Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

19.09.2014

ПЕРШІ П’ЯТЬ ІЗ МІЛЬЙОНА

Михайло Булгаков (фільм «Булгаков. Подільський Єршалаїм»)Ні для кого не відкрию секрету, якщо скажу, що Кам’янець-Подільський має надзвичайно багатющу історію, що з долею Квітки на камені перетнулися долі тисяч і тисяч неординарних особистостей. Про місто над Смотричем пишуть наукові статті історики, поети - вірші, композитори - пісні, його краєвиди й численні пам’ятки малюють художники, фіксують фотографи. Тут знімають документальні й художні фільми. І все ж знаємо ми про подільську перлину надзвичайно мало. Щоб детально розповісти про неї, здається, і мільйона сюжетів буде замало. Тому такий інтерес викликав соціальний проект «Таємниці мого міста», коли самі кам’янчани взялися розповісти мовою кіно про своє місто.
Історія ця почалася кілька років тому, коли до мене додому завітав молодий кам’янецький режисер Дмитро Кубряк з ідеєю зробити низку фільмів про таємниці рідного міста. Наприклад, про те, чи є підземний хід із Кам’янця до Хотина, чи справді турки, покидаючи місто, залишили тут чимало золота і т.д. Але кіно - така штука, що йому, крім режисера й сценариста, конче потрібен ще й продюсер. Цього року знайшовся й він. Це надзвичайно енергійний, з колосальним організаторським досвідом Андрій Раднюк. Наша зустріч із ним і його дружиною відбулася влітку цього року в кафе «На Зарванській». Андрій на одному прикладі із життя Юхима Сіцінського обрисував, чого він прагне.
Отже, задумано було зняти кілька невеликих, десь на три хвилини, фільмів, в яких фігурувала би конкретна матеріальна чи духовна річ, що з роками не втратила свого значення та тіс-но пов’язана з Кам’янцем і певною постаттю, що таким чином
залишила помітний слід в історії. Наведене туманне формулювання прояснилося при конкретних прикладах. На тій першій зустрічі Болеслав Орлінський (праворуч; фільм «Вище неба»)окреслилися перші два сюжети - про Тараса Шевченка й Михайла Булгакова.
Як відомо, Тарас Григорович тільки одного разу побував у місті над Смотричем - восени 1846 року. Тут він, зокрема, записав три українські народні пісні від учителя місцевої гімназії Петра Чуйкевича. А нещодавно працівниця історичного музею-заповідника Валентина Волкова розкрила таємницю альбому, що зберігся в музейній бібліотеці. Цей альбом, до створення якого долучився й Шевченко, побачив світ за кілька місяців до подорожі поета й художника на Поділля. Цілком імовірно, що Тарас Григорович захопив його із собою, їдучи до Кам’янця, тут подарував альбом подільському архієпископу Арсенію, а згодом дарунок поета потрапив до церковного давньосховища, з якого виріс наш музей.
Ось так народився сюжет першого фільму «Альбом». Згодом Андрій Раднюк продемонстрував мені готову кінопродукцію. З приємністю довідався, що режисером цієї стрічки (як і наступних) став Дмитро Кубряк, що до її озвучення було залучено відомого кам’янецького диктора Павла Тихонова. Але справжньою сенсацією для мене стало те, що в невеличкому фільмі низку епізодів подано через гру акторів, причому залучено не професіоналів, а кам’янчан різних професій. У ролі київського генерал-губернатора Бібікова й подільського Михайло Грушевський (фільм «Перший Президент»)губернатора Радищева я впізнав своїх давніх знайомих - художника Бориса Негоду й знавця фортифікації Ігоря Данілова.
Тепер стало зрозуміло, чому Андрій Раднюк так наполегливо просив мене знайти портрети героїв стрічки саме того (чи близького до того) періоду, коли розгортаються події. Це допомагало йому та режисерові знайти потрібний типаж, відповідні костюми.
Молодий лікар і майбутній письменник Михайло Булгаков недовго працював у місті над Смотричем улітку 1916 року. Для фільму про нього вирішальним моментом стало те, що перша дружина письменника Тетяна Лаппа, яка як медсестра працювала з ним в кам’янецьких прифронтових шпиталях, залишила спогади, де стверджувала, що архітектура Кам’янця певним чином втілилася в «Майстрові й Маргариті» при змалюванні Єршалаїма.
Після двох фільмів про українського та російського письменників продюсер висловив твердий намір покинути наїжджену письменницьку колію. Із запропонованих мною варіантів він вибрав сюжет про польського льотчика Болеслава Орлінського, котрий 1926 року здійснив небувалий переліт із Варшави в Токіо й назад, про який із захопленням писала вся світова преса. А мрія про польоти міцно заполонила душу юного Болеслава, уродженця села Ніверка на Збручі, коли влітку 1910 року він побачив у місті над Смотричем демонстраційні польоти на аероплані знаменитого одеського піонера авіації Сергія Уточкіна.
Прискіпливо підбиралися кандидати на два завершальні фільми п’ятисерійного циклу. Вирішено було залишатися в часових межах попередніх стрічок: XIX - початок XX століття. Поступово вималювалися постаті композитора, автора безсмертного «Щедрика» Миколи Політ Уточкіна (фільм «Вище неба»)Леонтовича, який навчався в Подільській духовній семінарії й був регентом (керівником) семінарського хору, та батька української історії, голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського, який у лютому - березні 1919 року мешкав у Кам’янці-Подільському, редагував тут газету «Життя Поділля» й публікував у ній статті про важливі тогочасні проблеми.
При створенні фільмів виникали певні складнощі, адже часто бракувало документів, спогадів про вибрані для фільму епізоди. Тож Дмитрові Кубряку та Андрієві Раднюку, який став також співрежисером стрічок, доводилося художньо переосмислювати скупі дані. Так, у фільмі про Грушевського ми бачимо зустріч історика з ректором університету Іваном Огієнком і подільським дослідником старовини Юхимом Сіцінським. Якщо про теплі зв’язки Грушевського й Сіцінського протягом тривалого часу (з кінця XIX століття до середини 1920-х років) збереглося чимало свідчень, зокрема опубліковано листи Юхима Йосиповича до Михайла Сергійовича, то стосунки Огієнка й Грушевського були прохолодними (історик відмовився від пропозиції ректора викладати в університеті). Тож зображена у фільмі зустріч трьох навряд чи відбулася реально. Але при різних позиціях усі троє були відданими Микола Леонтович (ліворуч; фільм «Регент»)українськими патріотами, тож художньо спроектована режисерами їхня можлива приватна зустріч цілком виправдана.
Проект «Таємниці мого міста» не відбувся би без суттєвої підтримки багатьох кам’янчан. Серед них і міський голова Михайло Сімашкевич, і народний депутат України Володимир Мельниченко, і кам’янецькі підприємці. А що ж далі? Після попереднього перегляду 11 вересня в залі кінотеатру «Сінема» відзняті стрічки з понеділка демонструються в цьому кінотеатрі перед сеансами фільмів. Цікавих сюжетів для наступних зйомок є чимало (невеликим перебільшенням буде сказати, що їх мільйон). Тож варто сподіватися, що кам’янецька громада, а передусім влада та підприємці знову підтримають важливий для міста соціальний проект - і ми відкриємо для себе ще не одну таємницю рідного міста.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку