«ХЛОПЦІ ВІД ТАКОГО ПРОСТО ПРУТЬСЯ»
Легко й зрозуміло розповісти про складні речі. Таке непросте завдання ставить перед собою кожен, хто намагається донести до широких мас результати, здобуті серйозними й виснажливими науковими дослідженнями. Тоді, читаючи талановито написану популярну книжку чи статтю або переглядаючи з любов’ю відзнятий документальний фільм, наочно переконуєшся, що фізика й математика – це не тільки зашкарублі й надокучливі формули, а історія – зовсім не хаотичне нагромадження дат, подій, імен. Щодо останньої наукової дисципліни, то особливо радує те, що влітку 2014 року в Україні започатковано громадський просвітницький проект «LikБез. Історичний фронт», який наполегливо взявся популяризувати історію нашої держави та переконливо й аргументовано розвінчувати пропаганду й історичні міфи. 23 листопада з Києва до Кам’янця завітав координатор цього важливого й украй потрібного проекту – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України Кирило Галушко.
УЖЕ НЕ ЯК ТУРИСТ
Кирило Юрійович провів у місті над Смотричем дві зустрічі: спочатку на історичному факультеті національного університету ім.Івана Огієнка, а далі – в ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Декілька слів про гостя. Кирило Галушко народився 29 грудня 1973 року в столиці України, 1996 року закінчив історичний факультет Київського університету, через п’ять років захистив кандидатську дисертацію «Український консерватизм В’ячеслава Липинського в історії європейської суспільно-політичної думки». 2015 року увійшов до складу Громадської ради при Президентові України з питань національної єдності.
Серед видань, здійснених Кирилом Юрійовичем, особливо відзначимо 632-сторінкому книжку «Украинский национализм: ликбез для русских, или Кто и зачем придумал Украину», що побачила світ 2010 року. В анотації до неї зазначено:
«Що означає слово «націоналізм»? Де шукати витоків цього поняття та яка його історія? Кому зобов’язаний український народ (а отже – Україна) своєю державністю? Які сценарії розвитку нашої країни найближчим часом та яка роль у цьому «свідомих україн-
ців» – «націоналістів»? Відповіді на ці та багато інших запитань ви можете знайти у книзі відомого історика Кирила Галушка. Видання орієнтоване, насамперед, на зацікавленого читача, якому небайдуже українство й усе, що з ним пов’язане, який любить свою Батьківщину (і не тому, що так радить вулична реклама-цитата із Володимира Сосюри: «Любіть Україну!», а тому, що так відчуває серцем і душею), зрештою, це видання – для всіх, хто читає російською та шанує українське».
Звернемо увагу ще на одну науково-популярну книжку Кирила Галушка, видану 2014 року. Це «Украинские пределы: Украина и украинцы в европейской картографии от античности до ХХ века». Теж процитуємо анотацію до цієї невеликої книжки, що має всього 108 сторінок:
«Як і коли на карти Європи та світу потрапила Україна? Який простір вона займала в різний час? Як історичні назви українських земель змінювалися упродовж століть? Як співпраця етнографії, статистики, мовознавства й географії дала змогу окреслити на карті етнічний простір українців? Коли Україна як країна здобула нинішні обриси? Відповідям на всі ці запитання присвячено дослідження автора, який намагався в науково-популярній формі висвітлити низку питань, які постійно дискутуються в науці й публічному просторі».
У вступному слові до зазначеної праці Кирило Галушко назвав низку установ, фондами яких він скористувався. Серед них бачимо Національний історико-культурний заповідник «Кам’янець-Подільська фортеця». Очевидно, в такий своєрідний спосіб автор поєднав дві установи – Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» і Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник. Серед тих, кому «автор щиро вдячний за допомогу, консультації, надання необхідних матеріалів та підтримку його роботи», бачимо й ученого секретаря нашого музею-заповідника – Руслана Йолтуховського.
Отже, плідна співпраця київського історика з Кам’янцем зав’язалася кілька років тому. І саме Руслан Йолтуховський став одним з організаторів нинішнього візиту Кирила Галушка до Кам’янця. Кирило Юрійович уже бував у місті над Смотричем, але як турист.
ЧОМУ НЕ «ЛІКНЕП»?
Просвітницький проект «LikБез. Історичний фронт» існує з такою назвою з літа 2014 року. Головним майданчиком спільноти його учасників став веб-сайт www.likbez.org.ua, який наповнюється публікаціями українською, російською і часом англійською мовами. Крім того, започатковано низку похідних проектів, брендованих словом «LikБез»: друковані видання, лекції «LikБез. Уроки історії».
Щодо назви просвітницького проекту, то на його сайті вміщено роз’яснення кандидата історичних наук Геннадія Єфіменка:
«У наших публікаціях ми часом називаємо себе «LIKБЕЗ», часом «Лікбез», але ніколи не представляємося як «Лікнеп» (від «ліквідація неписьменності»). Неодноразово читачі зверталися до нас: «а чому ж не Лікнеп?»
Наш «LIKБЕЗ» не лише за формою (ми не вчимо «читати і писати», що й було завданням радянського «лікнепу»), а й за змістом терміну має суттєві відмінності порівняно з «лікнепом». Адже ми не надаємо першооснови знань і уявлень про минуле – їх будь-який дорослий читач і так вже має. Ми намагаємося спонукати до перегляду тих уявлень, які базуються на вигадках і міфах, тобто звертаємо увагу на недоліки в уже наявних знаннях, а не формуємо їх з нуля.
Ліквідація понятійної безграмотності – один із напрямків проекту «LikБез. Історичний фронт». Зрозуміло, що ми обмежуємося тими напрямками, де є фахівцями, тобто історичними знаннями».
ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ
Кирило Галушко привіз до Кам’янця книги, підготовлені істориками, що працюють над проектом «LikБез. Історичний фронт», і видані в Харкові «Клубом Сімейного Дозвілля». Передусім, це книжкова серія «Історія без цензури», що містить 10 томів, з яких 8 уже видано, а два останні мають з’явитися до кінця року. Кирило Юрійович під час зустрічі на історичному факультеті охарактеризував коротко кожну з них. Ми ж просто перелічимо їх, подавши розгорнуту назву:
«Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордони України»;
«Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення»;
«Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна, Русь і походження українців»;
«Лицарі дикого поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря»;
«Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до війська запорозького»;
«Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648-1783»;
«У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації. Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів»;
«На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914-1921 років»;
«Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю». 1917-1938 роки»;
«Від Рейхстагу до Іводзіми. У полум’ї війни. Україна та українці у Другій світовій війні».
«НАМ Є ЩО ПРИГАДАТИ»
Ще одна важлива книга, яку Кирило Галушко презентував 23 листопада, це «Історія українського війська», що побачила світ у вересні. Наведемо повністю передмову до цього видання, написану Кирилом Юрійовичем:
«Здобувши 1991 року незалежність, Україна проголосила, що не має зовнішніх ворогів і територіальних претензій до сусідів. 1994 року Будапештським меморандумом засвідчено наш без’ядерний статус, а натомість суверенітет і територіальну цілісність гарантовано провідними світовими державами – Росією, США та Великою Британією.
І здавалося по тому, що за таких умов армія – це звичайні-сінька декорація, формальність суверенітету. Що, власне, й не давало українській армії стати гідною ХХІ століття. Її фінансування і склад скорочувалися, майно розкрадалося, військовий призов урешті було скасовано. Постачання та озброєння армії, забезпечення й умови життя військових посіли останні місця серед державних справ. І тривалий час не була нікому «офіційно» потрібною історія українського війська – бо ж нащо досліджувати історію того суспільного інституту, який відходить у минуле?
Усе змінилося 2014 року. Миролюбна позиція України була зневажена, а міжнародні гарантії її безпеки виявилися порожніми папірцями. Війська Російської Федерації окупували Крим, і надалі Кремль розпалив конфлікт у Донбасі, забезпечений технічними та людськими ресурсами сусідньої держави. Україна опинилася в стані збройного протистояння із країною, набагато потужнішою, керівництво якої одержиме манією державної величі та імперіалізму.
У якісь моменти видавалося, що ось-ось ворожі лави посунуть далі. І утвориться на російських багнетах замість України «Новоросія» чи «Малоросія». Але цього не сталося. Не тому, що не було у Кремля такого бажання. Просто Україна як життєспроможний організм блискуче швидко відновила свою здатність до опору – спочатку на звичайному людському рівні. Десятки тисяч добровольців узяли в руки зброю, їх споряджали десятки тисяч волонтерів за народні кошти мільйонів звичайних людей. І саме завдяки цьому агресію було зупинено.
І ця звитяга потребує свого розуміння. Адже українці вийшли на захист своєї країни не вперше. Цей бойовий дух був властивим нашим предкам, які свою землю боронили тисячі років. Ми маємо знати, що це – невмируща традиція від прадавніх володарів степів і лісів, середньовічних дружинників і лицарів, запорізьких козаків, вояків УНР і УПА, українців-бійців армій Об’єднаних Націй. Нам є що пригадати, дивлячись на ті знамена, які пройшли бойове хрещення лише вчора.
Сподіваємося, що книга, яку ви тримаєте в руках, цьому допоможе. Дослідники, об’єднані в громадському проекті «LIKБЕЗ. Історичний фронт», намагалися викласти сучасний погляд на історію українського війська. Тепер це – складний продукт співпраці археологів, істориків, реконструкторів і художника. Зазначимо, що нашою метою було показати не відомих героїв і полководців, про яких уже чули і знаємо, а звичайних українських вояків, які й були завжди живим щитом нашої країни. Як і чим вони воювали і як перемагали».
416-сторінкова книга великого формату – це перший за останні 80 років системний науково-популярний виклад історії українського війська від трипільських воєн до незалежної України, від войовничих готів і гунів до звитяжних оборонців Донецького аеропорту. Видання подає історичні нариси про становлення українського війська від видатних істориків-науковців і викладачів провідних університетів України, містить 40 авторських художніх реконструкцій військової форми та обладунків воїнів роботи відомого українського ілюстратора Олександра Ком’яхова, близько 300 унікальних фотографій із колекції Національного історичного музею України та особистих зібрань, матеріали археологічних досліджень, архівні та іконографічні матеріали.
До речі, на сторінках книги фігурує і Кам’янець періоду Української Народної Республіки.
«КЛАСНО БУЛО»
Кирило Галушко залишився задоволений поїздкою до Ка-м’янця. Про зустріч на історичному факультеті він зазначив: «Класно було. Дякую факультету та друзям-історикам – Русланові Йолтуховському та Анатолієві Глушковецькому – за допомогу в організації».
А ось відгук Галушка про ще одне спілкування: «І від ліцею, і від ліцеїстів у мене лише суцільна втіха. Як вони мене катували запитаннями на цій презентації… Спітнів… Але відчув головне: хлопці від такого просто пруться».