П'ятница, 29 Березня 2024 р.
24 Лютого 2017

ВІДРОДЖЕНИЙ МИКОЛАЇВСЬКИЙ ХРАМ

Лунають дзвони над древнім Кам’янцем. Дзвони двох храмів на честь святих апостолів Петра та Павла, церкви та Кафедрального костелу, перекликаються зі дзвонами церкви Успіння Святої Богородиці. В ранішню симфонію витончено вписуються дзвони церкви святого Йосафата. В південній частині Старого міста понад шість століть кличе на службу найдавніша кам’янецька церква святого Миколая. Потічками великими й малими з усього міста стікаються на службу вірні православні, греко-католики та католики.

Сучасний вигляд фасаду Миколаївської церкви

Упродовж останніх 26 років, поступово відроджуючись після забуття та сумних сторінок своєї історії, відчиняли двері храми. Йдучи ранішніми вуличками міста, чуєш, як у церквах ведеться служба українською, польською та старослов’янською мовами. Благодать панує над містом. 

Місця, де концентрується багато культових споруд, можна назвати біоенергетичними точками, де небо розмовляє із землею. Найбільше ця благодать відчувається в найдавнішій кам’янецькій церкві святого Миколая, яка навесні наступного року, на літнього Миколи, святкуватиме 620-річчя. 

Упродовж не одного століття проносилися над нашим містом хвилі вандалізму, варварства. Вони руйнували, але приходив час – і піднімався нескорений храм. Намолене віками місце давало силу й енергію постати йому з руїн. У минулому столітті під лозунгом боротьби з релігією двічі – 1936 та 1962 року – закривали Миколаївську церкву, грабували її. Чудом храм уник руйнації, не розділив гіркої участі церков Іоанна Предтечі, Святої Трійці, Олександра Невського та інших культових споруд міста. Після війни приміщення деяких церков використовували під заводи та фабрики. Так, у жіночому монастирі домініканок знайшов притулок електромеханічний завод, у монастирі францисканців до німецько-радянської війни була катівня Наркомату внутрішніх справ, а після війни працювала бавовняна ткацька фабрика. Цим самим культовим спорудам було завдано потужний удар. У храмі святого Миколая розміщувалося фондосховище Хмельницького обласного державного архіву. Це, очевидно, й урятувало цю церкву. 

Перша згадка про храм припадає на 1398 рік. Кам’янецький священик і дослідник подільської старовини Мойсей Доронович у праці, присвяченій Миколаївській церкві, зазначив, що побудовано її на кошти вірменина Синана Котлубея. Про це свідчать давні документи, в яких читаємо: «Я, Синан, син Котлубея, затверджую цей запис… Я дав обіцянку побудувати святиню в ім’я Миколи Чудотворця. Тепер при Божій допомозі закінчив її і повністю присвячую її Богові». 

Це вже історія. Сьогодні маленька, приземиста церква, без купола, з двома аркбутанами по боках, виглядає як майже іграшкова. Проте вікна-бійниці під дахом, потужні кам’яні мури довкола свідчать, що колись храм був передусім воїном, а вже потім виконував свої прямі обов’язки. 

Ухвалою міськвиконкому від 22 листопада 1990 року церкву передано вірним Української православної церкви Московського патріархату. Наступного року відбувся хресний хід, під час якого сотні парафіян урочисто несли святині церкви, які переховували, зберегли. До церкви було повернуто ікони Миколи Чудотворця, Вірменської Божої Матері, Почаївської Божої Матері, інше церковне майно. 

Миколаївська церква на фото XIX століттяОтець Небесний чудесним образом удостоїв церкву настоятелями. Священиком храму свого часу був архімандрит Філагрій. Народився він 15 липня 1908 року в сім’ї Ігнатія та Єлизавети Камінських у селі Соломна Проскурівського повіту Подільської губернії (нині Волочиського району Хмельницької області). Це була людина високої моралі, порядності, доброти та любові. Про нього говорили як про духівника від Бога. 

Від часу відкриття церкви святого Миколая і до даного часу настоятелем храму є протоієрей Олексій Вересюк. Народився він 1967 року в селі Біла Чемеровецького району Хмельницької області. Молодому священику, якому виповнилося всього 23 роки, поставили, здавалося би, непосильне завдання, адже він тільки пізнавав ази теології в Одеській духовній семінарії. 

Приміщення церкви звільнили від фондосховища. Покрівля була в незадовільному стані, обшарпані фасади, внутрішні стіни, інтер’єри теж бажали кращого. Вікна та двері деформовано. Внутрішній двір вкрився самосійною рослинністю. З Божою допомогою, за державні кошти, адже будівля церкви перебуває на балансі НІАЗу «Кам’янець», завдяки пожертвам вірних і фанатичній любові та відданості молодого священика піднімалася церква, ставала на ноги. 

Для відродження храму спочатку необхідно було виконати наукові обстеження, розробити науково-проектну документацію, після чого приступити до ремонтно-реставраційних робіт із відновлення інтер’єру, живопису та самої церкви. Цим займалися фахівці науково-дослідного інституту «Укрпроектреставрація». Головним архітектором проекту реставрації храму був Володимир Бевз, консультантом – головний художник об’єднання «Укрреставрація» Інна Дорофієнко. Молодий настоятель храму дослухався до порад і науково-методичного керування з боку дирекції історико-архітектурного заповідника, особисто його директора Василя Фенцура. Відзначу також і члена громади церкви Ніну Шаламай, яка вірна та віддана храму з часу його відкриття. 

Отже, в храмі відремонтовано дах, фасади, всередині церкву прикрашає достойний уваги вівтар, замінено вікна та двері, настелено підлогу. 2014 року закінчено розпочаті ще далекого 1992 року ремонт інтер’єрів і розпис храму. Відремонтовано дзвіницю, 2015 року влаштовано ковані ажурні ворота. Розроблено проект упорядкування території, ці роботи планується виконати навесні цього року. 

Від 1995 року при церкві святого Миколая працює недільна школа. Росте молоде покоління, якому прищеплюється любов до минулого, вселяється віра та надія, що більше не повторяться смутні сторінки історії храму та нашої держави. 

Галина НОВІКОВА, співробітниця НІАЗу «Кам’янець».