БАШТА? МАЙСТЕРНЯ? ЛАЗНЯ? ВІДПОВІДЬ ЗНАЙДЕНО!

УНІКАЛЬНА АРХЕОЛОГІЧНА ЗНАХІДКА ПРИВІДКРИЛА НОВІ

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ КАМ’ЯНЦЯ

На Західному бульварі, де вже місяць ведуться розкопки, кандидати й доктори історичних наук і в спеку, і в зливу власноруч перелопачують кубометри грунту, скрупульозно вишукуючи серед будівельного сміття уламки історії, які мають скластися в цілісний пазл.

Уже з перших днів на цій ділянці почали відкриватися залишки невідомої будівлі, при цьому археологи ОАСУ Інституту археології НАНУ розраховували знайти тут давню людвисарню (майстерню з відливання гармат).

Минулого тижня було відкрито залишки трьох стін, між ни­­ ми ­- завали цегли­«пальцівки», характерної для XVII­XVIII ст. Тут же знайдено кольорові кахлі та плитку для мощення підлоги роз­міром 19х19 см, розповсюджену в Польщі й також характерну для цього періоду.

– Ми маємо не просто яму будівельного сміття, а сукупність будівельних матеріалів, що лягають в один хронологічний проміжок -­ кінець XVII -­ першу половину XVIII ст., -­ наголошує керівник експедиції, кандидат історичних наук Павло НЕЧИТАЙЛО.

Аби з’ясувати, що це була за будівля, археологи ретельно «перелопатили» історичні джерела, зокрема, плани міста XVII­XVIII ст.

Як розповів старший науковий співробітник історичного музею­заповідника Ігор СТАРЕНЬКИЙ, найдавніше детальне зображення міста ­ мідьорит Кипріяна Томашевича 1670­х рр. (а це якраз початок турецької окупації Ка­м’янця) -­ показує на цій ділянці двоповерхову квадратну в плані башту, поряд з якою розташований шляхетський дворик та одноповерхова житлова забудова.

Летичівський стольник Маковецький у своїх «Реляціях про падіння Кам’янця і останні вчинки п.Єжи Володиєвського» згадує, що саме в цій башті тримали оборону від турків кам’янецькі міщани Казимеж Гумецький і Томаш Журомський зі своїми сотнями.

Пізніші джерела, як-от опис Кам’янця 1700 р., помилково називають цю вежу турецькою, хоча, безперечно, турки вежу використовували і, можливо, робили в ній якісь перебудови. Від вежі, згідно з описом, тягнувся мур аж до міської брами (до Замкового мосту).

Пізніші плани міста показують на цьому ж місці квадратну в плані споруду і зазначають її як людвисарню. Вона почала функціонувати з 1708 р., а перші відомості про відлиття гармат маємо за 1713 р., коли майор артилерії Анджей Гловер писав у листі до гетьмана Адама Сенявського, що «маємо тепер гармат десять 6-фунтових в Кам’янці відлитих». Загалом за час функціонування майстерні було відлито близько ста гармат.

На плані 1753 р. на цій ділянці бачимо артилерійську батарею святого Міхала і будівлю людвисарні, та вже план 1773 р. показує ці споруди з ремаркою, що батареї стоять порожні, а людвисарню зруйновано.

А в ХІХ ст. тут насипали бульвар, який назвали Люб’янівкою, або Любимівкою – від імені подільського губернатора Федора Луб’яновського. На фотографіях і листівках кінця ХІХ ст. видно по лінії кромки скелі декоративний парапет, і саме на цьому місці розміщувалась одна з прогулянкових терас Західного бульвару.

Та була в археологів іще одна, напівжартівлива версія – адже, згідно з описом Кам’янця 1700 р., десь на цьому місці розташовувалися… турецькі лазні. Інтриги додало ще й те, що під завалами цегли було знайдено турецький мідний казан діаметром 34 см, а згодом і ще один, трохи менший.

– Фото цієї знахідки ми розіслали фахівцям у всі пізньосередньовічні міські експедиції: в Чернігів, Черкаси, Львів тощо, і ніхто не зміг нам допомогти, – розповідає Павло Нечитайло. – Лише співробітниця Аккерманської археологічної експедиції (а це турецько-українська експедиція, яка працює вже близько 15 років) Ірина Станкевич повідомила, що бачила аналогічний мідний посуд у їхніх матеріалах. Завдяки цій зачіпці, ми знайшли стовідсоткову аналогію нашого казана в музеї в Будапешті, в колекції турецького мідного посуду кінця XVII – початку XVIII ст.

Та цього тижня було розставлено крапки над «і»: археологи переконалися, що загадкова будівля – це справді та сама оборонна башта, названа турецькою, а згодом перелаштована під гарматну майстерню, яку від самого початку й розраховували знайти.

До неї прилягає мур, в якому неозброєним оком «читається» два етапи будівництва: нижня частина кладки, тотожна зі стінами башти, виконана на піщано-вапняному розчині жовтуватого кольору, відноситься до XVII ст. – це той самий мур, що, згідно з описом 1700 р., тягнувся до міської брами. А поверх нього лягає кладка на сіруватому вапняно-піщаному розчині, в якій видно гарматну амбразуру, – це вже мур батареї святого Міхала, збудований у ХVIIІ ст., після повернення Кам’янця під Польську корону.

Майже три століття пролежали ці руїни оборонних споруд під двометровим шаром щебеневої засипки і грунту, і про їх існування не здогадувались навіть ті кам’янчани, які знають в улюбленому місті кожен камінчик. Тож це надзвичайно цінне відкриття, і хочеться, щоб воно не було знову втрачене. Ця маленька башта-людвисарня варта того, щоб доповнити низку більш маститих оборонних споруд як ще одне нагадування про колишню воєнну міць міста-фортеці та про його хоробрих охоронців.