ТРИЛЬЯРДИ ПОЕТА З ВІННИЦІ
Якщо щодня писати десь так зо три вірші, то за рік їх можна створити тисячу, а за 50 років безперервної плідної творчої праці – 50 тисяч. Поет із Вінниці Віктор Мельник ухитрився написати й видати книжку, яка містить… мільярди віршів. Про це та про інше йшла мова під час зустрічі Віктора Івановича зі студентами факультету української філології та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, що відбулася 25 листопада в одній з аудиторій навчального закладу.
БАГАТОВЕРСТАТНИК
Спочатку ознайомимося із життєпи-сом гостя. Письменнику виповнилося 57 років. Він народився 5 жовтня 1958 року в селі Краснопілка Уманського району Черкаської області. 1975 року, закінчивши середню школу, Віктор вступив на радіотехнічний факультет політехнічного інституту, та вже через рік став студентом філологічного факультету Вінницького педагогічного інституту.
В одному з інтерв’ю Віктор Іванович повідав: «У травні 1978 року до мене, як і до більшості ровесників, застосували відносно м’яку форму позбавлення волі – забрали до війська. Правда, тоді я про це ще не знав і добровільно-примусово, хоч і неохоче, пішов чесно виконувати «священний обов’язок». А от під зовсім іншим кутом зору оцінив той період життя років через десять, читаю-
чи солженіцинський «Архіпелаг». Я був просто вражений численними збігами між порядками в Радянській Армії та в ГУЛАЗі – аж до поширеності тих самих приказок і жартів! Можливо, в елітних родах військ було по-іншому, але в залізничних я застав саме таку картину».
Навчальний полк, до якого спочатку потрапив Віктор Мельник, готував кадри для Байкало-Амурської магістралі, східну половину якої будували військові. Віктора вивчили на бульдозериста й збиралися відправити в лінійний батальйон кудись на Поволжя, але він скористався своїми добрими взаєминами з командиром роти та в юнацькому романтичному пориві попросився на БАМ. Досвідчений ротний відмовляв юнака, але Віктор наполягав на своєму – і врешті його направили на Далекий Схід. Щоправда, потрапив Віктор не на «будову віку» (там побував тільки в короткому відрядженні), а служив на Транссибірській магістралі в Приамур’ї, де його механізований батальйон виконував ту ж роботу в схожих умовах.
За кілька місяців до «дембеля» Віктор Мельник із друзями прочитав оголошення в окружній газеті про те, що колишніх солдатів запрошують працювати в геологічній розвідці на Колимі. Згодом Віктор Іванович зізнався в інтерв’ю: «Коли ми писали листи в Магадан, спершу був просто кураж, а коли прийшли виклики, не всі відважились їхати. Я був серед восьми, які ризикнули, бо знав напевне: більше я до цих країв не потраплю. Отих півроку залишилися в пам’яті яскравою сторінкою – спершу в пошуковому геологорозвідувальному загоні, потім – на буровій, де працював трактористом. Поки що руки не дійшли описати свої далекосхідні пригоди, але планую ближчим часом це зробити. До речі, саме там мене прилучили до журналістики. Спершу співпрацював у військовій бригадній багатотиражці, а на Колимі всерйоз подумував, чи не попроситись у місцеву районку. Однак перемогло бажання закінчити навчання в інституті».
1981 року Віктор Мельник повернувся до Вінниці. Він працював у редакції газети «Колгоспна зоря», а 1984 року нарешті закінчив філологічний факультет Вінницького педінституту.
Розмову з кам’янецькими студентами – майбутніми журналістами – Віктор Іванович почав із вітання: «Добридень, колеги!». Справді, гість із Вінниці має солідний журналістський стаж. Від 1986 року він працював у штаті низки обласних газет, кореспондентом всеукраїнських газет «День» і «Україна молода». Крім того, був співзасновником і головним редактором літературно-мистецького журналу «Згар».
Почавши зі студентами розмову про творчість, Віктор Іванович поділив усіх письменників на дві категорії. Є одноверстатники, які вибрали щось одне, що їм припало до душі (чи то поезію, чи то прозу, драматургію, літературну критику тощо), і все життя спеціалізуються у вибраному напрямку, а є багатоверстатники. Себе Віктор Іванович відніс до останніх. Він має видані твори в багатьох жанрах. Єдине, в чому себе ще не пробував, це драматургія.
Починав Віктор Мельник із віршів. 1991 року побачила світ його перша поетична збірка з невибагливою назвою – «Просто вірші». Дебют, як бачимо, відбувся, коли Вікторові вже було 33 роки, але раніше видатися не міг, бо потрапив у немилість до КДБ (всесильного Комітету державної безпеки).
Здобута Україною незалежність дала можливість видавати книжки. Тож уже 1992 року Віктор Мельник видав невеличку (всього 32 сторінки) поетичну збірку «Вишуки», присвячену «пам’яті мучеників соціалістичного реалізму». Вона складається з трьох розділів – «Полігон містифікацій», «Модерновий сонетарій» і «Кінетична поезія». В анотації до збірки читаємо: «Важко сказати, чого в цій книжці більше – літературної гри, прихованої (і відкритої) полемічності, в’їдливої іронії чи експериментів з традиційною версифікацією, покликаних, на думку автора, доповнити традиційний поетичний арсенал. Не викликає сумніву одне: представлені твори генетично споріднені з пошуками українського літературного авангарду 1910-20-х років, які були по-насильницькому перервані, і з постмодернізмом пізнішої пори». Недарма журнал «Кур’єр Кривбасу» зазначив: «Творчість Віктора Мельника кардинально ревізує традиційний поетичний арсенал». Сам поет зізнався: «Якби, наприклад, стерти ім’я з обкладинок моїх «Просто віршів» і «Вишуків», відстань між якими всього один рік, то необізнаний читач сказав би, що їх написали різні люди».
2008 року Віктор Іванович перевидав «Вишуки». Цю збірку він вважає однією з найкращих у своїй творчості. Кам’янецькі студенти мали можливість придбати друге видання «Вишуків» з автографом автора.
Ще один твір, який Віктор Мельник привіз до Кам’янця-Подільського, – це детективний роман «Двійник невідомого контрабандиста», виданий у Вінниці 2005 року. Письменник задумав цикл детективних романів, в яких діє слідчий з особливо важливих справ прокуратури Олексій Гальчевський. Як зазначено в анотації, «в непростих умовах криміналізованої країни він спільно з оперативниками зі Служби безпеки розслідує загадковий факт контрабанди культурних та історичних цінностей. Динамічний сюжет із несподіваними поворотами постійно тримає у напрузі читача, який із розвитком сюжету дізнається про сучасні будні прокуратури – коли веселі, а коли й сумні».
Письменник зізнався: «Моя батьківщина – це осінь. Я народився на початку жовтня, можливо, саме тому рання осіння пора найбільше налаштовує на творчість. Я люблю тоді на самоті поблукати лісом, полежати на купі листя біля багаття, і поетичні рядки з’являються ніби самі собою. Найпоетичнішим місцем для мене завжди була дача мого друга художника Віктора Рибачука кілометрів за двадцять од Вінниці. За вікнами ліс, озеро, всередині камін потріскує вогнем, і ніде нікого, хто прийшов би і збив з думки. І от що цікаво, найменш творча пора – теж осінь, тільки дуже пізня, яка вже переходить у зиму. Отоді пишеться найгірше або й узагалі не пишеться. Суцільна депресія».
ТРИЛЬЯРДЕР
Тепер поговоримо про книжку Віктора Мельника, яка потрапила до «Книги рекордів України». Це поетична збірка «Трильярди сонетів», що побачила світ 2011 року у луцькому видавництві «Твердиня». Сама книжка невелика: до неї увійшло всього 14 сонетів – віршів із 14 рядків, що складаються із двох чотиривіршів і двох тривіршів з особливою системою римування.
Здавалося би, нічого особливого. Але рядки сонетів поет вибудував так, що вони можуть один одного замінювати, тобто рядок одного сонета можна підставити замість рядка іншого сонета, внаслідок чого він породить у читача нові асоціації, тож матимемо фактично новий сонет. Пропонуємо читачам самим спробувати це зробити, тож подамо повністю чотири сонети зі збірки Віктора Мельника – другий, шостий, сьомий і одинадцятий.
* * *
Гірчить димами пізній листопал
Осінній макіяж осипавсь долі
Надіто хмарки на шампур тополі
Гортають туфлі кинутий журнал
Кілометровий крик естрадних алл
Калейдоскопом – бите скло в околі
По гострих тінях – басамани колій
То не природа, де не став мангал
Шампанський шепіт в онімілих кронах
Між віт обривки грамот охоронних
Зі свіч високих капа жовтий віск
Завмреш в наскрізнім, як рентген, морозі
Кривавить слід – ішли русалки босі
Кістьми біліють стовбури беріз.
* * *
Перемикаєш тисячний канал
Одне й те саме: хліба й задоволень
В екран – удава око – вп’явся кролик
Нова людина – homo visual
Телеантени дистрофічний фалл
Жонглери в цирку смислів і символік
В саду дівча знімають – ніжки голі
Змінилося життя – на серіал
Рвонешся з безіменності мільйонів
Мурашка у глобальнім Вавилоні
Висока ціль – до себе вознестись
Не стачить сил – признайся: відборовся
В тобі господарюють кашпіровські
Душа не тіло – спробуй захистись.
* * *
Між сплячих піль Дніпра кривий кинджал
У піхвах тектонічного розколу
Розтято обрій – два тяжкі півкола
Сім астроблем – немов сліди від жал
Тисячолітній люд у тьмі навал
Зблукався між варягів і монголів
Не сталось українського де Голля
Зігрався олов’яний генерал
Серпневий вітер від сльози солоний
На рідних землях – як в чужім полоні
Надії попідтинню розбрелись
Майбутнє, як завжди, лише здалося
Вкраїнцями назвались – малороси
Сумний Мойсей зібравсь один кудись.
* * *
Б’є океан в кардіограми скал
Ніч розкрива діряві парасолі
В повії портові пішли ассолі
Бинтують ґреї чужину в асфальт
Шквал оп’янілий весел і зухвал
Народи, мов городи, пропололо
Судьбу на пальцях викида астролог
Безповоротний вирій. Гостра даль
Тужливе «Повій, вітре» на рінґтоні
Трансатлантичний безпритульний сонях
Розповідаєш – губи як поріз
Зоря багряна ліхтарем на розі
Сто хайвеїв – по чаєчці-небозі
Мозаїки розміняних вітчизн.
Тепер читач сам, натягавши рядків з однаковими римами з різних сонетів, може сконструювати новий сонет. Спробуємо? Ось навмання вихоплені рядки з цих чотирьох сонетів, які утворили новий сонет:
Безповоротний вирій. Гостра даль
У піхвах тектонічного розколу
В екран – удава око – вп’явся кролик
Зігрався олов’яний генерал
Між сплячих піль Дніпра кривий кинджал
Судьбу на пальцях викида астролог
Розтято обрій – два тяжкі півкола
Змінилося життя – на серіал
Тужливе «Повій, вітре» на рінґтоні
На рідних землях – як в чужім полоні
Висока ціль – до себе вознестись
Майбутнє, як завжди, лише здалося
Кривавить слід – ішли русалки босі
Мозаїки розміняних вітчизн.
До речі, ще 1961 року французький поет Ремон Кено видав збірку «Сто тисяч мільярдів поезій», яка складається з 10 базових сонетів з єдиною системою римування. Їхньою особливістю є те, що можуть перегортатись не лише окремі сторінки, а й окремі рядки, створюючи нові комбінації, але зберігаючи традиційну форму канонічного сонета. Можлива кількість комбінацій (а отже, текстів сонетів, які відрізняються один від одного) якраз і становить сто трильйонів, тобто сто тисяч мільярдів. Збірка Віктора Мельника, що містить 14 базових канонічних сонетів, побудована за аналогічною схемою. Можлива кількість комбінацій сягає понад 11 трильярдів, якщо точніше – 11112006825558016.
Сергій Дзюба з Чернігова в рецензії на «Трильярди сонетів» писав: «Ремон Кено підрахував: для того, аби послідовно прочитати один за одним усі комбінаційні варіанти його книжки, знадобилось би 200 мільйонів років. Для прочитання в такому ж темпі усіх сонетних варіацій збірки Віктора Мельника знадобилося б у 111 разів більше часу, тобто понад 22 мільярди років! Для порівняння: вік всесвіту, за даними сучасних науковців, – всього лише 14 мільярдів років… Цікавою є ще одна цифра. Якби всі можливі комбінаторні варіанти «Трильярдів сонетів» видати на папері багатотомником із томами по одній тисячі сторінок, де на кожній сторінці розміщувалось би по два сонети, то знадобилося б понад 5,5 трильйона томів – 5556003412779. Для розміщення одного примірника цього багатотомника потрібно було б 37040 Британських бібліотек (найбільша бібліотека світу з фондом 150 мільйонів одиниць зберігання). Або – 370400 Національних бібліотек України імені Володимира Вернадського (її фонд – 15 мільйонів одиниць зберігання)».
На зустрічі з кам’янецькими студентами Віктор Мельник зізнався, що, залишившись зранку сам удома, він після напруженої праці наприкінці дня отримував значну винагороду – один рядок, тож один сонет писався два тижні. Ще думки автора про книжку: «Здається, я показав у ній те, на що максимально спроможний сьогодні: і за філософією та розумінням світу, і за рівнем асоціативно-образного мислення, і за рівнем літературної техніки. Знаєте, коли важка, подекуди каторжна праця над «Трильярдами» закінчилась, то раптом відчув: усе, що пишу по тому, – слабше, якесь надміру полегшене, немає отієї граничної концентрації смислів, якої добивався у комплексі сонетів».