СВЯЩЕНИК ІЗ ДОКОБЛІВСЬКИХ ЧАСІВ

Як відомо, в радянські часи влада нещадно витравлювала віру з життя «будівників світлого майбутнього». Так, у Кам’янці-Подільському в 1960-1980-х роках діяв тільки один православний храм – Покровська церква на Руських фільварках. У 1964-1992 роках її настоятелем був Лаврентій Кобля (1925-2004), який у часи перебудови став першим у Кам’янці священиком, обраним депутатом міськради. «Календар знаменних і пам’ятних дат Хмельниччини на 2017 рік», укладений Хмельницькою обласною універсальною науковою бібліотекою, повідав ім’я священика, який служив у місті над Смотричем безпосередньо перед Коблею. Це Ігор Іванович Процюк (1927-2016), якому на Різдво, 7 січня, виповнилося би 90 років. В останні роки (до виходу на спокій 27 липня 2011 року) він служив на Омській кафедрі як митрополит Феодосій.

Майбутній священик народився 7 січня 1927 року на Волині, яка у міжвоєнні часи була в складі Польщі. Його батько був тоді дияконом-псаломщиком, а згодом став митрофорним протоієреєм. Тож немає нічого дивного, що троє синів Івана Процюка, серед них і Ігор, стали священиками. В одному з інтерв’ю митрополит Феодосій повідав: «У мене завжди перед очима був образ батька. І це важливо. Це головна причина, яка вплинула на мій вибір».

1945 року Ігор Процюк став дяком, потім – священиком. Того ж року одружився. Від 1947 року він – настоятель Троїцького собору в Берестечку та Троїцької церкви в селі Мислини Волинської області.

1949 року Ігор Процюк прибув в село Кузьмин Красилівського району Кам’янець-Подільської області, де став настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Як зазначив почесний краєзнавець України Олександр Байдич, який працює директором школи в Кузьмині, отець Ігор «місцевим парафіянам дуже сподобався, оскільки був харизматичною людиною, вельми речистим, гарним на вроду, дуже представницьким і, головне, розумним. Про нього в Кузьмині пам’ятають до наших днів і розповідають всілякі легенди».

У Кузьмині Процюк служив до 1955 року. За цей час заочно закінчив Ленінградську духовну семінарію і вступив до духовної академії.

Наступні сім років життя (1955-1962) отець Ігор провів у Кам’янці-Подільському. Тут він займав спочатку посаду настоятеля Миколаївської церкви в Старому місті (на жаль, 1962 року її приміщення перетворили на склад). 1961 року отця Ігоря призначили настоятелем Покровської церкви на Руських фільварках. Він став протоієреєм, очолював благочиння.

У Кам’янці-Подільському отець Ігор 1958 року розлучився з дружиною. Він сконцентрувався на богословських науках і 1959 року став кандидатом богослов’я. Згодом, від 1979 року, він – магістр богослов’я.

У листопаді 1962 року Ігор Процюк постригся в ченці з іменем Феодосій й отримав сан архімандрита. Від грудня 1962 року він – єпископ Чернігівський і Ніжинський, у 1964-1967 роках – єпископ Полтавський і Кременчуцький, у 1967-1972 роках – єпископ Чернівецький і Буковинський (вів богослужіння церковнослов’янською, українською та румунською мовами).

1972 року владика Феодосій покинув Україну. До 1978 року він був єпископом Смоленським і В’яземським, 9 вересня 1978 року став архієпископом. У грудні 1984 року його призначили патріаршим екзархом у Середній Європі та архієпископом Берлінським і Середньоєвропейським. Через два роки він став архієпископом Омським і Тюменським. Від лютого 1997 року владика Феодосій – митрополит Омський і Тарський. 2002 року його спроба піти на заслужений відпочинок закінчилася невдачею. Священний Синод попросив його і далі вести архіпастирське служіння на Омській кафедрі. Тут він трудився аж до 2011 року.

Після тривалої хвороби митрополит Феодосій помер в Омську 28 травня 2016 року на 90-му році життя. Поховали його в нижньому храмі Успенського собору Ачаїрського жіночого монастиря Чесного Хреста Господнього.