ПІДЗАМЕЦЬКЕ ОКОПИСЬКО

Від народження мешкаю я практично поряд із давнім єврейським кладовищем: його та мою садибу на Підзамчі на вулиці Кіргізова (колишній Татарській) розділяє неширока й неглибока долина. Ще в дитинстві засіла в пам’яті народна назва місця, де розташувалося кладовище, – Окописько, але з роками ледь не вивітрилася з голови. Спливло півстоліття – і тільки нещодавно, коли я детальніше й прискіпливіше розглядав план Кам’янця-Подільського 1773 року, з глибин пам’яті виринуло напівзабуте наймення…

ПІД ЦИФРОЮ 7

Працюючи над матеріалом про Шарлотку (див. статтю «Кам’янецький Хрещатик» у «Подолянині» від 5 серпня ц.р.), я звернувся до монографії кандидата історичних наук Миколи Петрова, виданої наприкінці 2002 року. В ній науковець досліджував історичну топографію Кам’янця-Подільського кінця XVII та цілого XVIII століття. У додатках Микола Борисович розмістив, зокрема, план Кам’янця 1773 року. В експлікації (поясненнях) до цього плану зазначено, що цифрою 7 на ньому позначено «Zydowskie Okopiska» (як відомо, 1773 року Кам’янець ще належав Речі Посполитій, тож план і пояснення до нього польськомовні). Поруч подано переклад українською: «Єврейський цвинтар».

Справді, цифра 7 вказувала на знайоме мені з дитинства місце. Далі я звернувся до академічного «Етимологічного словника української мови», а саме до другого тому, що побачив світ 1985 року. Там серед слів, похідних від дієслова «копати», я знайшов українське діалектне слово «окописько» з поясненням, що це «єврейське кладовище». Те ж значення, як вказує словник, має ще одне українське діалектне слово – «окопище». Врешті, й слово «окіп», крім основного («рів»), має ще й діалектне значення, уже знайоме нам, – «єврейське кладовище».

Отже, єврейське кладовище на Підзамчі існувало ще за часів Польщі. Юхим Сіцінський, пишучи 1895 року про Підзамче, зазначив, що це поселення відоме з XVI століття як Підгроддя, а у XVIII столітті тут почали селитися євреї: 1784 року їх на Підзамчі було 34, через три роки – 41, а ще через два роки – 27 осіб, внесених до списку подушних зборів. Тобто, можна зробити висновок, що єврейське кладовище на Підзамчі виникло у XVIII столітті.

НЕ ТІЛЬКИ З ПІДЗАМЧА

На мою думку, кладовище призначалося не тільки для єврейських мешканців Підзамча. Тут, очевидно, знаходили вічний спочинок і євреї із сусідніх Карвасар, що простягнулися вузькою смугою вздовж правого берега Смотрича.

На чому грунтується таке припущення? На особливостях розташування єврейських кладовищ. 24 травня ц.р. в «Подолянині» в статті «Сатанів: рай для ока, тіла та душі» я писав: «Єврейське кладовище традиційно розміщували за річкою, що символізувало відділення живого від мертвого. У Сатанові, зокрема, від містечка воно відділене безіменним струмком. Крім того, цвинтар обов’язково мав бути на високій горі, щоб на неї було важко підніматися і люди не прагнули пошвидше там опинитися. Правда, православні українці та поляки-католики трактували такий вибір місця для кладовища по-іншому: мовляв, хитрі євреї спеціально ховають своїх небіжчиків поближче до неба, аби в день Страшного суду вони чимшвидше зайняли чергу в перших рядах».

Єврейське кладовище на Підзамчі чітко відповідає двом зазначеним вище вимогам. Воно розташувалося на узвишші, а внизу, там де проходить Об’їзна вулиця, протікає річечка Дібруха, яка на Карвасарах впадає у Смотрич.

У Сіцінського читаємо: «На початку XVIII століття Карвасари довго не заселялися. Життя заворушилося тут тільки після влаштування біля Турецького мосту двох борошномельних млинів: одного на кошти старости, а іншого – міста. Оскільки торгівля борошном давала тоді великий зиск, то тут відразу ж стали селитися євреї… Крім того, євреїв тягнула сюди й звичайна торгівля: у місті вони не мали права селитися, зате, заплативши в міській брамі певну суму, могли провести в місті декілька годин і тут збувати свої товари та ремісничі вироби на вигідніших умовах, ніж це робили місцеві цехові ремісники. Тому в другій половині XVIII століття приріст єврейського населення на Карвасарах був значним: якщо 1765 року їх було тільки 17, то 1775 року – вже 106, 1781 року – 181, 1787 року – 235 осіб. Коли 1797 року євреям дозволили мешкати в Кам’янці, заможніші з карвасарських євреїв переселилися до міста, а на Карвасарах зосталася одна біднота».

З книги «Парафії та церкви Подільської єпархії», виданої 1901 року під редакцією того ж Сіцінського, дізнаємося, що в православній парафії містечка Карвасари, до якої також входили Татариски, Кубачівка, Янчинці, Підзамче й Видрівка, на початку XX століття мешкали, крім православних (576 чоловіків і 602 жінки), ще 614 католиків, 18 лютеран і 784 євреї.

Отже, на Карвасарах мешкало значно більше євреїв, ніж на Підзамчі. Одні померлі підзамецькі євреї аж ніяк не могли заповнити місцевий цвинтар. Карвасари, розташовані суто в долині річки, не мають підвищень. До того ж план 1773 року не зафіксував там цвинтаря. З цього всього напрошується логічний висновок, що карвасарських євреїв ховали на Підзамчі.

МОЖЛИВО, І САРА

У книжці «Вулицями Кам’янця-Подільського», виданій 2005 року у Львові, я писав про народне пояснення топоніма «Карвасари»: «Жила, мовляв, у цій місцевості відома всьому містові Сара – жінка легкої поведінки. Масові походи «до курви Сари» породили невдовзі назву місцевості, де вона мешкала, – «Курвисари», яка пізніше трансформувалася в «Карвасари». Так це чи ні, важко сказати. Принаймні, всі відомі нам дослідники дотримуються (хоч із певними застереженнями: «як припускають», «можливо») версії про караван-сарай. А, може, вони просто соромляться народного слова «курва»?».

Якщо легендарна Сара справді існувала, то і її поховали на підзамецькому Окопиську.

СЛІДИ-ЗГАДКИ

У червні 2013 року єврейське кладовище на Підзамчі відвідали дослідники-ентузіасти Володимир Кроль і Сергій Єрмаков (до речі, провів я їх до розшукуваного місця через свою садибу). Невдовзі Сергій Єрмаков на сайті «Вічний Кам’янець» роз-містив статтю «Закинуті і забуті свідки людських життів (єврейське кладовище на Підзамчі)». У ній ми, зокрема, читаємо:

«За орієнтовними розрахунками, вся ділянка кладовища займає близько 20 соток, хоча точні межі встановити досить важко. З півночі кладовища є ярок, із заходу – огорожі людських присадибних ділянок, зі сходу схил укріплено деревами, а з півдня – потужний кам’яний мур, за яким причаїлася будівля, що охороняється собакою.

Написи на надгробках у різному стані: деякі збережено досить непогано, деякі не витримали випробування часом і залишили лиш рельєфні сліди-згадки, що там щось було, а деякі плити просто лежать на землі або вросли в землю, скоріш за все назавжди приховавши під землею таємницю написаного».

Один із висновків цитованої статті: «Загалом кладовище хоч і давно своє «віджило», але видно, що брак великої уваги до нього через непримітність місця йде йому тільки на користь».

Можливо, хтось колись глибше дослідить історію забутого єврейського цвинтаря на Підзамчі. Утім, можливо, ніхто ним особливо і не зацікавиться…