ПОСМЕРТНА МАСКА КОБЗАРЯ ТА КАМ’ЯНЕЦЬ

Ми вже писали в «Подолянині» від 24 квітня в рубриці «Видано в Кам’янці», що наприкінці 2014 року в кам’янецькому видавництві «Медобори-2006» побачила світ збірка, присвячена 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка та 135-річчю від дня народження Олімпіади Пащенко-Шульмінської. Упорядник книжки – історик із Хмельницького Віктор Адамський – уперше зібрав під однією обкладинкою доповіді, публіцистичні статті, нариси та п’єси відомої подільської просвітительки, присвячені Великому Кобзареві. Серед поданих там матеріалів особливу увагу привернули чотири невеличкі замітки, присвячені посмертній масці Тараса Шевченка. Вони багато в чому одна з одною перегукуються, але для повноти картини упорядник вирішив подати всі чотири матеріали. Відштовхуючись від них, ми детальніше поговоримо про порушену в них тему – посмертну маску Кобзаря – та ті ниточки, які пов’язали її з Кам’янцем-Подільським.

ВИПУСНИЦЯ МАРІЇНКИ, «ПРОМОТОР» УНІВЕРСИТЕТУ

Передусім із містом над Смотричем пов’язана авторка заміток – Олімпіада Пащенко-Шульмінська. Вона народилася 25 липня (6 серпня за новим стилем) 1879 року в селі Серби Могилівського повіту Подільської губернії в родині народних учителів, навчалася в місцевій початковій школі, а 1888 року стала в Кам’янці-Подільському ученицею другого класу жіночої Маріїнської гімназії. У травні 1896 року вона отримала атестат й право працювати домашньою вчителькою.

Олімпіада Пащенко покидала Поділля, знову поверталася сюди, зокрема і в Кам’янець-Подільський. 1917 року вона в місті над Смотричем була обрана до міської думи, в якій очолила українську фракцію, стала активною земською діячкою, разом із чоловіком Олександром Шульмінським, теж гласним міської думи, приклала значні зусилля для заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету. Як зазначив у спогадах, написаних в еміграції, ще один активний подільський земський діяч Віктор Приходько, саме Олімпіада Михайлівна у справі відкриття університету була головним «промотором».

У листопаді 1920 року, коли Кам’янцем на довгі роки оволоділи більшовики, Олімпіада Пащенко-Шульмінська разом із сім’єю емігрувала до Польщі. Олімпіада Михайлівна відійшла у вічність 10 вересня 1972 року у Львові, проживши 93 роки.

ЗАМІТКА ПРО МАСКУ

Упродовж 1961-1964 років з нагоди 100-річчя з дня смерті та 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка Олімпіада Пащенко-Шульмінська створила низку змістовних матеріалів, присвячених Кобзареві. Сюди належать і чотири замітки про посмертну маску поета. Наведемо повністю найдетальнішу з них, означену як нарис «Посмертна маска Шевченка» з підзаголовком «Із спогадів Шульмінської О.М.»:

«Останнім хранителем посмертної маски Т.Г.Шевченка був Козинець Євген Якович, заслужений вчитель, персональний пенсіонер, мій близький приятель.

Коли Євген Якович був уже старий, немічний, хворий, я порадила йому (і припильнувала), щоб цю реліквію в дні 100-річчя від дня смерті Шевченка він передав не родичам (як було по традиції), а народу – музею на Тарасовій горі в Каневі, що було доцільно, справедливо і певніше, ніж у приватних руках.

І це було зроблено вчасно.

Двадцять років зберігає Є.Я.Козинець цю дорогу для нас реліквію і все ж прийшла пора з нею розстатися. В скорім часі Євген Якович помер. В січні ц.р. раптово й несподівано закінчила своє життя єдина дочка його Тетяна Євгенівна, професор с.-г. інституту, а в серпні цього ж року померла дружина Козинця Єлизавета Олексіївна, вчителька-пенсіонерка.

Перед тим, як передати маску музеєві, я звернулася до адміністрації Львівського історичного музею, щоб організувати в дні століття з дня смерті Шевченка демонстрування цієї реліквії в історичному музеї, щоб оповістити школи і через місцеву пресу громадськість. Під час демонстрування я оповідала коротенько історію створення і збереження маски Т.Г.Шевченка (зі слів Козинця).

Ця маска була створена видатним петербурзьким скульптором Ф.Ф.Каменським, близьким другом Т.Г.Шевченка. Скульптору Каменському, при допомозі друзів Шевченка, вдалося дістати дозвіл зняти з обличчя померлого Т.Г.Шевченка ТРИ маски. В день смерті Шевченка ці ТРИ маски і були зняті.

Одна з них, перша, зберігалася творцем її Ф.Ф.Каменським. Перед кінцем свого життя він цю маску передав своєму найближчому другові, великому поклонникові Тараса Григоровича, Вашкевичу Григорію Станіславовичу, по смерті якого цю реліквію унаслідував його син Тарас Григорович Вашкевич. По смерті ж Тараса Григоровича маску зберігав племінник його Марко Миколайович Шевлягин. У 1941 році Шевлягин, їдучи на фронт (звідки не повернувся), віддав маску на схов своєму тестю Козинцю Євгену Яковичу. І до цього часу ця маска ним зберігалась.

Тепер з нагоди 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка Євген Якович, зберігши до глибокої старості цю дорогу його серцю реліквію, розлучається з нею і передає народові для дальшого зберігання в музеї для вшанування громадянами Львова.

Сто років посмертній масці Тараса Григоровича Шевченка. Вдивляєшся в обличчя маски, а думки линуть у давнину, коли ця маска торкалася обличчя великої людини, опочившої навіки сто літ тому від усіх своїх страждань.

Закриті очі… але на холодному чолі, в застиглих тонких рисах, у вухах вражливої структури, на замкнутих устах, здається, ще тремтять слова, його чутливі думи про терпіння і надії на світле майбутнє…

Як же хочеться, щоб ці очі відкрилися, щоби відчуло його обличчя цілий сьогоднішній новий світ, який і він здвигав своїми тяжкими муками, і він пізнав би, що не лише в своїй сім’ї, але й народи всього світу в столітню річницю його смерті склонили голову в глибокій пошані пам’яті пророка-кобзаря…».

Як зазначив у примітках Віктор Адамський, цей матеріал він опублікував за правленим автором машинописним текстом, що зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. На першому аркуші зазначено: «Опрацювала Пащенко-Шульмінська О.М.». На останньому аркуші є помітка: «Шульмінська О.М., м.Львів. Березень 1961 р.». Вперше цю замітку опубліковано у виданих 2012 року в Хмельницькому «Матеріалах до життєпису» Олімпіади Пащенко, які також упорядкував Віктор Адамський.

ДИРЕКТОР ПЕРШОЇ ШКОЛИ

Як бачимо, замітку було створено в березні 1961 року в дні, як і зазначено в тексті нарису, 100-річчя від дня смерті Шевченка. Особливу увагу в цій замітці привернула постать останнього хранителя посмертної маски поета Євгена Козинця, який двадцять років (тобто, в 1941-1961 роках) її зберігав. Річ у тім, що Євген Якович тривалий час мешкав у Кам’янці-Подільському, у 1921-1937 роках був тут першим завідувачем (директором) першої єдиної трудової школи, яка нині відома як Кам’янець-Подільська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням німецької мови. В історії навчального закладу зазначено: «1922 року перша єдина трудова школа мала підготовчий, 7 основних і 4 паралельні класи, в яких навчалося 422 учні. Учителів було 20. У ті голодні роки потрібно було займатись не тільки навчальним процесом, а й забезпечувати учнів та вчителів харчами, що Євгену Яковичу вдалося зробити, вибивши для обробітку учням 7 гектарів землі».

Невеликі додаткові відомості про родину Козинців ми можемо довідатися з книжки «Спогади художника, або Записки щасливої людини» українського художника театру, народного художника СРСР Федора Федоровича Нірода (1907-1996), виданої 2003 року в київському видавництві «Либідь». Федір Федорович був зятем Євгена Козинця: 1936 року він одружився з Тетяною Євгенівною Козинець (Татою, як її ще називали в родині). Вона народилася 1906 року, отже, коли батько 1921 року очолив у Кам’янці-Подільському першу школу, їй було 15 років. Тетяна Євгенівна стала біологом, кандидатом біологічних наук, працювала доцентом Львівського сільськогосподарського інституту, завідувала там кафедрою біології та фізіології рослин. Її першим чоловіком був біолог Марко Шевлягин.

Олімпіада Пащенко-Шульмінська в замітці зазначила: «В січні ц.р. раптово й несподівано закінчила своє життя єдина дочка його Тетяна Євгенівна, професор с.-г. інституту, а в серпні цього ж року померла дружина Козинця Єлизавета Олексіївна, вчителька-пенсіонерка». Як ми знаємо з примітки, замітка датується березнем 1961 року, тож під «в січні ц.р.» треба розуміти «в січні 1961 року». Однак із книжки Нірода дізнаємося, що Тетяна Козинець і її мати Єлизавета Козинець померли 1966 року. Тож, очевидно, Олімпіада Михайлівна, написавши у березні 1961 року замітку, правила її 1966 року.

Дізнаємося з книжки спогадів Нірода дати життя його тестя й тещі. Євген Якович Козинець народився 1878 року, а помер 1962 року, отже, 1921 року, коли він очолив першу школу, йому було 43 роки, а 1961 року, коли він передавав посмертну маску музеєві, йому було 83 роки. Якби не порада й наполягання Олімпіади Пащенко-Шульмінської, маска, напевно, перейшла би до Федора Нірода. Єлизавета Олексіївна Козинець (дівоче прізвище Бєлоусова) народилася 1882 року (була на чотири роки молодша від чоловіка), а померла, як ми вже зазначали, 1966 року. Ось такі короткі відомості ми маємо про родину Козинців, в якій 20 років зберігалася посмертна маска Тараса Шевченка. Оскільки Євген Якович отримав її 1941 року, то в Кам’янці-Подільському маска, як можна зробити висновок, не зберігалася.

До речі, 1956 року про Козинців писав журнал «Україна»: «Євген Якович Козинець – заслужений учитель республіки; Єлизавета Олексіївна – старий, досвідчений педагог. Сьогодні вони відзначають золоте весілля – п’ятдесят років сповненого взаємної поваги і любові подружнього життя». Далі читаємо в журналі: «І в кожного, хто прийшов на золоте весілля: домашньої господарки Єлизавети Михайлівни Полешко, пенсіонерки Олімпіади Михайлівни Шульминської, у друзів і родичів, – знайшлося своє сердечне слово любові і глибокої пошани цих двох літніх людей, людей великого трудового подвигу. Схвилювало всіх і слово дочки «молодих» Тетяни Євгенівни – доцента сільськогосподарського інституту».

ДВА СКУЛЬПТОРИ

Тепер звернемо увагу на скульптора Каменського, про якого писала Пащенко-Шульмінська. Про нього в першому томі «Шевченківського словника», виданого 1978 року, читаємо (скорочення, притаманні енциклопедичним виданням, розкрито):

«Каменський Федір Федорович (2 вересня 1836 – 26 серпня 1913) – російський скульптор, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1868 року). З 1873 року жив у США. Майстер станкової жанрової скульптури і портрета. Над образом поета почав працювати ще за його життя. У 1862 році, на основі посмертної маски Шевченка, Каменський створив його бюст, відлитий з гіпсу. В 1911 році, на замовлення Петербурзької Академії мистецтв, з оригіналу Каменського відлито портрет у бронзі (відливи з нього зберігаються в Третьяковській галереї в Москві, Російському музеї у Ленінграді та Державному музеї Шевченка в Києві)».

Отже, Каменський працював з посмертною маскою поета. Але чи він її знімав? Відповідь на це дає той самий «Шевченківський словник» у статті про скульптора Клодта:

«Клодт (Клодт фон Юргенсбург) Петро Карлович (5 червня 1805 – 20 листопада 1867) – російський скульптор, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1838 року). Автор монументально-декоративних скульптур у дусі класицизму та невеликих жанрових статуеток із зображенням коней. Шевченко знав Клодта і його твори ще в роки навчання в Академії мистецтв. Зліпки з творів Клодта прикрашали в ті роки кімнату поета. Після повернення Шевченка з заслання між ним і Клодтом встановилися дружні взаємини. Високо оцінюючи жанрові статуетки Клодта, поет різко негативно поставився до його пам’ятника Івану Крилову в Літньому саду в Петербурзі, не сприйнявши в ньому елемент жанровості. В 1860 році подарував Клодту свій естамп з картини Карла Брюллова «Вірсавія» з написом: «Петру Карловичу Барону Клодту искренне уважающий Т.Шевченко 1860 года, сентября 4». У січ-ні – лютому 1861 року Шевченко за фотографією (зберігається в Російському музеї в Ленінграді) виконав портрет Клодта (папір, офорт, 16,4 ? 12,5). На ньому праворуч унизу травленим штрихом дзеркально обернено – дата й авторський підпис: «1861. Т.Шевченко». Під портретом вигравірувано: «Барон Петр Карлович Клодт». Два відбитки цього офорта зберігаються в Державному музеї Шевченка. Після смерті поета Клодт зняв з нього маску (оригінал, копія і бронзовий відлив – у Державному музеї Шевченка, бронзовий відлив – у Літературному музеї Тараса Шевченка в місті Палермо)».

Отже, посмертну маску з поета робив його близький друг – скульптор Петро Клодт, а з нею потім працював скульптор Федір Каменський. Очевидно, саме ця маска згодом опинилася в сім’ї Козинців.

Ще один штришок. Рідна сестра скульптора Каменського – Дарія Федорівна Каменська – вийшла заміж за Федора Васильовича Омірова, який у 1872-1889 роках був управителем Подільської казенної палати в Кам’янці-Подільському, починав роботу на цій посаді як колезький радник, далі став статським радником, а 1879 року – дійсним статським радником. Помер Федір Васильович у Кам’янці-Подільському 23 лютого (7 березня за новим стилем) 1889 року. Донька Омірових Софія стала дружиною Олександра Колчака – майбутнього адмірала, Верховного Правителя Росії.

Ось такі кілька ниточок пов’язали, нехай і опосередковано, посмертну маску Тараса Шевченка з Кам’янцем-Подільським.