Четвер, 28 Березня 2024 р.
20 Травня 2016

БРАГА

Невеличке село Брага лежить на лівому березі Дністра між селами Жванець і Бабшин. На протилежному березі розкинулося старовинне місто Хотин – нині один із районних центрів Чернівецької області, який приваблює багатьох своєю знаменитою фортецею. До речі, є чимало любителів кинути свій зацікавлений погляд на цю фортецю саме з Браги. Спокусився цією можливістю і останній польський король Станіслав Август Понятовський, який 11 листопада 1781 року прибув до Кам’янця-Подільського: 14 листопада він побував у прикордонній Бразі, звідки через Дністер оглянув Хотин.

ЧОМУ БРАГА?

Миколаївська церква в Бразі. Вигляд із буковинського берега. Фото Андрія БондаренкаАрхівіст із Кам’янця-Подільського Іван Гарнага в низці публікацій «Звідки пішла назва», започаткованих 1971 року в суботніх випусках «Прапора Жовтня», висловив таке припущення:

«Назва Брага, звичайно, антропонімічного походження. Є підстави вважати, що Брагою прозвали одного з перших жителів села за те, що він виробляв чи збував брагу (пиво) на місці переправи з лівого берега Дністра до Хотинської фортеці. Макс Фасмер вважає, що слово «брага» тюркського походження. В тюркських мовах воно мало форму «перага» з початковим значенням «рідке пиво, брага».

Згадана дослідником антропоніміка вивчає власні назви людей. Іван Володимирович також зазначив про придністровське поселення:

«Знайдені в Бразі археологічні пам’ятки засвідчують життя людей на території села, починаючи з третього тисячоліття до нашої ери. В період половецьких чи монголо-татарських нападів поселення було зруйноване й довгий час не відновлювалося. У документах згадується з середини XVI століття. Село лежало на шляху, який зв’язував Польщу з Молдавським князівством».

ОЧИМА КАТЕРИНИ МЕЛЬНИК

Торік у трьох номерах поспіль (11, 18 і 25 грудня) «Подолянин» друкував пізнавальний матеріал «До Жванця з Катериною Мельник». У ньому подано в перекладі українською мовою враження історика й археолога Катерини Мельник-Антонович від мандрівки нашим краєм. Ці враження опубліковано в 1884-1885 роках російською мовою в журналі «Київська старовина» під назвою «Подорожні нариси Поділля». Супутником Катерини Миколаївни був її майбутній чоловік – знаменитий історик й археолог Володимир Антонович.

Київські подорожні не обминули увагою й Брагу. Ось як Катерина Мельник описала дорогу до цього села:

«За дві версти на південь від Жванця, на березі Дністра, видніється невелике село Брага, розташоване на подільському боці якраз навпроти Хотина. Дорога до Браги йде по самому березі Дністра. Вона займає вздовж річки дуже низьку та вузьку смугу – всього кілька сажень ширини.

Берег покрито товстим шаром різнокольорових закруглених камінчиків, викинутих річкою під час розливів. Більшість цих гальок складається з кременю всіх кольорів і відтінків, знесених сюди водою з різних місць, оскільки гори Поділля, що складаються здебільшого з різних вапняних і глинистих порід, надзвичайно багаті кременем.

Низинна берегова смуга облямована з правого боку Дністром, а з лівого – височіє суцільною стіною кам’яна гора, близько 40 сажень заввишки, що служить підгрунтям для плоскогірної придністровської рівнини. Верхня половина гори – це низка стрімких скель, зрідка вкритих бідною рослинністю. Ці скелі нагадують стіни фортеці чи замку. Ближче до підніжжя обрив стає більш пологим, завдяки осипам каменів і землі зверху.

У багатьох місцях високий берег порізано глибокими поперечними ярами, виритими дощовою водою. Ними тільки і можна підніматися догори, причому під ногами осипаються постійно земля та каміння, так що доводиться по два чи три рази підніматися на одну й ту ж скелю. Дно ярів, також як і сам берег, всіяне безліччю крем’яних осколків, з яких багато нагадують первісні знаряддя найпростішої форми. Між ними трапляються зрідка поліровані кам’яні сокири, хоча нам не пощастило знайти жодної.

Увесь берег Дністра порізано більш-менш глибокими затоками, тому дорога вздовж берега надзвичайно звивиста. При самому початку села Браги дорога йде по цілісній скелі, яка в цьому місці утворює грунт і, поступово знижуючись, переходить на дно річки та представляє дуже зручне місце для купання».

ДВА РЯДИ ХАТ

Цікаво також прочитати про перші враження Катерини Мельник від Браги:

«Село, розташоване на південному схилі високого берега, складається всього з двох рядів хат, які як би збігають з гори до Дністра. Посеред села невелика церква. Садів мало, так само як і в Жванці. Причиною тому почасти може бути кам’янистий грунт, в якому важко вкоренитися дереву, або, може бути, і нелюбов мешканців до заняття садівництвом, тому що на протилежному бессарабському березі такий же кам’янистий грунт, проте там ростуть і садові, і лісові дерева. Вся зелень у селі складається з одних городніх рослин.

На піднесеній рівнині, яка панує над селом, видно сліди земляних укріплень, насипаних поляками під час воєн XVI і XVII століть, коли Брага нарівні зі Жванцем, Окопами та іншими поселеннями мала значення прикордонного сторожового пункту. Тепер городище майже зовсім розорано, від нього збереглися ледве помітні залишки валів, оточені рівним полем, а на деякій відстані, ближче до поштової дороги, синіє темна смуга лісу – залишок колишніх «жванецьких гаїв».

ВСУПЕРЕЧ ЗАКОНУ МАГОМЕТА

Не змогла Катерина Миколаївна обминути увагою й історію села:

«Уперше зі своїм справжнім іменем Брага згадується в документах під 1595 роком як село, в якому зупинявся табором Замойський, проводжаючи господаря Єремію Могилу на волоський престол, і в якому кілька років по тому збиралися польські та волоські посли для укладення договору, після того, як син Єремії, який не зумів утриматися на троні, звернувся по заступництво до Польщі. Гетьман Жолкевський із загоном зайняв окопи на висотах над селом, а комісари обох держав збиралися на нараду поблизу укріплень під його прикриттям. Протягом восьми днів, поки тривали переговори, в Брагу щодня переправлявся з Хотина турецький загін, який ставав на виду комісарів, причому поляки зі свого боку виставляли такий же загін, а його начальники щедро пригощали турків горілками й винами всупереч закону Магомета. Нарешті договір уклали. Одна з його статей, що стосувалася Браги, полягала в тому, що перевіз біля села, за давніми звичаями, залишався в загальному користуванні. Звідси видно, що до того часу право перевезення однаково належало всім прикордонним народам, тобто полякам, туркам і румунам.

Упродовж усього XVII століття Брага зберігала значення такого прикордонного пункту, куди з’їжджалися для переговорів посли з Поділля і Румунських держав.

Під час Хотинської кампанії 1621 року Брага отримала важливе стратегічне значення як найближчий до Хотина пункт на подільській території. Скориставшись дуже зручною переправою через Дністер, гетьман Сагайдачний улаштував тут міст і перевіз через річку для польсько-козацької армії, яка користувалася ним увесь час війни.

Упродовж 27-річного панування турків на Поділлі село зовсім спорожніло. Навіть переправа майже перестала діяти, але після відходу турків Брага, як й інші покинуті села, дуже швидко колонізувалася українськими поселенцями. Мешканців приваблювала сюди близькість Молдавії, де не було кріпосного права й куди легко було рятуватися в разі утиску від жванецького старости, якому належала Брага разом із багатьма іншими селами.

Ми вже говорили вище, що тут, на найвиднішому місці навпроти Хотина, відбувався з боку поляків обмін сусідськими люб’язностями з турками у вигляді страт злочинців, які завдали шкоди туркам.

У 1769-1792 роках Брага мала значення російського поштового пункту. Тут стояв невеликий козацький гарнізон, в обов’язок якого входило пересилати кореспонденції між Петербургом і Константинополем. Тут же зупинялися російські посли, які вирушали до Туреччини».

ГОЛОВНА ЇЖА

Описала Катерина Мельник і те, чим жила Брага на початку 1880-х років:

«Тепер, як і за старих часів, у Бразі діє переправа через Дністер, що складається з двох поганих поромів, які тут, як і в Жванці, та й повсюдно на Поділлі, належать євреям, тоді як робочими на них є селяни. Переправляючись із Браги в Хотин, ми щоразу бачили на березі групи селян із возами, що очікували пором, який не поспішали подавати на їх поклик.

З розмов з ними ми дізналися, що жителі Браги здебільшого отримали наділи на бессарабському березі, куди відправляються на польові роботи і звідки по кілька разів на день возять снопи додому, причому щоразу змушені платити за переправу. Такий податок важким тягарем лягає на селянське господарство.

Тут, до речі, відзначимо одну особливість сільських промислів. По всьому Поділлю до берегів Дністра селяни сіють головним чином різні сорти зернового хліба, горох і сочевицю, причому пшениця йде на продаж, а жито, гречка та інші споживаються на місці. Але, починаючи від Жванця, по всьому Дністровському узбережжю сіється переважно кукурудза, яка становить головну їжу місцевих селян. Виняток становлять великі поміщицькі маєтки, де розводять різні сорти хліба. Але все це закуповується євреями і сплавляється на плотах і галерах в Одесу, або споживається на місцевих винокурнях. З кукурудзяного борошна найбільше готують мамалигу – особливу молдавську страву, яка служить головною та постійною їжею як бессарабського, так і подільського селянина. Крім мамалиги, з кукурудзи готується особливий сорт хліба, так званий «малай», різні коржі тощо.

При кожній хаті є одне або декілька пристосувань для складування кукурудзи. Це сплетені з хмизу високі циліндричні кошики (3-4 аршини заввишки), які дещо розширюються догори та закриваються шпилястою кришкою. Кошики ці дуже зручно переміщаються з місця на місце. В кожному поміщається близько 10 возів кукурудзи. За словами селян, 10-15 возів досить, щоб прогодувати невелику родину протягом цілого року, оскільки ця їжа надзвичайно ситна. Надлишок зерна закуповують євреї».

НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Насамкінець наведемо в українському перекладі коротенький нарис про Брагу, опублікований 1901 року в капітальній праці «Парафії та церкви Подільської єпархії», редактором якої був знаменитий подільський дослідник Юхим Сіцінський:

«Село Брага розташувалося в улоговині при річці Дністрі, навпроти колишньої Хотинської фортеці, від поштової станції Жванець у двох із половиною верстах на південний захід. Клімат здоровий, але майже з безперервними вітрами. У селі є кілька колодязів із хорошою джерельною водою. грунт – суглинок і чорнозем. Поблизу Браги знайдено кілька полірованих кам’яних ножів. Навколо села є багато земляних валів.

У документах Брага вперше згадується десь у середині XVI століття. Тоді вона належала Феодору-Богдану Ластовецькому, який 1547 року проміняв її на частини в інших селах, що належали Касяну Володиєвському. 1575 року Брага належала руському воєводі Юрієві Язловецькому, потім Юрієві Струсю, каштелянові галицькому, від якого перейшла до його дочки Олени, а від неї до Калиновських. Від них у XVII столітті, ймовірно, разом із сусіднім Жванцем, Брага як придане однієї з Калиновських перейшла до Лянцкоронських, потім як спадщина (вже у XVIII столітті) – до Скоповських, а в XIX столітті – до Іорданів і Комарів. Близько 1843 року Брагу купив у Комара Ремер. Від нього як придане вона перейшла до нинішніх власників – Гижицьких.

Місцевість, в якій лежить Брага, часто служила театром воєнних дій. 1595 року тут зупинявся табором Замойський, проводжаючи Єремію Могилу на молдавський престол. Через кілька років після цього тут збиралися польські та молдавські посли для укладення договору, коли Могила, не втримавшись на престолі, звернувся до посередництва Польщі. Під час Хотинської війни 1621 року поблизу Браги звели міст, яким переправлялися на бессарабський берег польські війська на чолі з королевичем Владиславом і гетьманом Ходкевичем. 1653 року, під час козацьких війн, тут і біля Жванця в земляних укріпленнях стояло польське військо з королем Яном Казимиром. Воно зазнало сильного лиха, тож унаслідок голоду й холоду змушене було купити собі в козацьких союзників – татар – важкий мир. 1672 року через Брагу переходили турецькі війська, які потім штурмом узяли Кам’янець. У XVIII столітті тут декілька разів зупинялися російські війська під час російсько-турецьких воєн (1739, 1769 та 1788 року). Проходили тут російські війська і під час російсько-турецьких воєн XIX століття – 1828, 1853 та 1877 року.

У другій половині XVIII століття (в 1769-1783 роках) у Бразі була поштова станція, яку утримував російський уряд. Тут розташовувався російський козачий загін, в обов’язки якого входило пересилати кореспонденцію між Петербургом і Константинополем, супроводжувати послів тощо. Завідував цим поштовим пунктом російський офіцер, який водночас був і дипломатичним агентом Росії, зобов’язаним повідомляти урядові про всі події в Польщі та Туреччині. Такі станції, крім Браги, були в Довжку, Черчі, Дунаївцях, Зінькові, Летичеві, а далі їхня лінія проходила через Волинь до Києва.

Нинішнє населення Браги все православне, 515 чоловіків і 480 жінок. Усі вони – українці-селяни. Вони не тільки хлібороби, але й виготовляють для збуту крупи, сир. У селі є лісопильня для деревини, що сплавляється по Дністрові з Австрії.

Церква в Бразі в ім’я святителя Миколая близько середини XVIII століття була дерев’яною, покритою гонтом, без огорожі. Згідно з візитою 1758 року, в Бразі вже бачимо нову й кращу церкву, споруджену парафіянами на місці старої, за переказами, спаленої турками. Ця церква 1788 року зазнала тієї ж долі, тож замість неї побудовано на кошти парафіян теперішню церкву – кам’яну, з дерев’яним куполом. Нинішній іконостас влаштовано 1863 року. 1891 року церкву перебудовано й удвічі збільшено. Дзвіниця, що стоїть разом із церквою, напівкам’яна. Біля церкви є невелика каплиця, побудована селянами 1862 року в пам’ять про звільнення від кріпосної залежності. Із священиків було троє (дід, батько та син) Снігурських. Священик Іоанн Снігурський 1795 року приєднався з унії до православ’я.

Церковної землі: садибної 2 десятини 800 сажень, орної 45 десятин 1325 сажень, непридатної 1 десятина 1295 сажень. Будинок для священика побудовано 1891 року на поземельний збір, господарські будівлі ветхі. У псаломщика будинок зруйновано, але господарські будівлі хороші.

Церковнопарафіяльна школа діє з 1890 року, а в 1861-1890 роках тут була школа грамоти. Школа розмістилася в кам’яному будинкові, побудованому 1896 року на місцеві кошти з наданням допомоги від училищної ради».