БРОВАРІ

Невеличке село Броварі, що в Кам’янець-Подільському районі, має досить прозору назву, але дещо заплутану історію. Що ж, зробимо спробу її розплутати.

ПРОСТА НАЗВА

Почнемо з простішого питання – з назви. Слова «бровар» і «броварня» в сучасній українській мові трактуються як застарілі. Тлумачні словника пояснюють, що броварня – це пивоварний завод, а бровар – робітник броварні, інакше кажучи, той, хто варить пиво.

Отже, можна з великою вірогідністю припустити, що першим поселенцем села, що згодом отримало назву «Броварі», був бровар. Або навіть кілька броварів, оскільки їхній рід заняття в назві села вжито у множині.

В Україні є ще одно село Броварі. Воно розташувалося в Бучацькому районі Тернопільської області. До речі, в Київській області є місто Бровари. Мовознавець Олександр Пономарів слушно зауважив, що це зіпсована назва (невмотивована множина) замість питомої української назви Броварі. Приємно, що ім’я нашого села цілком відповідає законам української мови.

СКЛАДНІ ПЕРТУРБАЦІЇ

Дещо про Броварі ми можемо почерпнути з довідника про Кам’янець-Подільський район, що побачив світ 1998 року до 75-річчя утворення цієї адміністративної одиниці. Звідти довідуємося, що Броварі – це одне з чотирьох сіл Дерев’янської сільської ради (три інші села – це Дерев’яне, Гелетина та Привітне). Карта показує, що ця сільська рада розташувалася на схід від Кам’янця-Подільського, лежить на півночі району – на межі з Дунаєвецьким районом. Щодо центрального села сільської ради, то Броварі лежать на схід від нього, Гелетина – на захід, а Привітне – на північ.

Довідуємося також, що на час видачі довідника (наприкінці XX століття) в Броварах було 119 дворів і 237 мешканців. Це майже вдвічі менше, ніж у Дерев’яному (192 двори й 450 мешканців), але більше, ніж у Привітному (81 двір і 170 мешканців) і тим паче в Гелетині (14 дворів і 24 мешканці).

На жаль, у графі «Дата заснування (перша згадка в історичних джерелах)» про Броварі вказано – «невідома». Та ж помітка засмучує нас і щодо Гелетини та Дерев’яного. І тільки для Привітного зазначено розпливчасте XIX століття.

Із хронології змін в адміністративно-територіальному поділі Кам’янець-Подільського району за 1923-1994 роки довідуємося, що сучасні Броварі утворилися внаслідок послідовного об’єднання ще з двома населеними пунктами. Спочатку 10 березня 1960 року Хмельницький облвиконком ухвалив об’єднати села Гниляки й Пожарницю в єдине село – Пожарницю. Через сім років, 12 січня 1967 року, той же облвиконком позбавив самостійного значення й Пожарницю: вона влилася в Броварі. Зауважимо також, що Привітне сучасну назву отримало згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 9 вересня 1966 року. Раніше це була Погоріла.

З довідки про Дерев’янську сільську раду довідуємося, що її утворено в січні 1918 року в складі Китайгородської волості Ушицького повіту Подільської губернії (до реформ 1923-1925 років зберігався адміністративний поділ із часів Російської імперії). До сільради тоді входили Дерев’яне, Броварі, Гелетина, Гниляки, Гуцули, Погоріла та Пожарниця. Численні пертурбації не заділи Броварі на мікрорівні: вони незмінно входили до Дерев’янської сільської ради. А ось райони змінювалися: від 7 березня 1923 року – Китайгородський, від 3 лютого 1931 року – Староушицький, від 31 липня 1934 року – Кам’янець-Подільський. Останній із районів 25 грудня 1934 року ліквідували, а його територію підпорядкували Кам’янець-Подільській міській раді.

28 червня 1939 року район відновили як Довжоцький, а 10 липня 1944 року перейменували на Кам’янець-Подільський.

Це все, що нам вдалося витягнути про Броварі з довідника про Кам’янець-Подільський район за 1998 рік.

Тепер заглянемо до статистичного довідника «Населені місця Поділля», виданого 1925 року у Вінниці. У ньому Броварі фігурують як Бровари й означені як присілок (невелике село, розташоване поблизу більшого). У Дерев’янській сільській раді такий же статус мають Гелетина (Гелети), Гниляки, Гоцули (згодом Гуцули, які поглинула Гелетина), натомість Погоріла та Пожарниця – це села. Був ще в складі сільради Пожарницький хутір (одне господарство, 4 мешканці). Поселення, що утворили сучасні Броварі, мали такі показники: Броварі – 12 господарств і 63 мешканці, Гниляки – 27 господарств і 125 мешканців, Пожарниця – 42 господарства і 210 мешканців. Як бачимо, Броварі з цієї трійки поселень були найменшими, але саме їхня назва в 1960-х роках закріпилася за найменням об’єднаного села. Очевидно, цьому посприяла немилозвучність імен двох інших сіл.

У капітальній праці «Парафії та церкви Подільської єпархії», виданій 1901 року під редакцією священика Юхима Сіцінського, Броварі не згадуються. У статті про парафію Вихватнівців читаємо: «До 1830-х років парафія складалася з єдиного села Вихватнівців, але потім до неї приєднали парафію села Дерев’яне з присілками Гелетиною й Гуцулами. Пізніше утворилися та приєдналися ще два присілки: Погоріла й Залісся, або Новосілля. Всього населення в парафії: православних 1005 чоловіків і 1018 жінок, католиків до 500 осіб. Заняття – хліборобство; невелика частина населення має заробіток на винокурні й недавно заведеній паперовій фабриці». Там, де були винокурня й папірня, цілком імовірно могла з’явитися й броварня, а отже й присілок, де мешкали броварі.

У серпні 2015 року було утворено Китайгородську об’єднану територіальну громаду, до якої увійшли 13 сіл, серед них і Броварі з населенням 196 осіб (дев’яте місце за цим показником).

ФІЗІОЛОГ ІЗ БРОВАРІВ

Серед уродженців Броварів варто згадати лікаря-фізіолога Віктора Ясінського. Віктор Іванович народився 3 березня 1939 року. Його життя, як і всіх дітей воєнного та повоєнного часу, було нелегким і непростим. Хлопець ріс напівсиротою, проте зумів здобути вищу медичну освіту. Спочатку він навчався в Кам’янець-Подільському медичному училищі, після закінчення якого працював завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту. Далі Віктор Ясінський служив у лавах Радянської армії, після чого повернувся на фельдшерську роботу, цього разу в Дунаєвецькій санітарно-епідемічній станції.

Прагнення до самовдосконалення привели нашого земляка до Чернівецького медичного інституту (нині Буковинський державний медичний університет). Закінчивши навчання, Ясінський став працювати у рідному виші асистентом кафедри фізіології. З цією кафедрою було пов’язане все подальше життя Віктора Івановича.

Над кандидатською дисертацією Віктор Ясінський працював під керівництвом професора Якова Кіршенблата. 1973 року уродженець Броварів став кандидатом наук, а невдовзі отримав учене звання доцента.

Упродовж майже десяти років Ясінський виконував обов’язки завідувача кафедри нормальної фізіології, п’ять років керував підготовчим відділенням, ще п’ять років працював заступником декана, був також відповідальним секретарем приймальної комісії інституту.

За 42 роки роботи в навчальному закладі Віктор Іванович показав себе висококваліфікованим фахівцем, мудрим наставником для молодих викладачів і студентства. У науковому доробку нашого земляка понад 100 друкованих праць, серед яких три навчально-методичні посібники.

Помер Віктор Ясінський 8 липня 2010 року на 72-му році життя. Як зазначено в некролозі, опублікованому в «Буковинському медичному віснику», «до останніх днів, незважаючи на тяжку недугу, Віктор Іванович залишався вірним своєму професійному обов’язку, зберігав оптимізм, був сповнений планами та надіями на майбутнє».