«КАМ’ЯНЕЧЧИНА ВІДКРИТА ДЛЯ СВІТУ»

Під такою назвою побачив світ 24-сторінковий великоформатний кольоровий путівник, який розповідає про Кам’янець-Подільський район. Сам ошатного вигляду, він потрапив до не менш ошатно оформленої папки.

Тепер кожен поважний гість, що завітає до районних установ, отримає в дарунок цей путівник.

До створення видання доклалися Кам’янець-Подільські райдержадміністрація та райрада, відділ культури та туризму РДА. Текст шліфував журналіст, почесний краєзнавець України Олег Будзей, а світлинами путівник забезпечив фотограф, заслужений працівник культури України Станіслав Стояновський.

Для ознайомлення читачів із новим виданням процитуємо два його розділи. Ось загальний опис Кам’янець-Подільського району на початку путівника:

«Унікальний край із милими оку природними та рукотворними дивовижами, а також багатющою історією, що сягає у глиб віків, – таким є сьогодні Кам’янець-Подільський район. Це справжній рай для туристів, для тих, хто хоче і класно відпочити і суттєво поповнити скарбницю своїх знань про минуле.

Кам’янець-Подільський район – один із найбільших в Україні: його протяжність зі сходу на захід сягає близько 100 кілометрів. Район розташувався на південному заході Хмельницької області між трьома річками: Збручем на заході, Ушицею на сході та Дністром на півдні. Він межує на заході з Тернопільською, а на півдні з Чернівецькою областями. Тут відклали неповторний відбиток давньоруські, монголо-татарські, литовські, польські, російські імперські та недавні радянські часи. А поблизу села Лука-Врубловецька (нині, на жаль, затопленого) зафіксовано одну з найдавніших на території України стоянок первісних збирачів і мисливців: їй близько 300 тисяч років.

Кам’янець-Подільський район як адміністративна одиниця веде відлік від 7 березня 1923 року, а в остаточному вигляді сформувався 4 січня 1965 року. Його складовими в повному обсязі чи тільки частково стали створені ще 1923 року Довжоцький, Жванецький, Китайгородський, Маківський, Орининський, Смотрицький і Староушицький райони. Але не варто забувати й про славних попередників із давніших часів: Подільські князівство та воєводство, Кам’янецький і Ушицький повіти Подільської губернії.

Кам’янець-Подільський район від 27 червня 1996 року входить до складу створеного тоді Національного природного парку «Подільські Товтри».

Для детальнішого ознайомлення з районом ми прокладемо чотири маршрути – на схід, південний схід, захід і південь, заглянемо до чотирьох сільських народних музеїв, довідаємося про найцікавіші й найяскравіші фестивалі та свята, які проводяться в Кам’янець-Подільському районі».

Тепер ознайомимося з розділом «На захід», що складається з трьох підрозділів – розповідей про Рихтівський і Чорнокозинецький замки та печеру Атлантида, кожному з яких у путівнику відведено по сторінці:

«Цей маршрут Кам’янеччиною характерний архітектурними й геологічними пам’ятками. Це башти замкового комплексу Гумецьких у Рихті. Відомо, що цим селом (тоді Новосілкою) 1596 року володів подільський стольник Войцех Гумецький, який збудував тут невеликий замок, що став гніздом для роду Гумецьких, котрі мешкали й діяли на Поділлі півтора століття. Войцеха та його сина поховали в Кам’янці-Подільському в Домініканському костелі. 1664 року село стали називати по-новому – Рихтою або Рихтою Гумецьких.

Замок у Рихті – це чотирикутник, обнесений стіною з баштами-порогами. У 1848-1868 роках тут збиралися видатні літератори, оскільки поміщик Головінський і його зять Підвисоцький були любителями мистецтва. Тут було нагромаджено чимало книг, рукописів, картин, гравюр. Як свідчить дослідник Поділля Юзеф Ролле, після смерті Підвисоцького більшу частину бібліотеки, що мала 1200 томів і рукописів, а також колекцію гравюр купив поміщик Дзелинський.

Коли засновано замок у Чорнокозинцях, невідомо. Є припущення, що це сталося ще за часів литовсько-руських князів Коріатовичів. На високій горі, що підіймається над Збручем і забезпечена з двох протилежних боків проваллями, в історичні часи стояв оборонний мурований замок. Він був невеликий, у плані приблизно виглядав як довгастий чотирикутник. На його південних рогах було двоє круглих башт, а між ними мур із брамою посередині. На півночі замкового чотирикутника був великий двоповерховий будинок, а висока кругла башта на заході ніби сторожила Збручанську долину. Рештки цієї башти ще й тепер тримаються на замкових руїнах.

А ще в Чорнокозинцях були стоянки людей за пізнього неоліту, також трапляються сліди трипільської культури.

Далі в нас на черзі «Атлантида» – карстова гіпсова печера біля села Завалля. Вона завдовжки 1,8 кілометра, має площу 3120 квадратних метрів, об’єм – 700 кубічних метрів. У печері є сталактити та сталагміти, які утворюють білі, жовтуваті, рожеві й прозорі квіти, зірочки та бурульки різних форм і розмірів. При освітленні вони виграють усіма барвами і створюють казкове враження. Печера має окремі зали («Маків», «Золота осінь», «Радості», «Сміху»), галереї («Трьох нещасних», «Партизанська»), гроти й коридори («Чортів хвіст»). У печері мешкають рідкісні види кажанів.

Легенда розповідає, що у верхній частині схилу, над печерою, колись стояла невелика церква. Одного дня вона «завалилася» під землю в карстове провалля, після чого село назвали Заваллям. Про «Атлантиду» тоді ще не знали, але люди здогадувалися про пустоти під землею».