Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 20 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

10.10.2014

ЦЕНТРОМ ПОПРИ САМ ЦЕНТР


Минулого разу наша мандрівка містом завершилася біля колишньої чоловічої гімназії, в корпусі якої нині розмістився історичний факультет національного університету. Перш ніж рушити Татарською вулицею далі, заглянемо на невеличку вуличку, що пролягла поруч і має загадкову назву - Зантуська.

ЧИ БУВ ТУТ «ЗАНТУС»?

Тріумфальна брамаЗа плечима в назви «Зантуська» понад три століття. Так, в описі Кам’янця-Подільського, складеному 1700 року (після того, як місто покинули турки), читаємо: «Вуличка Зантуська на середині вулиці Татарської від парафіяльного костелу по праву руку». З переліку її ділянок і будинків дізнаємося, що на цій вулиці колись розміщувалася катівня. Проте, як свідчать джерела, Зантуською тоді називали зовсім іншу вулицю - сучасну Петропавлівську.
Звідки ж узялася така назва? Це запитання і досі залишається без відповіді. Але, покопавшись у словниках, дещо цікаве можна відшукати. Діалектне слово «зантус» із значенням «дім розпусти» зафіксував український мовознавець, співавтор двотомного «Польсько-українського словника» Михайло Онишкевич. Ще раніше споріднене діалектне слово «замтуз» із значенням «безладдя» зафіксував відомий український лексикограф, автор знаменитого двотомного «Малорусько-німецького словаря» Євген Желехівський. А проникли обидва слова в західноукраїнські говірки з польської мови. Нині польське zamtuz зі значенням «дім розпусти» є словом застарілим.
Звичайно, наведене вище не дає жодних підстав стверджувати, що назва вулиці Зантуської походить від польського слова зі значенням «дім розпусти», адже жодних реалій такого характеру на давній вулиці Зантуській у документах не зафіксовано. Тож сприймемо це як цікаву робочу гіпотезу.

МАЛИЙ ВАВЕЛЬ

Завершиться наша мандрівка Татарською вулицею відвіданням комплексу Кафедрального костелу святих апостолів Петра й Павла. За значний вплив на життя краю цей костел називали малим Вавелем Поділля за аналогією з Вавелем у Кракові, який відігравав надзвичайну роль у житті Польщі: до 1611 року він був місцем перебування польських королів.
Міське училище, а нині знову резиденція католицького єпископаНайдавніші писемні відомості про храм належать до 1450 року. 1930 року костел передали музеєві та зробили тут відділ атеїзму. 1990 року храм повернули римо-католицькій громаді. У костелі є давній орган, реставрований у радянські часи, витончена надгробна статуя юної Лаури Пшездецької роботи Віктора Бродзького (саме так правильно пишеться ім’я цього скульптора).
Дзвіниця кафедрального костелу розташувалася в кількох метрах від костелу, на північний схід від нього. Її збудовано у 1646-1648 роках. У середині XVІІІ століття стіни дзвіниці декоровано в стилі бароко. Споруда квадратна в плані, чотирьох’ярусна.
Справжнім відродженням для дзвіниці стало 24 січня 1993 року, коли освятили нові дзвони. Їх відлили в Перемишлі зі сплаву міді та олова, вантажівкою доставили до Кам’янця та з допомогою підйомного крана встановили на дзвіниці. Найбільший дзвін (1200 кг) освячено на честь Богородиці Діви Марії, середній (750 кг) - на честь святих апостолів Петра та Павла, найменший (350 кг) - на честь католицького святого Станіслава Костка.
Під Тріумфальною аркою, що веде на подвір’я костелу, загадувало бажання чимало людей. Щодо трьох з них - Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Петра Порошенка - ми точно можемо сказати, що їхні бажання збулися. Арка - це чудовий зразок пізнього бароко. За художнім і архітектурним виконанням вона належить до першокласних мистецьких витворів XVIII століття.
Споруджено арку в пам’ять про те, що 1781 року Кам’янець відвідав останній польський король Станіслав Август Понятовський. Саме при ньому відбулися всі три поділи Польщі - 1772, 1793 і 1795 років. Хоч не тріумфом, а катастрофою обернулося для поляків коронування Станіслава Августа, але в кам’янчан уже в наші дні народилася прикмета: якщо, проходячи під тріумфальною аркою, думати про найсокровенніше, то воно неодмінно збудеться.

ТУТ ЗНОВУ МЕШКАЄ ЄПИСКОП

Навпроти західного фасаду кафедрального костелу, на початку вулиці Францисканської, стоїть двоповерховий будинок. Його збудували 1627 року для подільських католицьких єпископів. У роки турецького панування в Кам’янці-Подільському (1672-1699 роки) палац зазнав значних руйнувань. Навіть через 20 років після виходу турків із міста він ще лежав у руїнах. У XVІІІ столітті палац відбудували.
Після переходу Кам’янця до Росії (1793 рік) палац єпископа 1796 року конфіскувала держава й продала з торгів. Його придбав граф Яншин і пожертвував під повітове училище. 1831 року, після придушення польського повстання, училище в Кам’янці-Подільському закрили, а в будинку тимчасово розмістили повітову гімназію.
У 1850-1854 роках під керівництвом архітектора Шлейфера будинок перебудували. 1869 року тут розмістилося двокласне міське училище. У радянський час у колишньому будинку єпископа розташовувалася технічна станція Палацу піонерів, а у повоєнний час - металоштампувальний завод. У середині 1980-х рр. він звільнив приміщення і виїхав за ме-жі історичної зони міста. На початку 1990-х рр. будівлю повернули католицькій громаді міста - і нині тут знову мешкає католицький єпископ.

БЛАГОСЛОВЛЯЄ КРАЙ

Не обмине наше око й дивовижу - прилаштований до костелу турецький мінарет, увінчаний статуєю Божої Матері. Турки, здобувши 1672 року Кам’янець, Кафедральний костел пристосували під головну мечеть, а над каплицею XVI століття збудували 40-метровий мінарет.
Поляки, які 1699 року повернулися в Кам’янець, мінарет не знесли, а 1756 року встановили на ньому скульптуру Божої Матері заввишки 4,5 метра, виготовлену зі сплаву міді та срібла, яка благословляє місто і край.

ВІД СЕМІНАРІЇ ДО ДРУКАРНІ

До комплексу Кафедрального костелу примикає колишній Мінаретбудинок католицької семінарії (сучасна адреса - Польський ринок, 18). Будинок зведено 1782 року на місці трьох невеликих будинків, які належали капітулу Кафедрального костелу. Це був двоповерховий будинок у стилі бароко. Він мав у плані форму літери П і займав увесь північно-західний ріг Польського ринку. Дах будинку був гонтовий. На північному краю даху було встановлено сім різьблених кам’яних бюстів єпископів. Енергійні обличчя, різкі повороти голів надавали бюстам характерного для бароко динамізму. Пізніше бюсти перенесли на контрфорси Кафедрального костелу, де їх можна бачити й нині.
Семінарія в цьому будинку містилася недовго - до 1793 року. Ще через три роки будинок конфіскували та пристосували під губернські установи. Так, на першому поверсі з боку костелу розташовувалася губернська друкарня. Відділ архітектора та земельна комісія містилися із заходу - з боку Францисканської вулиці. На другому поверсі зі сходу та півночі розташовувалося губернське правління на чолі з віце-губернатором. У залі засідань губернського правління було встановлено зерцало - подарунок російської імператриці Катерини ІІ на честь відкриття в Кам’янці-Подільському 1 травня 1796 року присутственних місць - губернського правління, палат тощо. Це була велика бронзова шкатулка (заввишки 64 см, завдовжки 54 см і завширшки 38,5 см) дуже цікавої роботи, призначена для зберігання указів. Третій поверх добудували в другій половині ХІХ століття - над північно-західною, а в 1950-х роках - над східною частиною будинку.
У 1945-1956 роках на третьому поверсі міської друкарні розміщувалася перша школа, яка після війни зосталася без приміщення.

ЖУРАВЛЬОВКА

Ось ми і вийшли на центральний майдан Старого міста, а колись усього Кам’янця - Польський ринок. До нього та до розташованих у його центрі Ратуші й Міської (Вірменської) криниці ми ще повернемося. А поки що пройдемося північною та східною сторонами майдану, відомими у XIX столітті як Журавльовка та Суконка, оглянемо будинки, на цих сторонах розташовані.
Північну сторону майдану називали Журавльовкою, оскільки тут була крамниця купця Журавльова. Зі старих будівель тут зберігся тільки один будинок - сучасний №4. Це житловий будинок XVІІІ-XІX століть на розі колишньої Журавльовки та Троїцької вулиці. №4а - це відновлена пам’ятка (житловий будинок XVІ-XVІІІ століть), а №2 - повоєнна новобудова, в якій розмістився виробничий корпус міської друкарні.
Пишучи про Журавльовку, Олександр Прусевич в історичному нарисі «Кам’янець-Подільський», виданому 1915 року, згадує тодішній будинок №12 та його тодішнього власника - Ентеліса. 1903 року в Кам’янці-Подільському народився (напевно, в цьому самому будинку на Журавльовці) Леонід Ентеліс, який згодом прославився як композитор, музикознавець, балетний і оперний критик, педагог. Він закінчив Київський музично-драматичний інститут, завідував музичною частиною театру «Березіль», викладав у рідному інституті. 1926 року Леонід Арнольдович створив перший у Києві джаз-бенд, котрий узяв участь у спектаклі «Ленін», музику до якого теж написав Ентеліс, спробувавши мовою джазу передати думки й почуття вождя світового пролетаріату.

СУКОНКА

Східну сторону майдану називали Суконкою, або Суконним рядом. Тут у крамницях продавали готовий одяг, зокрема, сукні (і поляки, і українці так називають плаття). Ця сторона майдану збереглася не повністю, але набагато краще, ніж інші.
Будинок №6 - це повоєнна новобудова, зведена в 1953-1956 роках. Тут розміщується перша школа, в якій 1963 року запроваджено поглиблене, з першого класу, вивчення німецької мови. 1994 року школа стала асоційованим членом ЮНЕСКО. Перша школа є прямою наступницею російської чоловічої гімназії, відкритої в місті 1 січня 1833 року. Тож це найстаріший на Поділлі навчальний заклад.
Розташований поруч будинок - це відновлена пам’ятка архітектури, в якій розмістилася дирекція Національного природного парку «Подільські Товтри».
Далі підряд (№№8, 10, 12) йдуть три колишні вірменські житлові будинки XІV-XVІІІ століть. У першому з них обладнано приватний готель «Гетьман» на 8 номерів, де, зокрема, під час одного з візитів до міста ночувала колишній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Остання зі споруд відома ще як «Будинок артистів», оскільки в 1950-х роках тут поселилися актори місцевого театру.

ДОМІНІКАНИ

СуконкаДалі ми оглянемо комплекс Домініканського монастиря. Датою заснування в Кам’янці домініканського монастиря вважається 1370 рік. Сильна пожежа 1420 року знищила дерев’яний костел, уціліла тільки чудотворна ікона Богоматері. Внаслідок відбудови, добудов і перебудов ансамбль домініканських споруд органічно поєднав риси готики, ренесансу й бароко. Нині костел належить орденові святого Павла Пустельника в Україні.
1842 року в місті закрили домініканський, а також тринітарський кляштори. У колишньому домініканському монастирі розташовувалися різні установи, зокрема, у 1842-1864 роках - католицька семінарія. А 1905 року тут відкрився надзвичайний заклад - художня школа-інтернат для сільських дітей. Це був перший і єдиний такий заклад в Україні. Та що там в Україні - такого не було у всій царській Росії. Організатором, натхненником і керівником В’ячеслав Розвадовськийзакладу був український художник В’ячеслав Розвадовський. Міська дума на облаштування школи виділила 1,5 тисячі рублів і ухвалила щороку виділяти по тисячі рублів на її утримання. 1907 року при школі створили керамічне відділення, на якому дітки вчилися виготовляти куманці, дзбанки, вази подільських форм і з подільським орнаментом.
А ще В’ячеслав Костянтинович був одним з ініціаторів установлення в Києві пам’ятника Тарасові Шевченку, збирав на це кошти. Цю ініціативу Розвадовського гаряче підтримав видатний російський художник Ілля Рєпін. 22 квітня 1908 року він писав Розвадовському в Кам’янець-Подільський: «Зразу ж після одержання Вашого листа про збирання коштів на пам’ятник Шевченкові я намалював «Прометея» аквареллю на текст із «Кавказу» і вислав на Ваше ім’я». Рєпін схвалив ідею Розвадовського зробити з малюнка листівку для продажу, дозволяв його тримати на виставці в Кам’янці-Подільському стільки, скільки буде потрібно. «На користь Тараса - дозволяю», - писав Ілля Юхимович.

(Далі буде)...

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку