УЧЕТВЕРТЕ В КАМ’ЯНЦІ ПРО ЛИТВУ Й УКРАЇНУ
Коли мова заходить про українсько-литовські зв’язки та їхню історію, то одне із чільних місць у цьому контексті посідає Кам’янець-Подільський. Тому немає нічого дивного, що 16 вересня 2015 року в місті над Смотричем уже вчетверте зібралися дослідники на Міжнародну наукову конференцію «Україна та Велике князівство Литовське в XIV-XVIII століттях: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини в загальноєвропейському вимірі».
Традиційно гостей приймав Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. Міжнародний статус конференції підтвердив приїзд п’ятьох науковців із Литви, трьох – із Білорусі, двох – із Молдови, одного – з Польщі. Звісно, найбільше дослідників було з України, які, крім Києва та Кам’янця-Подільського, представляли ще Дніпропетровськ і Острог. Організаторами конференції виступили Інститут історії України Національної академії наук України, Міністерство освіти й науки України та, звісно, наш університет, у конференц-залі головного корпусу якого і зібралися вчені. Напутнім словом учасників конференції привітав ректор університету – доктор історичних наук, професор Сергій Копилов. А далі впродовж двох днів відбулося сім засідань.
Ведучим (або, як нині модно казати, модератором) першого засідання був представник Литви Саулюс Сарцявічус. Кілька слів про нього. Майбутній історик й археолог народився 11 вересня 1967 року у Вільнюсі, у рідному місті закінчив середню школу та історичний факультет університету. Згодом захистив кандидатську дисертацію. Від 1994 року Саулюс Сарцявічус працював археологом в Інституті реставрації пам’яток, а з 2002 року він працює у відділі дослідження міст Інституту історії Литви. У Кам’янці-Подільському вчений виступив на одному із засідань із доповіддю «Методи ідентифікації продукції цеглярів середньовічного Вільнюса на прикладі костелу святого Миколая». Головною тезою доповіді Саулюса Сарцявічуса стало те, що цегла як продукт відображає професійний досвід майстра, що її виготовив, а цей професіоналізм можна виміряти фізико-хімічними, а також трасологічними методами. Такі знання допоможуть точніше визначати вік споруд.
Перед початком конференції всі її учасники отримали 92-сторінкову брошуру, в якій представлено тези 29 доповідей. З різних причин не всі змогли приїхати на конференцію, тож частину доповідей не було виголошено. Зокрема, й та, яка мала відкривати конференцію – «Народження Русі (до постановки проблеми)» члена-кореспондента НАН України Миколи Котляра (до речі, уродженця Кам’янця-Подільського). На думку Миколи Федоровича, наші російські сусіди безпідставно проголосили 862 рік «годом рождения российской государственности» (під цим роком у Повісті временних літ і в Новгородському першому літописі молодшого ізводу поміщено «Казання про закликання варягів»).
Учений наголошує, що вітчизняна та світова наука роком створення давньоруської державності вважає 882-й. У тезах Микола Котляр зазначив: «Ця дата певною мірою умовна, адже держава не створюється в один рік. Але утвердження Олега в Києві стало вирішальним кроком на шляху державного будівництва в середовищі східного слов’янства. Тоді Олег прийшов із дружиною до Києва, усунув Аскольда та Діра й проголосив місто столицею новонароджуваної держави. Так виглядає початок створення давньоруської державності».
Цікаво було би послухати дискусію після цієї доповіді, але, на жаль, її не було проголошено на першому засіданні конференції. Узагалі, із запланованих на перше засідання семи доповідей прозвучало тільки три. Виступили Борис Черкас і Андрій Блануца з Інституту історії України та Віктор Атаманенко з Національного університету «Острозька академія». Зате доповідачі мали більше часу на виступи та відповіді на прискіпливі запитання своїх колег.
Попередні конференції відбулися 25-27 вересня 2007 року, 22-24 вересня 2011 року та 16-19 жовтня 2013 року. Тож можна сподіватися, що чудової осені 2017 року дослідники знову завітають до міста над Смотричем на п’яту (ювілейну) конференцію. Як зазначили раніше професори Володимир Газін і Анатолій Філінюк, підводячи підсумки другої конференції, «вибір місця проведення заходу був не випадковим, адже історія Поділля та власне Кам’янця-Подільського тісно пов’язані з історією Великого князівства Литовського. Саме розбудований синами литовського князя Коріата Кам’янець стане центром Подільської землі, а вже 1374 року Костянтин Коріатович надасть місту магдебурзьке право. До того ж Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка набув значного досвіду з проведення таких заходів на найвищому організаційному рівні». Тож до нових зустрічей, нових дискусій.