П'ятница, 29 Березня 2024 р.
24 Червня 2016

САТАНІВ: РАЙ ДЛЯ ОКА, ТІЛА ТА ДУШІ

Дев’ять років тому Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» започаткував Загальнонаціональну акцію «7 чудес України». Першими 2007 р. визначено 7 історико-архітектурних чудес України. Чудом визнано і Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець».

КАМ’ЯНЕЦЬ: ТРИ З ТРЬОХ

Наступного року відбувся другий етап акції – «7 природних чудес України». Цього разу серед переможців – Національний природний парк «Подільські Товтри».

Обидва етапи акції мали великий успіх, тому 2010 р. презентували третій проект – «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». Тут відзначено Кам’янець-Подільську фортецю.

Як бачимо, щоразу до сімки переможців потрапляли об’єкти, прямо пов’язані з містом над Смотричем: НІАЗ «Кам’янець», НПП «Подільські Товтри» та Кам’янець-Подільська фортеця. Жодне з інших міст України не може похвалитися такою просто дивовижною результативністю.

2013 р. в рамках Загальнонаціональної акції «7 чудес України» (як її четвертий етап) визначено 7 чудес Києва.

До речі, з ініціативи газети «Подолянин» ще 2008 р. було визначено 7 чудес Кам’янця. Унаслідок опитування ними стали: Стара фортеця, Ратуша, каньйон Смотрича, Кафедральний костел, надмогильний пам’ятник Лаурі, два мости – Замковий і «Стрімка лань».

БЕЗ КАМ’ЯНЦЯ Й ХОТИНА

Цього року проходить п’ятий етап Загальнонаціональної ак-ції – «7 чудес України: історичні міста та містечка». У ній беруть участь ті міста й містечка, що мають значиму історію, неповторне історико-архітектурне обличчя та туристичну інфраструктуру для відвідувачів.

На першому етапі (з 1 березня) приймалися заявки від місцевих громад, громадських організацій, туристичних компаній, вишів тощо. 1 червня оголошено фіналістів – 21 місто й містечко. Ось вони (за абеткою): Балта, Бердичів, Бердянськ, Берислав, Біла Церква, Вижниця, Володимир-Волинський, Галич, Глухів, Диканька, Жовква, Канів, Ніжин, Ольвія, Петриківка, Сатанів, Святогірськ, Сковородинівка, Теребовля, Тульчин, Хуст.

Як бачимо, до списку свідомо не включено жодного обласного центру. Не потрапили сюди й достатньо розкручені  в туристичному плані Кам’янець і Хотин. Єдиним представником Хмельницької області в цій славній когорті є Сатанів.

Під час другого етапу (з 1 червня до 25 вересня) на офіційному сайті акції триватиме голосування (7chudes.in.ua/opytuvannya-2016/). Кожен зможе обрати зі списку фіналістів свою сімку. Також відбудуться презентації фіналістів, прес-тури і анкетування експертів.

На завершальному етапі визначаться 7 переможців за результатами опитування експертів та інтернет-голосування (50/50). Їх буде оголошено 27 вересня – в День туризму. Після цього Оргкомітет акції бере на себе зобов’язання протягом 2017 р. для популяризації фіналістів підготувати та випустити про них фільми, а також виготовити різноманітну поліграфічну продукцію.

ПОДІЛЬСЬКА ШВЕЙЦАРІЯ

Тепер детальніше розповімо про єдиного представника Хмельницької області. На лівому березі Збруча приблизно на однаковій відстані від Кам’янця та Хмельницького розкинулося давнє поселення із загадковою назвою Сатанів. Мальовнича місцевість, яку часто називають Подільською Швейцарією, старовинні оборонні та культові споруди, овіяні легендами, цілющі води, здатні творити чудеса, роблять Сатанів надзвичайно привабливим. Рай для ока, тіла та душі – так образно можна його означити. «Сатанів смарагдовим сатином дивиться озерними очима», – метафорично написала про цю подільську перлинку поетеса Марія Дем’янюк.

Час заснування Сатанова невідомий. Найдавніша писемна згадка про нього припадає на 1404 р. Уперше поселення з назвою «Schathanow» зафіксовано в грамоті польського короля Владислава II Ягайла, виданій 3 березня 1404 р. краківському підстолію Петрові Шафранцю. Цю грамоту, написану латинською мовою, опубліковано 1894 р. в другому томі восьмої частини «Архива Юго-Западной России», документи якого підготував до друку Михайло Грушевський.

Сатанів багатий на пам’ятки архітектури, культури, історії, природи. Це замок і міська брама, синагога та кіркут (єврейський цвинтар), скульптура скорботного Ісуса, ландшафтний парк «Сатанівська перлина», а також розташований поруч (у Сатанівській Слобідці) Троїцький монастир. Розповімо коротко про них.

ЗАМОК

Сатанівський замок

Він розмістився на півночі Сатанова на високому пагорбі біля Збруча. За планом замок п’ятикутний, не зовсім правильної форми: три сторони завдовжки приблизно по 105 м, четверта – 85 м, п’ята (південна) – 65 м. Вся площа замку займала приблизно 1,5 га. На всіх рогах п’ятикутника були башти, а між башта-ми – мури. На сьогодні збереглася східна башта та рештки двох башт, розташованих безпосередньо над Збручем. Дві башти з боку містечка зруйновано.

Точна дата спорудження замку в Сатанові невідома. 2004 р. історик Микола Петров обережно зауважив: «Не виключено, що десь у другій половині XV – на початку XVI ст. у Сатанові було зведено замок». Набагато категоричніше висловилися архітектор-реставратор Євгенія Пламеницька, яка 1986 р. стверджувала: «Замок збудовано в XV ст. на місці більш ранніх укріплень XIV ст. Наприкінці XVI ст. замок розширили, він набув п’ятикутної в плані форми з кутовими п’ятигранними баштами».

1899 р. біля руїн замку з боку містечка збудували цукроварню, а в самому замку розмістили водогін, що тягнув воду зі Збруча й подавав її наверх до фабрики. 1924 р. місцева влада ухвалила знести Сатанівську фортецю, бо вона нібито загрожувала людському життю, але Всеукраїнський центральний виконавчий комітет ту постанову скасував і наказав реставрувати фортецю, для чого асигнував 5 тисяч карбованців. Проте реставрацію не було зроблено. 24 серпня 1963 р. постановою Ради Міністрів УРСР до списку пам’яток архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави, внесено Сатанівський замок, а також ще дві оборонні споруди містечка – міську браму та синагогу.

БРАМА

Сатанівська міська брама

Міська брама розташувалася в південній частині Сатанова неподалік від пологої лівобережної смуги, в місці злиття Збруча з безіменним струмком. Браму закладено в XV ст. на місці давнього південного в’їзду в Сатанів. У XVI ст. браму перебудували. Вона влилася в загальну систему оборонних мурів міста, з’єднавшись із Сатанівським замком. У другій половині XVII ст. браму пошкоджено. 1724 р. її відновили, при цьому надбудували зубчастий декоративний парапет на білокам’яних консолях.

Коли брама втратила оборонне значення, в ній у різний час розміщувалися митниця (як відомо, Збручем до 1939 р. проходив кордон – спочатку між Російською імперією і Австро-Угорщиною, потім між СРСР і Польщею), комора сільського споживчого товариства (про це довго нагадувала купа закам’янілої солі в кутку на першому поверсі), стайня.

СИНАГОГА

Сатанівська синагога

Точна дата спорудження Сатанівської синагоги невідома. За однією версією, її звели 1514 р., за іншою – 1532 р. Проте висловлюються сумніви, що єврейська громада Сатанова могла звести тоді таку потужну споруду. Зроблений 1992 р. хімічний аналіз розчину вказує на застосування саме такого розчину при муруванні в середині XVII – на початку XVIII ст.

У будь-якому разі Сатанівська синагога – одна з найдавніших у всій Східній Європі серед споруд такого типу. В Україні такий поважний вік має тільки синагога в Шаргороді (1589 р.).

Як свідчить напис, виконаний у картуші над входом, 1754 р. було проведено реконструкцію синагоги. Тоді ж збудували і новий Арон-кодеш – спеціальну нішу-шафу для зберігання сувоїв Тори. У Сатанові його прикрасили оригінальним кам’яним декором, на якому ще збереглися сліди фарб – бірюзової, золотої, пурпурової, зеленої. Корона вгорі символізує Всевишнього, леви – єврейський народ, а колони зображено на згадку про зруйнований єрусалимський храм.

Якщо Арон-кодеш зберігся майже повністю, то від настінних розписів майже нічого не залишилося. У 1960-1970-ті рр. у колишній синагозі був зерновий склад. Через різкий перепад вологості облетіла майже вся штукатурка.

1928 р. Юхим Сіцінський писав, що «синагога виглядає як невеличкий замок. Вона має високі мури й міцне склепіння на вершку; дах на тому склепінню ховається за високі парапети (надмурки) з маленькими стрільницями. У стінах нижче од парапетів великі вікна з гостролукими верхами. З одного боку будинку прибудування для жіночого відділу. Завдовжки головний будинок синагоги 18 м, завширшки – 16 м».

Як і кожна стародавня будівля, Сатанівська синагога спонукала до створення численних легенд і переказів. Одна з легенд свідчить, що під синагогою починається підземелля, яке веде до Єрусалима. Згідно з іншим переказом, Сатанівська синагога стояла на цьому місці ледь не з часу створення світу.

У 2013-2014 рр. синагогу практично цілком відновлено.

КІРКУТ

Як зазначено в історичному путівнику «Сто єврейських містечок України», «єврейське кладовище Сатанова з повним правом можна назвати кам’яним літописом громади. Тексти та зображення на різьблених надгробних стелах дозволяють не тільки довідатися про імена і час життя членів громади, але й уявити собі історичне тло її життя, заглянути в світ духовних і соціальних цінностей єврейських громад Східної Європи».

Єврейський цвинтар у Сатанові розташувався за межами містечка, приблизно за 500 м від міської брами, на високому клиноподібному пагорбі, який височіє над Збручем і тягнеться уздовж дороги на Кам’янець. Єврейське кладовище традиційно розміщували за річкою, що символізувало відділення живого від мертвого. У Сатанові, зокрема, від містечка воно відділене безіменним струмком. Крім того, цвинтар обов’язково мав бути на високій горі, щоб на неї було важко підніматися і люди не прагнули пошвидше там опинитися. Правда, православні українці та поляки-католики трактували такий вибір місця для кладовища по-іншому: мовляв, хитрі євреї спеціально ховають своїх небіжчиків поближче до неба, аби в день Страшного суду вони чимшвидше зайняли чергу в перших рядах. З пагорба, на якому розкинулося Сатанівське єврейське кладовище, відкривається чудова панорама на містечко й околиці.

Цвинтар витягнувся майже на 0,5 км із півночі на південь, ширина його близько 200 м. Збереглися лише фрагменти кам’яної стіни, що колись оточувала кладовище.

За датами поховань чітко виділяються дві дільниці: стара, де є близько 500 надгробків XVI-XIX ст., багато з яких заховалися в заростях, і нова дільниця, відділена від старої переліском. Тут близько 3000 надгробків кінця XIX – XX ст.

Московський журналіст Григорій Ревзін так описав свої враження від єврейського цвинтаря в Сатанові: «Років три тому я опинився в місті Сатанові на Західній Україні. Там одна з найстаріших європейських синагог, ренесансного часу, мені хотілося її побачити (у ній тепер хлів). Єврея в цьому місті немає жодного, кого не знищили махновці, тих дочистили есесівці. А за містом є цвинтар, великий, метрів 500 завдовжки і завширшки метрів сто. Справа була взимку, і ось степ, сніг, ковила якась із нього стирчить – і могильні плити. Абсолютно однакові, сіренькі, заввишки сантиметрів 70, з написами. З XVI до XIX століття ховали, тисячі три могил, правильні шеренги, йдуть кудись: наліво, направо, прямо – в степ, у нескінченність. Покинуте кладовище зниклого народу. На триста верст навколо ніхто не розуміє, що написано на могильних плитах. Вони повільно йдуть у сніг».

СКОРБОТНИЙ ІСУС

Це найдавніший в Україні пам’ятник, присвячений визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Датується пам’ятник 1653 р. Нині стоїть на території лікарні.

«САТАНІВСЬКА ПЕРЛИНА»

Парк площею 22 га тягнеться понад Збручем. Закладено його 1984 р. На території парку зростають близько 400 видів і форм дерев і чагарників, численні трав’яні рослини, серед яких чимало екзотів. На території парку є три джерела мінеральної води, розташовані колекція рододендронів, архітектурна та історична пам’ятка «Сатанівська фортеця». Парк є базою навчально-виховної роботи навчальних закладів і відпочинку населення.

20 серпня 1996 р. Указом Президента України «Сатанівську перлину» оголошено парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

ТРОЇЦЬКИЙ МОНАСТИР

Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці

Монастир у Сатанівській Слобідці датується XVI-XVIII ст. Вважається, що первісно він був дерев’яним. Кам’яні споруди на основі архітектурних обстежень попередньо датуються першою чвертю XVII ст. Монастирський ансамбль, що складається з Троїцької церкви, надбрамної дзвіниці з келіями, в’їзної брами та огорожі, 1744 р. перебудовано в стилі бароко.

1899 р. Свято-Троїцький монастир із чоловічого перетворили на жіночий. 1929 р. його закрили. 1942 р., під час німецької окупації, монастир знову відкрили. 1946 р. ігуменею монастиря призначили Радомілу (в миру – Феодосія Святова), яка вступила до монастиря 1900 р., коли їй було 17 років. Вона чимало зробила на духовній ни-ві. Останньою ігуменею Сатанівського монастиря була Ангеліна. 1962 р. монастир закрили вдруге. Сьогодні він знову відродився.