П'ятница, 29 Березня 2024 р.
26 Червня 2015

ПРИЗАБУТА ГОРДІСТЬ УНІВЕРСИТЕТУ

Серед випускників, якими має повне право пишатися Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, є і доктор біологічних наук, професор, лауреат премії імені Данила Заболотного Академії наук

Української РСР Клавдія Бельтюкова (1900-1971). Правда, навчалася вона у виші надто давно: вступила до нього 1918 року, коли ректором працював сам Огієнко, а закінчила 1923 року, коли це вже був Інститут народної освіти. Та й фігурувала тоді в документах під дівочим прізвищем Повстянко. Напевно, тому й випала з поля зору дослідників історії навчального закладу й не потрапила до тритомника «Університет в особах».

НАРІВНІ ІЗ ЧОЛОВІКАМИ

Клавдія БельтюковаНа щастя, про Клавдію Гнатівну не забули її учні. Доктор біологічних наук Іван Скрипаль розмістив 2003 року статтю про свою наставницю в другому томі «Енциклопедії сучасної України» (34 рядки відведено життю і науковій діяльності Бельтюкової, 14 стрічок – переліку її основних праць, є портрет ученої). Наступного року ще один її учень – доктор біологічних наук Ростислав Гвоздяк, який став прямим продовжувачем досліджень, започаткованих Бельтюковою, виступив автором статті на три сторінки «Клавдія Бельтюкова – вчена-мікробіолог» у книжці «Українки в історії», присвяченій видатним постатям жінок у нашій державі з давніх часів до сучасності.

2009 року кандидат історичних наук Віра Гамалія опублікувала в журналі «Наука та наукознавство» велику статтю про наукову школу Бельтюкової. Наступного року Віра Миколаївна захистила докторську дисертацію «Становлення і розвиток бактеріальної фітопатології в

Україні (кінець XIX – XX століття)», де ще раз звернула увагу на наукову школу, започатковану Клавдією Гнатівною.

Ростислав Гвоздяк так окреслив місце Клавдії Бельтюкової в історії світової науки: «В Європі серед учених-фітобактеріологів переважно відомі чоловічі імена: голландець Антоні ван Левенгук, француз Луї Пастер, німець Роберт Кох.

З-поміж них як рівну можна назвати українську вчену Клавдію Бельтюкову з Поділля. Її дослідження врятували чимало рослин. Саме завдяки їй Україна в радянські часи стала центром вивчення бактеріозів рослин у всьому СРСР».

І далі: «Клавдія Бельтюкова створила в Україні велику школу науковців-бактеріозників, серед яких 90 відсотків жінок. Зусиллями цього жіночого колективу вчених було досягнуто світових успіхів у даній галузі науки. Вперше в Україні встановлено етіологію (причини та умови виникнення) бактеріальних хвороб таких рослин, як тютюн, томати, картопля, буряки, морква, цибуля, квасоля, горох, люцерна, конюшина, сорго, квіткові рослини та багатьох інших. Клавдія Гнатівна Бельтюкова заслуговує на те, щоб її ім’я було в одному ряду з іменами видатних учених-фітопатологів. Адже її 150 наукових праць і 10 монографій і донині є настільними книгами не тільки початківців, а й зрілих науковців та практиків».

От таку видатну випускницю 1923 року має наш національний університет. На жаль, кам’янецького періоду її життя практично не досліджено, тож ми тільки окреслимо його, скориставшись працями Ростислава Гвоздяка й Віри Гамалії.

НА ШЛЯХУ ДО НАУКИ

Народилася майбутня дослідниця в останній рік XIX століття, 1 червня (14 червня за новим стилем) 1900 року, в містечку Теплик Гайсинського повіту Подільської губернії (нині це селище міського типу, один із районних центрів Вінницької області). З даних капітальної праці про парафії та церкви Подільської єпархії, що побачила світ 1901 року під редакцією Юхима Сіцінського, довідуємося, що тоді в Теплику мешкало 5535 чоловік, а 1897 року в містечку відкрилася жіноча церковнопарафіяльна школа. Очевидно, саме в ній Клавдія Повстянко здобула початкову освіту.

Про батька дівчинки знаємо тільки, що в радянський час Гнат Повстянко був службовцем фінансового відділу, помер 1938 року. Скупі відомості й про маму: «дочка робітника, вела домашнє господарство і виховувала дітей – в родині було три доньки», – як зазначила Віра Гамалія.

Дослідники вказують, що Клавдія навчалася в гімназії, але не зазначають, в якій саме. Далі вона сталастуденткою Кам’янець-Подільського державного українського університету, відкритого 22 жовтня 1918 року, де заняття почалися 1 листопада. Дані, зібрані в Державному архіві Хмельницької області доктором історичних наук Олександром Завальнюком, засвідчують, що православна Клавдія Гнатівна Повстянко стала дійсною студенткою природничого відділу фізико-математичного факультету з 9 листопада 1918 року. Отже, ще в юності в неї проявився нахил до природничих наук. Також бачимо, що 18-річна Клавдія стала студенткою практично з перших днів існування університету. Серед її викладачів був і Петро Бучинський – професор кафедри зоології, декан фізико-математичного факультету.

Від 28 жовтня 1920 року дійсною студенткою природничого відділу фізико-математичного факультету стала сестра Клавдії Марія Гнатівна Повстянко. Про неї в архівних даних зазначено, що вона закінчила Кам’янецьку жіночу гімназію Славутинської. Цілком можливо, що перед вступом до університету цю ж гімназію закінчила й Клавдія.

У листопаді 1920 року в Кам’янці-Подільському утвердилися більшовики, тож уже в лютому 1921 року замість університету було створено два інститути: народної освіти (ІНО) й сільськогосподарський (СГІ). У першому з них і продовжила освіту Клавдія. Про навчання дівчини в ІНО маємо скупі, але досить яскраві дані, які наводить Віра Гамалія про Клавдію Повстянко: «В інституті нею була виконана самостійна робота на тему: «Грибні хвороби плодових та садових рослин». У свідоцтві про освіту зазначено володіння випускницею французькою, німецькою, англійською та польською мовами».

23-річна випускниця, котра знає чотири чужоземні мови, – це яскраве свідчення неординарності Клавдії Гнатівни. Та й виконана студенткою робота про грибні хвороби засвідчила про її явний нахил до наукової діяльності. Проте спливе ще вісім років, аж доки 31-річна жінка зробить перший серйозний крок у науку. А поки що, як читаємо в дослідженні Віри Гамалії, «Бельтюкова обіймала посаду конторниці в установах Кам’янця-Подільського, а в 1927-1929 роках працювала статистиком у Києві. Водночас у 1928-1929 роках вона удосконалювала володіння німецькою на курсах іноземних мов». Іван Скрипаль цей період окреслює так: працювала в Кам’янець-Подільському статистичному бюро та фінансовому відділі (у 1918-1923 роках, із перервами), у Київському окружному статистичному бюро (у 1927-1928 роках), асистентом гірничого інституту (1930 року).

ПОЧАЛА З МАХОРКИ Й ТЮТЮНУ

У серпні 1931 року розпочалася наукова діяльність Клавдії Бельтюкової. Спочатку вона працювала у відділі захисту рослин Всесоюзного науково-дослідного інституту махоркової промисловості. Там вона виконала декілька робіт, присвячених вивченню бактеріальних і вірусних хвороб махорки й тютюну.

У березні 1934 року здібній дослідниці запропонували посаду наукового співробітника Інституту мікробіології та епідеміології Всеукраїнської академії наук. Тут вона працювала до останнього дня свого життя. Цей інститут організував у травні 1928 року видатний учений академік Данило Заболотний (до речі, теж уродженець Поділля). Нині це Інститут мікробіології і вірусології імені Данила Заболотного Національної академії наук

України – визначний науковий центр досліджень у галузі систематики, фізіології, біохімії мікроорганізмів, біотехнології, екології та загальної вірусології.

1937 року Клавдія Бельтюкова стала завідувати відділом бактеріозів рослин. З її іменем пов’язане подальше становлення та розвиток відділу бактеріозів рослин, диференціація наукових напрямків, що розробляються у ньому, перетворення його на всесоюзний науковий центр із питань боротьби з бактеріозами рослин. З перших років існування відділу бактеріозів рослин у ньому як і в багатьох інших наукових установах України, пов’язаних із питаннями фітопатології, розпочалося вивчення збудників найважливіших сільськогосподарських культур – технічних, харчових і кормових.

1940 року, звітуючи про десятирічну діяльність Інституту мікробіології та епідеміології, його директор Петро Марусенко відзначив досягнення працівників групи бактеріозів рослин, що тоді разом із групою мікології (розділу ботаніки, який всебічно вивчає гриби) входила до відділу фітопатогенних організмів. Петро Єфремович однією з п’яти найважливіших проблем інституту назвав вивчення гомозу бавовнику та розробку методів боротьби з ним. Для довідки: при гомозі у хворих рослин із тріщин на стовбурі, гілках, корінні виділяється рідка маса, яка потім застигає.

ДОКТОР НАУК І ПРОФЕСОР

У червні 1941 року успішно розпочаті дослідження перервала війна. Перебуваючи в евакуації, Клавдія Гнатівна в 1941-1943 роках працювала планувальницею на військовому заводі №235 у місті Воткінську в Удмуртії. Далі, після визволення Харкова, трудилася бактеріологом у Санітарно-бактеріологічному інституті імені Іллі Мечникова. За самовіддану працю її як і чимало українських мікробіологів нагородили медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов».

У червні 1944 року, після реевакуації та відновлення роботи академічних інститутів, Клавдію Бельтюкову знову зарахували на посаду завідувача відділу бактеріозів рослин. Уже наступного року вона захистила кандидатську дисертацію, а 1946-го їй надали звання старшого наукового співробітника. 1958 року Клавдія Гнатівна захистила докторську дисертацію, присвячену бактеріальним захворюванням зернобобових культур. 1961-го їй надали звання професора. На той час у списку праць Бельтюкової були не тільки статті, а й декілька монографічних видань.

УВЕСЬ ЧАС – НАУЦІ

Родина Клавдії Гнатівни була невеликою. Чоловік, з яким вона жила душа в душу, народився 1898 року (тобто був на два роки старшим за дружину). Він працював старшим науковим співробітником Академії будівництва та архітектури України. Дітей у подружжя не було. Тому весь свій час, включаючи відпустки, Бельтюкова віддавала роботі у відділі чи вдома, де мала чималу власну наукову бібліотеку. Знання кількох мов, засвоєних ще в Кам’янці-Подільському, допомагало її ознайомленню як з вітчизняною, так і з чужоземною науковою літературою.

Свій стиль роботи – ретельність і цілеспрямованість, свій стиль мислення – розуміння місця предмета своїх досліджень у загальній системі природи – Клавдія Гнатівна успішно передавала численним учням і співробітникам. За 33 роки вона виростила трьох докторів біологічних наук (це вже згадані Івань Скрипаль і Ростислав Гвоздяк, а також Марія Матишевська) і дванадцять кандидатів наук (при чому всі вони – жінки).

Теми, рекомендовані Бельтюковою своїм учням для захисту, щоразу відкривали нову, важливу сторінку в бактеріальній фітопатології й водночас були складовими єдиного творчого плану, спрямованого на послідовне заповнення «білих плям» у цьому напрямі науки.

СМЕРТЬ НА ХРЕЩАТИКУ

Клавдія Гнатівна працювала до останнього дня свого життя. Вона отримала посаду старшого наукового співробітника-консультанта відділу 9 березня 1971 року, але на цій посаді пробула недовго: 17 червня 1971 року померла на Хрещатику по дорозі з роботи. Іван Скрипаль указує іншу дату смерті – 21 червня. Поховано Клавдію Гнатівну в Києві на Байковому кладовищі.

Могила Клавдії Бельтюкової на Байковому кладовищіКлавдія Бельтюкова залишила велику наукову спадщину: 150 наукових праць, зокрема 10 монографій, підготувала численні кадри висококваліфікованих спеціалістів. Як зазначила Віра Гамалія, є всі підстави стверджувати, що, започаткувавши новий перспективний науковий напрям – дослідження бактеріальних хвороб рослин, створивши кваліфікований науковий колектив, який зарекомендував себе як провідний з означеної тематики, Клавдія Гнатівна Бельтюкова стала засновницею наукової школи союзного значення й увійшла до когорти жінок-вчених, які уславили академічну науку.

ОБЕРЕЖНА, АЛЕ ПРИНЦИПОВА

У непростий історичний час працювала Клавдія Гнатівна. Складне політичне життя навчило її бути обережною, але в жодному разі не поступатися науковими принципами. У ті часи, коли панували лженаукові погляди всесильного академіка АН СРСР Трохима Лисенка, небезпечно було навіть згадувати про стимулятори росту рослин. Саме тоді Клавдія Гнатівна разом з академіком Миколою Холодним вивчає вплив стимуляторів росту на бактерії. В опублікованій праці немає посилань на лженаукові «досягнення» Трохима Лисенка, претензійні вислови Йосипа Сталіна.

На прохання вчених Клавдія Гнатівна дарувала їм, як це прийнято, відбитки своїх праць із надписом, не вказуючи, кому його призначено. Це була обережність. Через обачність не наважилася прийняти без дозволу спецорганів видатного американського вченого українського походження професора Арка, який прибув в інститут. Вона змушена була викреслювати у відбитках праць, як і в бібліотечних журналах, прізвище невинно засудженого Гната Ручка (він керував інститутом до арешту 1937 року).

Про особистісні риси Клавдії Гнатівни як людини, що постають зі спогадів її численних учнів, Віра Гамалія зазначила таке: «Працюючи в лабораторії, вона завжди чітко слідувала поставленій меті, логічно планувала постановку досліджень, прагнула до якості результатів, ретельно фіксувала весь хід роботи. Дуже сумлінна при проведенні власних дослідів, вона була вимоглива і до інших: давала чіткі завдання і слідкувала за їх виконанням. Чужі ідеї сприймала важко, і самостійність співробітників визнавала лише у деяких межах. І хоча сперечатися з нею було досить непросто, злопам’ятною вона не була. До тих, чиєю роботою Клавдія Гнатівна була задоволена, вона ставилася добре».