П'ятница, 19 Квітня 2024 р.
19 Червня 2015

КИТАЙГОРОДСЬКА ТВЕРДИНЯ

240 років виповнилося храму «Відвідин святої Єлизавети Пресвятою Дівою Марією» в селі Китайгород – 30 травня тут провели урочисту месу. Костел є пам’яткою архітектури, його заснування овіяне легендами, але для вірян цей храм став сакральним зовсім з іншоїКитайгородський костел причини. В часи комуністичного гоніння на християн костел залишався єдиною католицькою «оазою» на Кам’янеччині, де можна було взяти шлюб чи потай підготувати дітей до першої сповіді.

Розповідають, що у XVIII ст. місцевий пан польського роду одружився з українкою. Проїжджаючи Китайгородом на кареті неподалік від стрімкого схилу Тернави, з невідомих причин карета звалилася вниз, але екіпаж дивом вижив. Тому пан вирішив збудувати на цьому місці костел, а поруч, на прохання дружини, ще й православну церкву. Костел будували у 1772-1776 рр., та все ж 1775-й зазначений датою його відкриття. Збудовану в ті ж часи церкву зруйнувала радянська влада (згодом на тому місці звели новий храм). На костел чекала інша доля…

Геронім МихайловськийМи вирішили поспілкуватися із 85-річним жителем с.Привітне Геронімом Михайловським, який у радянські часи був секретарем китайгородського костелу. Він доклав зусиль, аби у храмі зробили підлогу, перекрили дах, провели воду і світло, звели прибудову тощо. А заодно став свідком усіх навколохрамових подій. 

Після приходу радянської влади в наших краях позакривали всі костели, – розповідає Геронім Геронімович. – Німці під час окупації їх знову повідкривали, але при цьому розстрілювали польських ксьондзів (комунізм і нацизм однаково нищили християнство, та згодом розчинилися у власному соку). Після перемоги Радянський Союз продовжив свою атеїстичну політику, але китайгородський костел відтоді залишався відкритим. От тільки католицьких священиків дуже не вистачало – на всю область було лише троє: в Гречанах, Городку і Полонному. Тому служби в Китайгороді проводилися декілька разів на рік. Ми часто набридали уповноваженому в питаннях релігії в Хмельницькій області, щоб нам у Китайгород дали священика. У вищих чинах поміркували, що коли вдовольнять наше прохання, то, може, кам’янчани їздитимуть туди й не так ревно вимагатимуть відкрити костел у місті (в студентському Кам’янці влада не хотіла дозволяти богослужінь).

Костел Фото Стефана Таранушенка 1930 рікТож на Хмельниччину 1970 року прислали четвертого священика. Майбутній єпископ отець Ян Ольшанський у той час збирав у Городку тисячі прихожан, тому його спеціально відправили звідти в Китайгород. Йому не сподобалося таке рішення, тому навіть просив мене поїхати до уповноваженого в області з питань релігії й заявити, що нащо нам дали такого старого й слабого ксьондза. Приїжджаю в Хмельницький, а уповноважений думав, що хочу дати йому презент. Я кажу: «Чому ви нам дали такого старого, та ще й слабого ксьондза?». Той як розсердився: «Да какое ваше собачье дело! Ксьондз окончил высший теологический университет, а вы ещё перебираете!».

Все ж отець Ян Ольшанський згуртував у Китайгороді католиків Кам’янеччини. Людей на службу сходилося багато, а у великі свята – до двох тисяч. На вокзалі не вистачало транспорту, навіть автобуси з Кам’янця на Стару Ушицю їздили через Китайгород.  

Одного разу під час вокзальної тисняви сталася трагедія – загинув чоловік. Виник скандал – мовляв, звели всіх людей на одну купу. В області влада почала думати, що робити. Пропонувала закрити в Китайгороді костел, натомість обіцяла відкрити в Кам’янці. Але віряни не повірили і не погодилися. Кам’янчани ж продовжували добиватися храму, і 1978 року їм дозволили проводити служби в каплиці на Нігинському шосе, яка на той момент виглядала розвалюхою. Правити служби в цій каплиці та в Китайгороді прислали отця Яна Зубруса, бо Ольшанський потребував операції на серці.

Ще одним свідком багатьох подій у Китайгороді є Станіслав Нагорняк. Нині цього 69-річногоСтаніслав Нагорняк чоловіка знають як органіста кафедрального костелу. Але в часи, коли він прислуговував Яну Ольшанському, в його функції входило приготування до літургії, допомога з ремонтними роботами і навіть проведення катехиз та підготовка парафіян до шлюбів чи першої сповіді. В китайгородському костелі Нагорняк цим займався у 1970-79 рр.

– Урочистих шлюбів чи хрестин було мало, – розповідає він. – Хоча хрестили багатьох. Зазвичай у зачиненому храмі, бо більшість людей боялася переслідувань. Дітям приходити до храму і, тим більше, приймати причастя влада забороняла. Але дітей усе одно приходило чимало: іноді одягали хустки, брали палички в руки й так проходили з бабками. Адже перед святковими службами навколо костелу стояли жовтеняти, піонери, комсомольці, партійні працівники, вчителі та міліція, щоб впізнавати, хто йде в храм. Стільки «кордонів» треба було перейти! Було цікаве життя: на фоні заборон люди демонстрували відвагу.

Костельна брама  Фото Стефана Таранушенка 1930 рік.jpgОдного разу, коли наближалася Пасха, викликали православних і католицьких священиків і наказували давати присягу, щоб дітей на службі не було. Ян Ольшанський сказав: «Я вам присягаю – моїх дітей не буде!». Потім службовці карталися: що він нам присягнув, у нього ж власних дітей немає!

Служби у Китайгороді вирізнялися тим, що на них приходило багато інтелігенції. Знаю колишнього директора школи з Кульчіївців, який казав учителям, що сам пильнуватиме біля храму, а насправді нікого не записував і брав участь у службі.

Дуже урочисто святкували 200-річчя костелу. З’їхалося багато людей, до цієї дати ми зробили хороший ремонт, адже Ян Ольшанський хотів, аби костел гарно виглядав. У той час, щоб забити цвях, треба було брати дозвіл у влади, а зробити масштабний ремонт – і поготів. Але в Китайгороді це вдалося зробити без особливих дозволів і перешкод. Селяни там були приязні до католиків, та й місцева сільська влада агресії не проявляла.

Повертаючись до цьогорічної урочистої меси, відзначимо, що китайгородський костел був наповнений людьми з різних міст і сіл (навіть із Польщі приїхали паломники), чимало прибуло й священиків і монахинь. Але насправді нині тут не найкращі часи. Уявіть собі, що з усього Китайгорода в костелі немає жодного постійного прихожанина! І все ж щонеділі тут правиться: трішки людей сходяться із Вихватнівців, Суржинців та інших сусідніх сіл. Храм, який вижив у найбільші лихоліття, повинен вижити і тепер…