були приурочені конференція і виставка.

Валентина ВОЛКОВА, науковий співробітник музею.