СТЕПАН, ЩО СТАВ СИЛЬВЕСТРОМ

Серед народжених на теренах нинішньої Хмельницької області були й ті, хто зумів залишити помітний слід у житті української діаспори на далекому зеленому континенті, як досить часто полюбляють образно величати Австралію. Один із таких наших земляків – це Степан Гаєвський (1876-1975), 140-річчя від дня народження якого припадає на 9 січня. Був у 99-річному житті Степана Юхимовича й чотирирічний період, коли він мешкав і працював у Кам’янці-Подільському.

ДВІ ДАТИ

Як Іван Огієнко увійшов в історію під іменем митрополита Іларіона, так і Степан Гаєвський, віддавши останні 33 роки свого життя (якраз його третину) служінню церкві, в пам’яті сучасників і наступних поколінь закріпився як єпископ Сильвестр. Але якщо про першого з цих українських діячів ми сьогодні знаємо чимало, то цього аж ніяк не скажеш про другого. Недарма протоієрей Юрій Мицик (і водночас – доктор історичних наук), публікуючи 2005 року за матеріалами канадських архівів листи єпископа Сильвестра (Гаєвського) до митрополита Іларіона (Огієнка), зауважив, що про єпископа Сильвестра «навіть спеціалістам з історії Церкви мало що відомо». Що вже казати про пересічних любителів історії!

Цікаво, що ми маємо навіть дві дати народження Юхима Гаєвського. Так, 2004 року кандидат історичних наук Оксана Юркова в статті про Гаєвського в «Енциклопедії історії України» так і зазначила, що він народився 23 листопада, а за іншими даними – 9 січня 1876 року.

Де ж істина? Маємо свідчення самого єпископа Сильвестра, який 1 листопада 1949 року в листі до митрополита Іларіона, подаючи свій життєпис (або, як зазначають латиною в науковому світі, curriculum vitae – «хід життя»), чітко зазначив, що народився 9 січня 1876 року. Тож 2006 року саме цю дату (причому як єдину) подав український дослідник зі США Петро Одарченко в статті про Гаєвського в п’ятому томі «Енциклопедії сучасної України».

Утім є авторитетний документ, який зафіксував іншу дату народження Гаєвського. Це датований 1922 роком його трудовий листок, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади й управління України. Цей документ 2006 року оприлюднив доктор історичних наук Олександр Завальнюк у книзі «Історія Кам’янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921 рр.)». Саме там читаємо, що Гаєвський народився 23 листопада 1876 року. Цю ж дату повторено Завальнюком у заснованих на архівних документах даних про персональний склад професорсько-викладацької корпорації університету.

Ми знаємо чимало випадків, коли в людини є дві дати народження: одну (зміщену в часі з різних причин) зафіксовано в офіційних документах, а другу – справжню – вона знає від батьків чи інших компетентних осіб. Наприклад, дві дати народження (10 грудня та 15 жовтня 1859 року – обидві за старим стилем) були в Юхима Сіцінського, про що він зазначив 1923 року в автобіографічних записах.

Виходячи з того, що трудовий листок – це офіційний документ, а лист до Огієн-ка – приватний, то можемо зробити висновок, що 23 листопада 1876 року – це офіційна дата народження Гаєвського, а 9 січня того ж 1876 року – справжня.

До речі, на 9 січня (27 грудня за старим стилем) у православних припадає день пам’яті святого апостола першомученика Стефана. Це додаткове підтвердження того, що Степан Гаєвський народився 9 січня.

На щастя, немає жодних проблем із місцем народження Гаєвського. Це село Михиринці. За тодішнім адміністративним поділом воно належало до Базалійської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії, за нинішнім – до Теофіпольського району Хмельницької області. Отож, Степан Гаєвський народився на Волині, хоч нині ми всі райони Хмельницької області (серед них і Теофіпольський), не вдумуючись, зараховуємо до Поділля.

ТРУДОВИЙ ЛИСТОК

Уже згадуваний трудовий листок послідовно, хоч і доволі скупо відображає докам’янецький та кам’янецький періоди життя Юхима Гаєвського. Це в загальній сукупності становить 47 років (від 9 січня 1876 року до 28 грудня 1922 року). Наведемо його записи, додавши у відповідних місцях необхідні уточнення, пояснення.

Отже, Степан Юхимович Гаєвський народився 23 листопада (усе ж, напевно, 9 січня) 1876 року в селі Михиринці на Волині (вище ми вже уточнили точне розташування села) в селянській родині. Українець.

Від вересня 1896 року до вересня 1898 року (тобто, два роки) працював на посаді вчителя сільської початкової школи в селі Печихвости Володимир-Волинського повіту на Волині. Сьогодні це село Горохівського району Волинської області. А що ж було до вчителювання? У листі до Огієнка Гаєвський написав, що закінчив двокласну духовну школу в Почаївській Лаврі, де був кононархом, а далі закінчив у Житомирі церковно-учительську семінарію. Кононарх – це церковнослужитель, що виголошує перед співом глас і рядки з молитвослов’я, які слідом за проголошенням співає хор.

Від 10 лютого до 15 вересня 1903 року – наглядач при Київській двокласній лісній школі. Від 20 червня 1903 року до 15 вересня 1909 року – вчитель співів у тій же школі. Як бачимо, в трудовому листку випав із біографії період від вересня 1898 року до лютого 1903 року (понад чотири роки).

У 1909-1913 роках – студент історико-філологічного факультету Київського університету. До речі, 27 липня 1909 року в Києві в Гаєвського народилася донька Лідія, яка стане дитячою письменницею, громадською діячкою в Австралії.

Від 1 серпня 1913 року – штатний викладач російської мови та літератури і філософської пропедевтики Смілянської чоловічої гімназії. Пропедевтика – це підготовчий, вступний курс у будь-яку науку, що передує глибшому й детальнішому її вивченню. Місто Сміла нині є одним із райцентрів Черкаської області, а в часи Російської імперії була містечком Черкаського повіту Київської губернії.

Від третього листопада 1918 року – професорський стипендіат у Київському університеті при кафедрі української літератури.

У січні 1919 року Гаєвського відрядили до Кам’янця-Подільського обслідувати рукописний матеріал церковно-археологічного музею. У трудовому листку не зазначено, хто саме відрядив Степана Юхимовича.

1 липня 1920 року обрано на посаду виконувача обов’язків приват-доцента кафедри московської літератури й мови з правом читати обов’язкові дисципліни.

28 грудня 1922 року вибув із Кам’янця до Харкова. Цікаво, а дружина та 13-річна донька Ліда мешкали тоді зі Степаном Юхимовичем у місті над Смотричем?

ПРОХАННЯ

Деякі недавно опубліковані документи дозволяють доповнити деталями чотирирічний період перебування Гаєвського в Кам’янці-Подільському, пунктирно окреслений у трудовому листку. Передусім звернемося до збірника «Листування Івана Огієнка (1909-1921)», упорядкованого Віктором Адамським і виданого 2014 року. Там опубліковано прохання професорського стипендіата Університету святого Володимира по кафедрі української мови та літератури Степана Гаєвського до ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету Івана Огієнка. 20 жовтня 1919 року Гаєвський писав: «Маю честь просити Вас, Пане Ректоре, допустити мене до читання лекцій по українській літературі і мові. Прикладаю при цьому curriculum vitae і список праць».

Гаєвський указав у проханні свою адресу в Кам’янці-Подільському – вулиця Могилівська, 2. У радянські часи це була вулиця Дзержинського, а від 1992 року – Драгоманова.

До прохання Степан Юхимович додав свою брошурку «Говірка села Михиринець». До речі, ця праця не випала з поля дослідників. Так, 1969 року доцент Кам’янець-Подільського педінституту Катерина Баценко опублікувала в журналі «Мовознавство» статтю «До питання про ізолекси Хмельниччини (на матеріалі термінів рільництва)», в якій є посилання на статтю Гаєвського «Говірка села Михиринець Старокостянтинівського повіту Волинської губернії», опубліковану 1915 року в Києві у «Філологічному збірнику пам’яті К.Михальчука». Для довідки: ізолекса – це лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного лексичного мовного явища.

ВІДРЯДЖЕННЯ

Через тиждень, 27 жовтня, Іван Огієнко написав на документі резолюцію: «На розгляд історико-філологічного факультету». Проте Степан Юхимович тоді не став викладачем університету. Цьому завадило його тривале закордонне відрядження.

Про обставини цього відрядження досить детально повідав 2002 року доктор історичних наук Анатолій Боровик у журналі «Сіверянський літопис». Отже, через значні ускладнення, що виникли в Україні з друкуванням шкільних підручників, Міністерство народної освіти вирішило відрядити до Відня невелику групу діячів освіти, аби налагодити цю справу за кордоном. Основні їхні завдання окреслив  міністерський наказ від 30 вересня 1919 року. Головою педагогічної місії призначили колишнього міністра освіти Антона Крушельницького, а її членами стали Степан Гаєвський, Андрій Алискевич і професор Григорій Тимощук. 28 жовтня 1919 року члени місії вирушили у довгу дорогу з Кам’янця й 15 листопада прибули до Відня. Гаєвський виїхав пізніше (йому ще не була відома доля його прохання про викладання в університеті) й прибув до Відня лише 6 грудня.

Зустрівшись у Відні з міністром фінансів Борисом Мартосом, Крушельницький дізнався, що йому відмовлено в оплаті акредитиву місії, а лише повернуто власні кошти, внесені членами місії для поїздки за кордон. Крім того, йому повідомили, що всі інші місії за кордоном розпущено, тож і педагогічна повинна повертатися додому. Дізнавшись про це, Алискевич виїхав до Угорщини, щоб продовжити роботу над читанкою для шкіл України, а Тимощук попросив виплатити йому півторамісячну зарплату і повернувся додому. З приїздом до Відня Гаєвського у педагогічній місії залишався голова та один її член. Причому виконувати свої головні функції вони не могли через пошуки коштів на прожиття…

Гаєвський лише наприкінці червня 1920 року повернувся до Кам’янця. У звіті міністрові народної освіти він яскраво зобразив атмосферу серед представників українства, які виконували різні місії за кордоном. Дізнаємося, що «всі урядові особи вищого рангу… запевняли, що місія буде забезпечена грішми, бо шкільна справа найважливіша на Україні», але чим більше автор звіту спілкувався з ними, то ставало ясніше, що «ці особи дбають перш за все про забезпечення себе коштами і живуть досить вигідно у першокласних готелях», а члени педагогічної місії за різні позички ледве могли прожити у «бідному пансіоні на окраїні міста».

Гаєвський згадав і про свою безпосередню роботу, яку проводив, адже обов’язків члена педагогічної місії йому виконувати не довелося. За дорученням члена Директорії Андрія Макаренка він очолив ревізійну комісію з перевірки Віденського посольства. Це була дуже тривала робота, «бо грошові справи посольства були надзвичайно заплутані». Члени Директорії Андрій Макаренко та Федір Швець хотіли також, щоб Гаєвський продовжив ревізію і у Швейцарській і військово-санітарній місіях, проте міністр фінансів Мартос запропонував йому «обревізувати самих членів Директорії».

Побачивши всі суперечності у вищих колах українського керівництва за кордоном, Гаєвський виїхав до України. Наведені ним факти засвідчили, що надзвичайно потрібні Україні кошти не могли бути використані за призначенням через відверті зловживання вищих посадових осіб. На словах говорилося про необхідність розвитку шкільної освіти й підготовку підручників, на ділі ж вирішувалися власні справи.

ПРИВАТ-ДОЦЕНТ

Повернувшись із відрядження, Гаєвський влаштувався на роботу в університет. Документ від 9 липня 1920 року, опублікований у збірнику «Листування Івана Огієнка (1909-1921)», свідчить, що рада професорів університету на засіданні 7 липня обрала Степана Гаєвського на посаду виконувача обов’язків приват-доцента кафедри московської літератури та мови на історично-філологічному факультеті та просила ректора затвердити це обрання.

8 липня Огієнко затвердив Гаєвського на вказаній посаді, починаючи з 1 липня 1920 року. Але вже 11 липня 1920 року Кам’янцем утретє за три роки оволоділи більшовики. Огієнко 9 липня разом із сім’єю покинув місто, а Гаєвський залишився. 27 серпня господарча рада університету, створена в ході радянізації закладу, дала дозвіл Гаєвському користуватися квартирою Огієнка.

19 вересня українські війська востаннє зайняли Кам’янець. Тільки 7 листопада повернувся в місто Огієнко. Степана Гаєвського в цей час бачимо вже радником правління університету.

Українська влада протрималася в Кам’янці-Подільському всього два місяці: від 16 листопада 1920 року тут надовго запанували більшовики. 14 листопада Огієнко назавжди покинув Кам’янець. Гаєвський знову залишився. Що він робив у місті ще два роки – до 28 грудня 1922 року, коли виїхав до Харкова – тодішньої столиці тодішньої Української Соціалістичної Радянської Республіки? Звісно, викладав в інституті народної освіти (ІНО), який більшовики виділили з університету. Це підтвердив джерелознавець Олександр Рибалко в статті «Знайдено в архівах», опублікованій у січні
1989 року в журналі «Вітчизна»: «В ІНО викладали літературознавці Михайло Драй-Хмара, Степан Гаєвський, Костянтин Копержинський, Ростислав Заклинський».

Відомо також, що 1921 року Гаєвський видав у Кам’янці-Подільському книжку «Теорія поезії» (друге видання, перероблене й доповнене, побачило світ 1924 року в Харкові). Це був підручник для педагогічного персоналу, старших груп трудової школи соціального виховання. Книжечка Степана Гаєвського, що побачила світ у місті над Смотричем, стала першим українським виданням у царині віршознавства.

ДЕЯКІ ДЕТАЛІ

Двічі (щоправда, побіжно) згадав Гаєвського у «Моїх споминах» літературознавець Леонід Білецький. Так, пишучи про Київ 1917-1918 років, він серед тих, із ким був у приятельських відносинах, назвав і Степана Гаєвського. Розповідаючи про діяльність Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), Білецький згадав, як після з’їзду партії десь у червні 1918 року оновилися й місцеві комітети УПСФ. Так, у Києві головою президії став Білецький, а серед її членів був і Гаєвський. Хоч Леонід Тимофійович детально розповів про свою роботу в Кам’янець-Подільському університеті (зокрема, він був деканом історико-філологічного факультету), але Гаєвського в цьому контексті ні разу не згадав.

25 жовтня 1919 року в Кам’янці-Подільському відбулася державна нарада з участю представників вищої влади та різних політичних сил України, загалом –
84 особи. Серед них були і представники УПСФ – Леонід Білецький і Степан Гаєвський.

Із збірника документів і матеріалів, присвячених Директорії, дізнаємося, що Гаєвський був членом ради міністра народного господарства (на засіданні Директорії, яке відбулося 28 лютого 1919 року, його звільнено з посади з 4 лютого 1919 року), того ж 1919 року деякий час виконував обов’язки державного секретаря УНР.

Коротенько про подальшу долю Гаєвського. Він був засновником і першим секретарем Київського будинку вчених. Зазнав переслідувань від радянської влади. 1942 року висвячений на єпископа УАПЦ (Української автокефальної православної церкви). 1943 року виїхав до Німеччини. Від 1949 року мешкав в Австралії, де мав окрему парафію святого Афанасія Лубенського. 1953 року став архієпископом Мельбурнським і Австралійсько-Новозеландським. 1962 року вийшов на пенсію. 1965 року приєднався до УАПЦ в юрисдикції канадської митрополії.