П'ятница, 29 Березня 2024 р.
18 Березня 2016

ПРОГУЛЯНКА СМОТРИЦЬКИМ КАНЬЙОНОМ

(Закінчення. Початок у «Подолянині» від 4 і 11 березня) 

ТРИ ОБОРОННІ БАШТИ

Новопланівський міст на межі XIX-XX столітьУ тій частині каньйону, де розкинулися сади Вітте, до річки вели штучно влаштовані в скелях проходи. Біля самісінької води розташовувалася ще одна унікальна будівля – єврейська ритуальна міква, побудована у бароковому стилі, яка до наших днів не збереглася. Від неї вгору до міста піднімався Фурлейський провулок.

Для захисту міста упродовж XV-XIX століть по краю скелястого берега Смотрича побудували три оборонні башти – Різницьку, Кравецьку та Гончарську. Башти призначалися для гарматного обстрілу протилежного берега річки. Первісні мури башт мали зрізані парапети, призначенням яких було рикошетування чавунних ядер. Башти будувалися на кошти ремісничих цехів, які жили в цій же частині каньйону. Крайньою з південного боку є квадратна в плані башта Різницька. Назву отримала від середньовічного ремісничого цеху різників худоби, який існував у Кам’янці ще в XV столітті.

Башта на броді. Сучасний виглядКругла Кравецька башта збереглася на рівні двох ярусів. Розташована на прузі стрімкої скелі каньйону таким чином, що зі східного боку мала три яруси, а з боку міста – два. Призначалася для обстрілу далеких підступів до міста.

Гончарську башту побудовано 1583 року. Тоді ж над входом встановлено білокам’яну плиту з цією датою. В 1740-х роках башта була відома під назвою Різницька. Вона належить до системи східних укріплень, розташованих по самому краю скелястого берега Смотрича. Башта займала центральне місце в системі укріплень, одночасно виконувала функції дозорної. При будівництві башти введено новітній фортифікаційний засіб, запроваджений відомим німецьким художником й інженером Альбрехтом Дюрером (1471-1528) – завершення у вигляді парапетів із прямим зрізом. 1669 року над баштою надбудовано високий дах із дозорним майданчиком.

Поруч із Гончарською баштою розміщувалася єврейська дільниця Кам’янця. На невеличкій ділянці розташовувалися чотири синагоги та лікарня для бідноти. Тепер одну з них (Ремісничу) перебудовано на ресторан.

ВАЖЛИВИЙ МІСТ

Башти над каньйоном: Різницька (ліворуч) і Гончарська (праворуч)Внизу поблизу Новопланівського мосту, на місці одного з наскельних пілонів, стояла Спасо-Преображенська церква. На протилежному березі, якраз на тому місці, де по скелі струменить стрічка водоспаду, з 1593 року існувала церква Святого Онуфрія. Трохи вище за течією в давні часи розміщувалися міські млини: руський і вірменський, а далі, за кам’яним мостом – млин польський.

Тепер звернемо увагу на Новопланівський міст, який з’єднує Старе місто з Новим. Його будівництво розпочалося 1864 року, а урочисте відкриття відбулося 1874 року. Новозбудований міст мав чітку й просту конструктивну систему: шість опор (дві в річці, дві берегові та дві на скелях) утримували дубовий настил над проїжджою частиною. Міст отримав назву Олександрівського, та в народі мав іншу назву – Новопланівський, яка збереглася дотепер. 2005 року проведено капітальний ремонт мосту.

КАМ’ЯНЕЦЬКА «ПАЛЕСТИНА»

Частина каньйону від Старопоштового спуску до Польської брами була найгустіше заселеною. Тут розміщувалися заїжджі двори, шинки. Семінаристи, які винаймали тут квартири, назвали цей куток «Палестиною». Саме кам’янецька «Палестина» оспівана поетом Степаном Руданським в його відомому вірші «Повій вітер на Вкраїну», адже саме там у долині була «біла хатина», а в ній жила «дівчина-голубонька» Марія Княгницька, в яку був закоханий поет.

З давніх споруд до нашого часу зберігся Пороховий погріб, побудований наприкінці XVIII століття на місці більш давнього. Напис на кам’яній плиті «Пам’ятай про майбутнє» нагадує про суворі часи.

Наприкінці XIX століття неподалік від порохового погреба баронесою Евеліною Юній був побудований пивзавод на місці старих броварень.

ГОЛОВНИЙ В’ЇЗД

У цій частині каньйону русло Смотрича розширювалось, утворюючи брід. Саме тут був головний в’їзд до міста з північного боку. Для його захисту звели досконалі укріплення Верхньої та Нижньої Польської брами.

До нашого часу від Нижньої Польської брами збереглося лише дві вежі на правому березі й одна – на лівому. За описом 1564 року Польська брама складалася з п’яти веж і 180 метрів мурів. Укріплення займали майже всю прибережну смугу. Арковий міст над річкою з’єднував згадані вежі. У нижній частині мосту, під водою, були влаштовані шлюзи, які, в разі потреби, закривалися.

Пізніше міст, побудований у цьому місці, отримав у міській топоніміці назву «Старий міст коло ковалів». Під мостом здавна існувала круча й вир, в якому гинули люди та звірі.

ЦЕРКВА, ЩО ПРОВАЛИЛАСЯ

У легендах розповідається про існування в цій частині підземного переходу під річкою; про церкву, що в давнину провалилася в цей підземний хід, і навіть про церковні дзвони, що лунають з-під води на Великдень.

У давнину на березі річки біля Старого мосту стояла церква. Саме на Великдень, коли в церкві було повно людей, сталося страшне лихо: лише священик заспівав «Христос воскрес», як у храм увірвалися татари. Почали хапати людей, виривати з натовпу дівчат і маленьких хлопчиків. Знали люди, яка страшна доля чекає на полонених, особливо на хлопчиків – їх продавали туркам. Турки виховували з них жорстоких солдатів-яничарів, які разом із турецькими солдатами завойовували чужі землі, проливали людську кров, забирали людей у неволю. І тоді вдовиця-ковалиха Марина притиснула до себе чотирнадцять своїх синочків і закричала так, що голос її перекрив зойк і плач живих:

«Боже єдиний! Ти благословив мене щастям на все життя! Благослови востаннє! Не дай моїм синам-соколам яничарами стати, потурнаками зробитися, людей убивати. Земле! Розверзися (відкрийся)! Забери мене і синів моїх у могилу!»

Сталося чудо. З ясного неба почувся грім, церква вся задрижала, опускаючись у яму. Вода стала наповнювати церкву й виром крутити – і винесла татар із церкви. А люди, що були живі, заспівали усі разом «Христос Воскрес». І так правлять службу Божу до сьогодні.

ВІД БРОДУ ДО ВИДРІВКИ

У систему Польської брами входить вежа, що побудована просто на скелі, якраз у тому місці, де русло річки розширюється, утворюючи брід. Місце розташування визначило і назву цієї вежі – «Вежа на броді». У другій половині XIX століття в цьому місці над скелею було влаштовано бульвар.

Далі за греблею смуга землі попід замком носить назву Видрівка. Цю землю російська цариця Катерина II подарувала козакові Видрі. У XIX столітті тут побудували млин – єдиний із кам’янецьких млинів, що зберігся до нашого часу під назвою млин Ірафа.

При бажанні прогулянку каньйоном можна продовжити і за межами міста. А нашу мандрівку ми на цьому завершуємо.

Переглянути всі фото до статті   

Підготували Ганна КІВІЛЬША й Галина ОСЕТРОВА.